“Мені повідомляли, що вона “груз 200”, але виявилося, що вона поранена та утримується в полоні.”: Інна Бойцова, Мати Захисниці Маріуполя

У рубриці ​​«[не] Почуті» ми розкриваємо виняткові розповіді про надзвичайну міць жінок, які, не дивлячись на труднощі, не втрачають своєї сили. Родини тих, кого утримують у полоні, продовжують закликати до підтримки, нагадуючи про тих, хто залишається за межами свободи. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників і не залишатися без учасними.

Інна Бойцова, мати військовослужбовоці з військової частини 3057 Національної гвардії України, поділилася своєю історією з Катериною Кушнір, журналісткою та авторкою проєкту.

Розкажіть, будь ласка, як ваша донька вирішила зв’язати своє життя з військовою службою?

Річ у тому, що моя донька — не єдина в моїй родині, хто обрав військову службу. Також моя середня донька та її чоловік служили у військовій частині 3057 Національної гвардії України у Маріуполі.

Але взагалі, до того, як вона вирішила вступити до війська, вона працювала на Маріупольському металургійному комбінаті імені Ілліча, але, на жаль, потрапила під скорочення кадрів.

Як ви пережили події 24 лютого 2022 року та як вони відобразилися на вашому стані та емоціях?

Від самого початку повномасштабного вторгнення мій зять привіз до мене онуків, щоб вони залишились під моєю опікою, а я забезпечувала їх нагляд. Для мене найважливіше було, щоб мої онуки вижили й залишалися цілими та неушкодженими.

До того, як ми вирушили разом з онуками з окупованого Маріуполя, ми переживали важкі часи, ховались в підвалах. Згодом до нас дійшло повідомлення, що нашу квартиру зруйновано під час жахливих обстрілів в одному з мікрорайонів на Лівобережжі Маріуполя. На щастя, в той момент ми вже не знаходились там — нам вдалося переміститись у менш небезпечну місцевість.

Як ви підтримували зв’язок з вашою донькою під час оборони Маріуполя?

Останній раз ми бачилися з донькою наприкінці березня 2022 року. Їй вдавалося проникати додому лише перебіжками, щоб забрати необхідні речі та провізію — це було лише кілька разів. Це був єдиний спосіб для нас поспілкуватися, і ми не мали інших можливостей підтримувати зв’язок.

Кожен раз мене переймала тривога, бо я хотіла, щоб ніхто не помічав її при пересуванні, щоб ніхто не повідомляв окупантам і, головне, щоб з нею нічого не трапилося.

Як ви отримали інформацію про те, що ваша донька та її товариші опинилися в полоні?

Військове командування частини, де служить моя донька, надіслало мені повідомлення, в якому стверджувалося, що вона загинула 27 березня 2022 року. Зазначалося, що вона, разом зі строковиками, перетинала водойму, коли вони, ймовірно, заблукали і потрапили під обстріл.

Однак я чітко пам’ятаю той день — були настільки жорстокі обстріли, що все навколо вибухало і розліталося, вони не могли вийти назовні.

Але я не вірила в це, додатково до усього іншого, моя донька виросла в Маріуполі та знає кожну стежку, тому вона не могла заблукати. Ризикуючи нашими життями, я разом з онуками вирушила самостійно шукати її біля усіх можливих водойм та криниць, але марно.

Завдяки наполегливості моєї молодшої доньки, яка активно взялася за розслідування та збирання інформації від полонених та свідків подій, вдалося дізнатися, що моя донька разом з іншими військовими їхала на автомобілі, який потрапив під обстріл і був розстріляний. Їй вдалося вижити, але вона отримала поранення. Її врятували та доставили до госпіталю. 

Також мені розповіли, що один з товаришів моєї доньки стикнувся з пневмотораксом — це наявність повітря у плевральній порожнині, і йому потрібна була медична допомога. 

Багато людей відмовилися бігти за лікарем через надто складну ситуацію, коли з усіх боків летіли снаряди, бомби. Проте моя донька, не думаючи про своє власне життя, знайшла та привела лікаря. Вона хотіла допомогти врятувати цього хлопця, навіть у таких небезпечних обставинах. Я пишаюся нею!

Чи маєте ви документи, які підтверджують, що ваша донька перебуває в полоні?

Так, у червні 2023 року СБУ надіслала підтверджувальний документ, який свідчить, що моя донька перебуває у полоні.

Чи знаєте місцезнаходження доньки та чи отримали ви офіційну інформацію про її фізичний та моральний стан?

Знову ж таки, завдяки наполегливим зусиллям моєї молодшої доньки, яка, як пазл, збирала інформацію з різних джерел, нам вдалося з’ясувати місцеперебування моєї доньки. Однак наразі нам не відомо нічого щодо її фізичного та морального стану, на жаль.

Як ви взаємодієте з іншими родинами військовополонених у цей важкий період?

Ми постійно на зв’язку, обмінюємось інформацією, телефонуємо одне одному, та зустрічаємось на акціях у Києві. Починаючи з серпня, щодня батьки військовополонених виходять на такі пікети, щоб привертати увагу, нагадувати та сприяти звільненню наших дітей з полону.

Як державні структури та керівництво частини, де ваша донька служить, надають вам підтримку у справі визволення полонених захисників Маріуполя?

На мій погляд, щодо моєї ситуації, ситуація абсолютно безвихідна. Навіть виплати для утримання неповнолітніх дітей, не надаються. Згідно з законом, на цю допомогу може претендувати тільки рідний батько.

Але їхній рідний батько, який привіз мені онуків, 24 лютого 2022 року, залишив їхню долю байдужою. Його сліду немає, і він не виявляє жодного інтересу до майбутнього своїх дітей. Ситуація виявляється абсурдною.

Як оточуючі реагували на інформацію про те, що ваша донька опинилася в полоні, особливо з урахуванням того, що вона є жінкою, і які найчастіше питання вам задавали?

Реакція у всіх однакова — співчуття, побажання якнайшвидшого повернення додому і т.д. Однак люди, які висловлюють ці слова, все одно не до кінця розуміють трагічності всієї ситуації.

Як ви зберігаєте оптимізм і віру в краще, протистоячи викликам військових обставин?

Моя дитина та мої онуки — це моя головна мотивація. Я готова боротися скільки завгодно, щоб наша сім’я знову була разом.

Шукаємо. Віримо. Сподівамось. Чекаємо.

Якщо асоціювати вашу доньку з якоюсь порою року, то яка б це була і чому?

Гадаю, що це була б пора року весна. Моя донька завжди вміє знайти вихід з будь-якої ситуації, мов весняне сонце, що пробивається крізь хмари. Незалежно від того, які труднощі чи конфлікти виникають, вона вміло згладжує напругу і вносить гармонію в будь-яке оточення.

Яка пісня або фільм перш за все спонукає вас згадати про вашу доньку?

Кожна пісня про матір та її зв’язок з донькою залишає в мені глибокий слід, і важко виокремити лише одну, оскільки кожна розчулює та викликає сльози. До початку повномасштабного вторгнення я перенесла тяжке захворювання — онкологію, і моя донька часто дарувала мені неймовірно красиві букети. Я намагалась запобігти тому, щоб вона не витрачала на це свій час і гроші, проте вона завжди говорила мені: “Мамо, краще я зараз буду тобі дарувати квіти, поки ти жива!”

Сподіваюсь, що ще отримаю від неї букет, неважливо який, головне, щоб він був від неї.

Поділіться найяскравішою історією про вашу доньку, яка сталася в дитинстві чи вже в дорослому віці, і де саме в цьому випадку вона продемонструвала свій характер та якості, які супроводжують її й донині.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, вона відмовилася виїжджати зі своєї частини, навіть при тому, що жінкам було дозволено це робити. Багато разів я їй благала не залишатися у цьому пеклі. Проте вона настоювала на тому, щоб залишитися поруч із хлопцями-строковиками, адже, як вона мені сказала: “Вони теж чиїсь діти, і я не залишу їх, нізащо”.

Вважаю, що цей вчинок найкраще характеризує її як відважну, добру і небайдужу до інших, людину.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: “КОЖЕН НОВИЙ ДЕНЬ — ТВОЯ БОРОТЬБА ЗА ЖИТТЯ, А МОЯ — ЗА ТВОЄ ВИЗВОЛЕННЯ.”: АЛЬОНА СКУЙБІДА, НАРЕЧЕНА ЗАХИСНИКА МАРІУПОЛЯ