Про улюблені книжки, стиль, кіно, та джерела натхнення, які допомагають підкорювати нові вершини.
Цього тижня героїнею нашої нової рубрики Marie Claire питає стала фронтвумен українського попгурту KAZKA Олександра Заріцька.
Яка пісня допомогла співачці підкорити Говерлу? Куди зазвичай втікає, аби перезавантажитися? Які фільми її надихають та чому вона ніколи не порівнює себе з іншими? Відверто про власну філософію життя Олександра поділилася у нашому інтерв’ю.
Я дуже люблю читати, тому на моїй книжковій полиці можна знайти чимало найрізноманітніших видань. Наприклад, я обожнюю романи Ілларіона Павлюка, читаю сучасні детективи. Але, якщо говорити про книжки, які займають окреме місце в моєму серці, то це всі частини саги про Гаррі Поттера авторства Джоан К. Роулінг.
Фото: Вероніка Шлемко @total.blackkk
Мені важко виділити саме одну стрічку, адже я ще та кіноманка. Наприклад, з родиною ми часто дивимося серіали. Серед останніх, які переглянули — «Дивні дива» «Ззовні», знову і знову культовий «Секс і місто».
Щодо фільмів, дуже сподобалися «Дюна» та «Субстанція». Загалом, я дуже люблю передивлятись старе кіно 1970-х років, здебільшого горори. Є в них особливий шарм.
Моя супер сила у тому, що я можу зробити дуже смачну страву практично з будь-чого. Часто готую італійську пасту, смажений азійський рис, але своєю коронною стравою я б назвала гарбузовий крем-суп.
Серед чарівних місць, де мені пощастило побувати, і де я відпочиваю не лише тілом, а й душею — комплекс «Уліс» у Ворохті. Там є величезне дерево на пагорбі з великим дуплом, в яке можна залізти. А ще — велика гойдалка. Це місце — моя схованка від гамірного та стрімкого міського ритму життя.
Фото: особистий архів Олександри Заріцької
Зізнаюся чесно — я надзвичайно палка прихильниця українських дизайнерів. І де б я не була, які б унікальні чи коштовні речі не купувала, починаючи з Японії, й закінчуючи вінтажними магазинами Нью-Йорка — завжди найбільше компліментів я отримую, коли вбрана у речі від наших брендів. Серед моїх улюблених позицій — пальта, сукні та спідниці. І звісно ж, взуття (Kachorovska, привіт!)
Фото: Анастасія Павлюк @a.pavliiuk
Наразі я слухаю старі альбоми Ірини Білик, в багатьох її піснях є що черпати для натхнення. Також слухаю багато української попмузики 1960-х. Обов’язково послухайте пісню «Троянди на пероні» або «Не топчіть конвалій»! Остання допомогла мені піднятися на Говерлу.
Фото: особистий архів Олександри Заріцької
Підписки у моїх соцмережах — річ не стабільна. Я часто їх переглядаю, видаляю вже не цікаві сторінки, та підписуюся на нові (сміється). Але у моєму фокусі завжди залишаються акаунти, які мають важливі соціальні місії, а також притулки для тварин. Наприклад, сторінки @bosskokoss та @luckyfrenchgroup, які допомагають французьким бульдогам у біді та пошуку нових родин.
Можливо, моя відповідь буде неочікуваною, але це я сама. Так, це може звучати егоїстично, але спробуйте мене зрозуміти. Ми часто знецінюємо наші здобутки й намагаємося наслідувати інших, досягати їхніх, не своїх цілей. І, на жаль, часто розчаровуємося в собі. Тож, маючи багатьох кумирів в юнацькому віці, ставши дорослою і розумнішою, я вирішила сама бути для себе взірцем. Щоб дивитись на себе зі сторони та надихатися.
Фото: Сергій Сівяков @sivyakovs
Мене надихають багато речей. Серед них — сильні та героїчні люди, як от заввідділенням онкогематології в «Охматдиті» Олександр Лисиця. А також звичайні, прості речі. Наприклад, малювання чи наш ліс біля дому.
Ніколи не порівнювати себе з іншими. Адже сталого поняття «найкращий/найкраща», просто не існує. Є тут і зараз, тож варто отримувати задоволення в моменті. Не жити в очікуванні, коли станеш заможнішим, стрункішим тощо. А насолоджуватися собою і своїм життям кожну хвилину. Попри все.
Фото: особистий архів Олександри Заріцької
Фото: Альона Тімченко @timiphoto