Шарлотта Генсбур: «Я не довіряю собі і можу заціпеніти від мандражу»

Фільм режисера Івана Атталя “Мій пес Ідіот” вийде на екрани 13 лютого. Щоб ви не нудилися в очікуванні прем’єри, пропонуємо інтерв’ю з геніальною Шарлоттою Генсбур, яка виконала роль Сесіль. 

— Як би ви охарактеризували Сесіль, дружину головного героя?

— Як жінку, яка, здається, підпорядкована фактичному стану справ, живе з нестерпним, егоїстичним, ледачим, буркотливим мужиком, і вирішує більше не піддаватися своєму бажанню. У книзі Джона Фанте жінка як персонаж практично відсутня, вона жалюгідна, кумедна, але другорядна стерва. Іван у фільмі створив прекрасного персонажа, він змусив мене існувати!

— Після фільмів «Моя дружина — акторка» та «Вони одружилися і У їх було багато дітей», Ви знову знімаєтеся під проводом Івана, вашого чоловіка. Чи розглядаєте ви фільм «Мій пес Ідіот» як третину однієї трилогії?

— І наш син Бен уже грав у «Вони одружилися, і мали багато дітей». Йому тоді було шість років. Івана бавить гра з цим автобіографічним матеріалом, про те, що його турбує насправді: життя офіційної подружньої пари. Мені подобається його свобода, його манера скручувати матеріали особистого життя, створювати хибні шляхи. Він сміється над нами обома, і мені подобається цей погляд, цей благотворний спосіб перетворення наших дивностей і чудасій на вигадку… Зовсім недавно я дізналася, що Іван відмовився екранізувати цей роман 6 років тому. Тоді він точно не був готовий. Все в житті відбувається в слушний час, і я впевнена, що важливі проекти з’являються в нашому житті завжди в потрібний момент.

– Він мазохіст? Він стверджує, що так, що саме це змусило його очорнити свого героя.

– Він зовсім не мазохіст! А ось я, навпаки, ним є… Правда, він не мазохіст, він просто владна людина. Що стосується собаки, з якою він валяється протягом усього фільму, це скоріше провокація або садизм стосовно своєї сім’ї, тому що ми хочемо завести собаку протягом 15 років, а він цього не хоче.

— Фільм досить жорсткий щодо поглядів на сімейне життя: тягар утримання дітей, розчарування в спільному побуті, ненависть до чоловіка, відтік лібідо. Як це прийняти?

— Мені дуже подобається, що Іван не побажав виступити гладко, узгоджено, політкоректно з питань сім’ї, ідеального притулку та інших романтичних соплів. Немає сенсу екранізувати Фанте без шпильок. З цього погляду я знаходжу фільм досить жорстким, але в той же час – людяним, добрим і щирим. І потім, цей «Анрі» огидний, але в ньому стільки чарівності! Я знаходжу його дуже привабливим.

— Як уже згадали вище, тут ви граєте разом із особливим партнером, вашим сином Беном.

— Коли він знімався з нами у фільмі «Вони одружилися, і мали багато дітей», я боялася керівної сторони Івана. Він великий перфекціоніст і не допускає нічого приблизного. І тоді Іван одержав від Бена те, що хотів. Через п’ятнадцять років фільм «Мій пес Ідіот» став справжнім, вже дорослим, акторським досвідом для Бена, який отримував від усвідомленої гри задоволення. Він відіграв свою частину витончено та невимушено, незважаючи на величезний мандраж.

– Мандраж, точно. А ви все ще відчуваєте його після 35 років кар’єри в кіно?

– Так! Я не довіряю собі. Я можу заціпеніти від мандражу, у мене буває таке велике бажання зробити все правильно, що воно стає задушливим. Особливо, коли знімає Іван. Більше, ніж перед камерою Ларса Фон Трієра, наприклад. З Ларсом мені цікаво, чи виправдовую його очікування, але це не ставить мене під сумнів ні як жінку, ні як дружину, немає жодних афективних проблем. Знімаючись у Івана, я не можу позбутися відчуття, що граю свою роль у нашій парі. Я так хочу бути для нього найкращою актрисою у світі, я приймаю будь-яку критику з його боку! Але найжахливіше, що він цього не усвідомлює. Проте я думаю, що це доводить мою любов до нього. Я кілька разів чула про фільм «Мій пес Ідіот», що це якесь освідчення в коханні, яке робить мені Іван. Але я теж зробила йому величезне визнання!

— Іван каже, що не керує вами, а лише наштовхує на думки про людей, які б могли збагатити образ вашої героїні. Як, наприклад, американська письменниця Джоан Дідіон.

— Живучи в Нью-Йорку, я розумію, що вона є. Я бачила дуже зворушливий документальний фільм про неї; воістину самотня та вільна особистість. Яскраво виражений та позачасовий стиль Дідіон – ось, що надихало мене. Іван не керує мною, але його манера присутності під час зйомок сцени є для мене барометром; у цьому відношенні я порівнюю його з Ларсом, вони обидва досить жорстокі у своєму сприйнятті акторської гри, оскільки вловлюють її правильність чи відсутність.

— Складається відчуття, що всі побоювання випаровуються під час сцени феєрверку, моменту повного розкріпачення для вас та Івана?

— Ця сцена мала велике значення для пари та її еволюції. Я пережила її як момент абсолютної свободи та співучасті, це один із моїх найкращих спогадів про фільм. Я відчула шалене задоволення від того, що здалася. У цьому вся принадність досвіду і особливо віку, мені стає все одно на те, що я потворна, мені все одно, чи я хіхікаю, іржу чи регочу… Мене більше не хвилює мій зовнішній вигляд у цьому контексті. Це справжня свобода! Під час цієї сцени час зупинився. Ми грали нескромно, і це, безперечно, була емоційна розрядка для нас обох.

— На зйомках вам більше подобається інтимні, драматичні сцени чи комедійні?

— Комедійні моменти вганяють мене в паніку, бо я, звісно, ​​не володію цією механікою. Іван втягує мене в комедію, і я вдячна йому за це, бо не в моїй природі. Шлях до комедії дається мені непросто, але я намагаюсь!

— Здається, ви не примушували себе ненавидіти собаку Ідіота?

— Від нього так погано пахло, просто мерзота! Найдивніше, що я побачила, як Іван насправді закохався у цього звіра. Він був зворушений таким вигнанцем, який нікому не потрібен.

— Кінець кінцем, фільм вийшов комедією?

— Так, це комедія, яка поступово переходить у комедійну екзистенційну драму, щось гостре щодо криз життя. Цинізм, який демонструє Іван, насправді — сором’язливість і біль. Нам треба поставити перед собою ці непристойні почуття, роздратування по відношенню до дітей, ненависть буття в парі, незважаючи на любов до партнера… Це щось на стику жанрів, але кумедне та добре кіно. За це я люблю фільми Івана.

— Чи може вийти четвертий фільм, продовження цієї трилогії про пару?

— Це може тривати нескінченно, доки не настане смерть!

— Ви не боїтеся бути «парою в житті та в кіно»? Як це слідували Джина Роулендс і Джон Кассаветіс з таким самим розподілом ролей: вона актриса, він сценарист і режисер?

– О, як я їх люблю! Неможливо порівнювати нас з ними, але ми тільки мріємо про це: знайти ще якісь проекти, які можна було б зробити разом. Іван часто просить мене зрежисувати щось. Думаю, він хотів би, щоби ми помінялися ролями. Але я не впевнена, що маю достатні режисерські здібності… У будь-якому разі, спільна робота більш інтенсивна, більш болюча, але приносить і більше задоволення, ніж усе, що я могла б зробити в іншому місці з іншими людьми.

Дивіться також трейлер фільму «Мій пес Ідіот»: