Як сприймати сучасне мистецтво? На які знання спертися під час перегляду тієї чи іншої роботи? Чи варто взагалі ходити у галереї, якщо дедалі частіше там мало що зрозуміло.
Напередодні своєї виставки «Прохання про безпочуття» розповідає Яна Ланде — одеський художник, чиї роботи експонувалися в Англії, Америці, Європі, а картину з першої серії робіт ГІМН&ОДА на відкритті придбали для музею Гуггенхайм (США).
У мистецтва немає жодної утилітарної функції. Більше того, якщо вам вдається пояснити практичну користь, то, швидше за все, це буде предмет із категорій дизайну чи моди.
Те, що мистецтво знаходиться поза загальнодоступними понятійними рамками, я реально усвідомила на останньому ярмарку «Арт Базель». Там паралельно виставляються сучасне мистецтво та дизайн. Гарні високотехнологічні предмети з експозиції Design зі зрозумілим призначенням мали конкретну вартість, але їх неможливо порівняти з невимовними об’єктами з розділу Unlimited, цінність яких можна буде зрозуміти лише згодом.
Вважаю, що найвірніший спосіб навчитися сприймати сучасне мистецтво — «виховувати» око. Спочатку можна просто ходити на виставки та дивитися. Через якийсь час ви навчитеся чути себе і розуміти, що вам подобається, що відгукується, а що не викликає жодних переживань. Коли буде знайдено те, що вам близько, почне притягуватися те, що викликає подібні емоції. І тоді можна «підгодувати» свій природний інтерес теоретичними знаннями. Такий шлях мені здається найбільш природним.
Контактируя із сучасним мистецтвом, людина відчуває різні емоції – від повного подиву до захоплення чи огиди. Вважаю, що дуже важливим індикатором є післясмак від побаченого та відчутного. Іноді безпосередньо в момент сприйняття емоції можуть бути діаметрально протилежними тому, що відчуваєш після. Саме післясмак – головний індикатор потужності художнього висловлювання. Як довго вас «тримає» побачене, чи відбувається після внутрішня робота, які глибинні таємниці вашої душі торкнулися, про які ви раніше не здогадувалися? На цих планах є основна робота художника.
Сьогодні простір дозволяє черпати будь-яку інформацію. Не будучи фахівцем у будь-якій сфері, провівши годину в інтернеті в пошуку відомостей на задану тему, ви можете легко отримати загальні уявлення з питань, що вас цікавлять. Справа лише в тому, наскільки вистачає вашого інтересу, щоб заглибитись у матеріал, і у вашій здатності до сприйняття та наповнення.
Можна провести, наприклад, таку аналогію. Коли ви пливете поверхнею, то кайфуєте від хвиль, ковзання по гладі моря. Але ви також можете пірнути з маскою і побачити трохи глибше підводний світ, який прихований від очей, і отримати надзвичайно яскраві відчуття. Звичайно, є ще глибоке занурення: коли ви пірнаєте, вже будучи натренованим, вміючи затримувати дихання, туди, де є великі навантаження тиску – це складно, але те, що вам відкриється, не зрівняється ні з чим.
Такий підхід можна застосувати і розуміння мистецтва. Кожен сам собі вибирає рівень підготовки для занурення.
Слово «художник» має ширше значення, ніж «людина, яка пише картини». Це може бути художник, а також і актор, композитор, режисер, письменник, поет — словом, кожен, кому є що сказати через творчість. Сьогодні не існує чистих жанрів: змішуються техніки та способи самовираження, підключаються нові технології, але все працює на одну мету – донести посил до глядача. Якщо художник не був почутий або його ніхто не зрозумів, то акт творчості залишається перерваним, марним, неживим. Ми чекаємо на свого глядача щоразу із завмиранням серця, тому що найцінніше, що у нас є, це ви.