Володимир Дантес про натхнення, внутрішню опору та життєві цінності.
Щотижня Marie Claire питає — і знаходить нові голоси. Цього разу нашим героєм став Володимир Дантес — співак, телеведучий, шоумен і людина, для якої творчість — не просто професія, а спосіб залишатися живим.
Він поділився з нами спогадами, думками й речами, які надихають: від улюбленої книжки до особливих місць, де можна бути собою. Розмова вийшла відверта, щира й дуже особиста.
Вже дуже багато років моєю улюбленою книжкою залишається «Маленький принц», яку написав Антуан де Сент-Екзюпері. Не можу назвати себе затятим книголюбом, але за своє життя я прочитав чимало творів абсолютно різних жанрів, та ще жоден не став для мене кращим чи цікавішим за дитячу казку. В ній все просто, але водночас дуже глибоко. Вона про речі, які ми з віком чомусь починаємо ускладнювати — дружбу, любов, відповідальність.
Може здатися трохи неочікувано, але це «Список Шиндлера». Це складний фільм, не для фону, не для того, щоб просто провести вечір. Історія, що розповідається, змушує задуматись про вибір, про людяність. Він важкий, але чесний, адже це не вигадана історія, а правда, яка колись існувала. Я повертаюсь до нього, щоб нагадати собі, ким хочеться бути, навіть коли світ навколо зовсім інший.
Я фанат смаженої картоплі. Все дуже просто, але максимально смачно. Кращої страви я не куштував в жодному закладі. Але рецепт не зовсім стандартний:
В Україні — це однозначно Харків. Це моє рідне місто, де зібрані найтепліші спогади. Там я відчуваю себе самим собою. Те, як на місто впливає війна, особливо боляче для мене. Але попри всі руйнування, Харків все одно лишається найтеплішим для мене.
Якщо говорити про Європу — обожнюю Португалію, особливо Колареш. Там зовсім інший ритм: гори, океан, вітер, що надає свободу і відчуття, що час ніби трохи зупинився. Там я відчуваю себе повністю вільним. Можна просто йти босоніж по піску, мовчати — і все одно відчувати, як душа відпочиває. Це моє місце для перезавантаження.
Я не надто перебірливий в речах, тому все, що в моєму гардеробі чорне – автоматично стає улюбленим. А ще — шкіряна стара куртка. Я вже навіть не можу згадати, скільки років вона зі мною та яка кількість моментів, зйомок, зустрічей, подорожей з нею пов’язано.
Я вважаю, що одяг повинен доповнювати тебе, а не забирати на себе всю увагу, тому надаю перевагу однотонним кольорам та зручним фасонам.
Я музикант, тому, якщо чесно, зараз найчастіше я слухаю ту пісню, яку пишу. Поки я працюю над нею — вислуховую постійно всі дрібнички, кожен звук. І найголовніше — мені реально дуже подобається. Зараз вона в мене скрізь: в навушниках, в машині, в будь-який час доби. Додатково ще постійно прослуховую різні демки Dema. Ми зараз дуже активно працюємо та вибираємо, що й коли випускати. Слухаємо, думаємо. Так що зараз у плейлисті — суцільний творчий процес.
В мене не так багато людей в підписках. Переважно це мої друзі, з якими справді хочеться бути на зв’язку, спостерігати та коментувати їхні публікації.
А ще — артисти й музиканти, часто закордонні, які мене надихають. Ті, хто створює щось справжнє, не боїться бути собою, експериментує. Я не женуся за трендами — мені важливо, щоб у стрічці було те, що справді мені подобається та надихає.
Фредді Мерк’юрі. Для мене особисто це не просто легендарний артист, а втілення свободи бути собою, незалежно від правил суспільства, думок оточення чи звичних для всіх форматів. Він завжди лишався щирим, чим ламав рамки того часу. Мене надзвичайно надихає його сміливість на сцені, харизма та повна віддача глядачу.
Фредді горів своєю справою, віддавався на повну і залишив після себе музику, яка досі змушує людей відчувати. А це — найцінніше.
Зараз мені дає сили бажання не вмерти. Це можливо звучить дуже різко, але чесно і насправді дуже очевидно. Щоб залишитися живим — у всіх сенсах — треба багато працювати. Для родини, наших захисників, для культури. Якщо ми не створюємо — ми зникаємо.
Мене тримає усвідомлення, що я маю бути сильним не тільки для себе. І саме це дає сили йти далі навіть тоді, коли важко.
Життя навчило мене, що довіряти можна тільки собі, коханій і собаці. Надто багато ілюзій розбиваються, коли віриш усім підряд. Люди приходять і йдуть, обіцяють, підводять, іноді не зі зла, просто так склалось. А собака — ніколи не зрадить. І твоя людина — якщо вона дійсно твоя — це найцінніше, що можна мати поруч.
З кожним роком все більше приходить усвідомлення, що життя — не про рожеві окуляри. Але коли в тебе є внутрішня опора, кохана людина і лапи, що зустрічають тебе біля дверей — то вже точно є заради чого жити.
Фото: пресслужба Володимира Дантеса