Small Talk: Ірена Карпа, письменниця, співачка про писемництво під час війни

Письменниця та співачка Ірена Карпа запрошує всіх провести разом 3 липня у Сквоті 17б. У програмі сеанс терапевтичного письма, відкритий public talk, барахолка від українських дизайнерів, благодійний фотокорнер, барбекю. Всі зібрані на події кошти будуть витрачені на поточні потреби двох частин ЗСУ. (Збір на автомобіль для 24 бригади, в якій служить Ярослав Возницький (один з організаторів Zaxidfest. Збір на дрони для бригади аеророзвідки, в якій служать режисери та оператори з об’єднання документалістів Вавилон’13.) Про будні українських письменників, кенселення російської культури та майбутню подію Small Talk з письменницею. 

Війна знайшла відображення в творах багатьох сучасних авторів. За ким ти сьогодні слідкуєш?

Найкращі книжки про війну напишуться зараз. Тому що в 2014-му війна опосередковано торкалась літератури. Тобто більшість авторів вважали себе не в праві писати про війну, бо вони не були на війні.

Зараз війна торкнулась кожної української родини. В кожного з нас є або друг, або родич, який воює. Кожний з нас робить все, що може. Хтось з головою у волонтерстві. Хтось бере участь в інформаційному фронті. І все це дає сюжети про війну. Зараз у нас на фронті три Артеми – Чапай, Чех і Полежака. Це лише з письменників. Це ті, кого я першими згадала, а їх значно більше. В мене таке відчуття, що всі мої знайомі чоловіки: 90% служать, а решта 10 – волонтерять. Наприклад, як письменник Саша Михед.

Що сталось зі світом, що інтелектуал і пацифіст опинився на військовій службі?

Це стосується нас всіх. І висловити це буде потреба теж в усіх, в тому чи іншому вигляді.

І я теж вже почала роботу над новою книжкою, в якій вже є відголоски війни. Тому що це чотири місяці як наше життя змінилося. Не може зараз поет писати про пєстікі-тичінки, і казати “я внє палітікі”. Бо це не політика, це величезна світова трансформація, світовий перерозподіл цінностей. І всі зараз в ньому, незалежно від того чи ти українець, чи маєш інше громадянство, якщо ти людина непозбавлена мозку і серця – ти зараз живеш в цій війні, ти живеш цією війною.

Розумію, що кенселення російської культури не позначилося на спектрі твоїх інтересів. Чи доводиться тобі дискутувати з цього приводу з французами?

Дійсно, ти вгадала, що мені ні холодно, ні жарко від кенселінгу російської культури. Я інколи ловлю себе на тому, що в мене є якісь мемасікі з радянських фільмів типу “какая гадость ваша залівная риба” і я себе обриваю, що б їх не говорити. Навіть свій суржик почала “чистити”, хоча я його дуже люблю, бо навіть слова типу “понаїхали” – це калька з “понаехали”. Там, де я можу це відслідкувати – я це не вживаю. Тому що воно навіть не стільки з російською мовою пов’язано, а саме з російським контекстом, піснями, радянськими книжками та фільмами.

Коли мені закидають “що ж ви будете робити без толстоєвського?” Відповідаю, що я спокійно виросла на книжках Бальзака, Гюго, мене дуже влаштовує французька література, і українська література.

Я себе не відчуваю себе обділеною. Усім, хто вважаєте, що оця незбагненна велика слов’янська душа існує лише в творах достоєвського і гумілева, раджу почитати Коцюбинського. Але імена українських класиків їм поки що нічого не говорять, і в нас ще попереду довгий шлях для промоції української культури, яке росія для своєї культури робила століттями. Не за п’ять років і не так як здійснювалась українська культурна дипломатія на рівні соняшників і паляничок з вишиванками. рф вкладала і досі вкладає дуже великі гроші, щоб припудрити красивим російським балетом весь жах який вони творять. Все це безкультур’я, звірство, варварство, духовна бідність… і при цьому заявляють про свою високу духовність. Так, росія надурила весь світ, їм це вдалося, і нам не скоро вдасться все це розгребти. Не забувати, зокрема, нагадувати французам скільки разів росія надурила їх.

Як виникла ідея заходу і саме такого формату?

Ідея виникла у моїє подруги – журналістки та організаторки культурних заходів Анаід. Я спостреігала за тим, що вони роблять. Концерт моїх улюблених ХЗВ – взагалі, вау! І сказала: “Я так за вами всіма скучила, і я так хочу приїхати, придумай щось”. І Анаід придумала. Мені страшенно сподобався такий формат чисто з егоїстичною метою – я так давно не бачила рідних класних людей в такій кількості, я бачу по одному, по двох хто приїжає до Паріжу. А тут раз і прийдуть всі рідненькі, хто в темі і любить почитати хороші книжечки і попити. Чи ж не радість?

Що собою представляє «сеанс терапевтичне письмо»? Як це працює?

Терапевтичне письмо – це спосіб пережити і виписати те, що не можеш інколи навіть проговорити. Ти можеш не дійти до психоаналітика, можеш зажати гроші на нього. А це той спосіб коли психоаналітик в тебе “в кишені”. Ти розповідаєш пережите самому собі.

В мене є конкретні вправи, які присвячені різним емоціям, бо ми всі різні. Когось накриває на данний момент гнів, розриває людину з середини, а людина гарно вихована і не може висловити свою лють. Тому вона його трансформує, наприклад, у почуття провини проти себе. Й починається. Я сама винна, що зі мною так вчинили, це моя провина, що вчасно не втік і через це отримав поранення. Я така дурепа, що збудувала хату, умовно, не в Обухові, а в Бучі і через це в мене тепер немає хати. І от ці вправи вони допомагають злитися на ворога, на того хто вам завдав болю, а не на самих себе.

Також є вправи для тих людей, які втратили близьких. Як зробити так, щоб висловити те, що не встиг сказати.

На майстер-класі я дам вижимку, буквально кілька таких вправ. Терапевтичне письмо допомагає пережити те, до чого нас ніхто не готував. До всіх цих важких і надзвичайних обставин, в яких ми опинились, і в які досі не вірить цілий світ і вважає це якимось сном. Але це реальність і з нею потрібно працювати свідомо. Як письменниця, я знаю як з цим працювати. Мене консультуж та допомагає готувати вправи досвічена психологиня Лариса Волошина.

Який антивоєнний твір ти вважаєш шедевром?

Дуже люблю Ремарка. Зараз намагаюся перечитати “На західному фронті без змін”, і в мене… не виходить. Події книги довкола Першої світової, але вони настільки актуальні сьогодні. Я намагаюся достукатися до французів. Говорю, що Україна щодня втрачає стільки ж людей, скільки Франція в Першій світовій. Але війну неможливо збагнути, живучи в нормальній спокійній обстановці. Війну розуміють ті, хто на передовій, і це немає нічого спільного з тим, що я намагаюсь донести, навіть переповідаючи історії військових з перших вуст. Бо в дійсності це ще більш жахливо, криваво, брудно, несправедливо.

Сьогодні ми всі потерпаємо від війни. З цього вийдуть сильні твори. Головне, щоб ці письменники, музиканти, архітектори, вчені, які зараз воюють повернулись з фронту. Кожна звістка про втрачене життя викликає в мене такий сильний біль, що я часом не можу дихати… але водночас мотивує робити ще більше для закінчення війни, перемоги України та демократичних цінностей.

Фото: Kristina Hehedysh

Читайте також: ПРО ЩО ЖІНКА МОВЧИТЬ: ІРЕНА КАРПА, ПИСЬМЕННИЦЯ, СПІВАЧКА