«У нас є неймовірні музика, історія і технології»: режисер Майкл Ґрейсі про унікальний музичний байопік «Роббі Вільямс: BETTER MAN»

9 січня 2025 року в кінотеатрах України стартує музичний байопік «Роббі Вільямс: BETTER MAN». Фільм щиро, відверто та емоційно розповідає історію поплегенди. А саме від дитячого захоплення Роббі музикою крізь його злет у складі Take That до шалених років сольної кар’єри. Шалених як стосовно успіху, так і надзвичайно бурхливого і скандального особистого життя, сповненого безлічі злетів і падінь. 

В ексклюзивному інтерв’ю для Marie Claire режисер проєкту Майкл Ґрейсі розповів, як створювалася ця неймовірна історія. А ще – чому він вирішив показати Роббі у фільмі у вигляді… мавпи. 

Майкле, як у вас з’явилася ідея такого незвичного байопіку про Роббі Вільямса? 

Майже випадково. Ми познайомилися із Роббі, коли я працював над стрічкою «Найвеличніший шоумен». Річ у тім, що Г’ю Джекман бачив у Роббі сучасне втілення свого героя (у цьому музичному байопіку Г’ю зіграв головну роль Фінеаса Барнума, автора концепції новітнього цирку, – ред.). Тож він хотів дізнатися думку Роббі щодо проєкту взагалі і пісень для нього зокрема. Так ми і зійшлися з Роббі. І з часом те, що починалося як робоча зустріч, переросло в значно глибший зв’язок, ніж ми обоє могли очікувати. Я дуже швидко зрозумів, що Роббі – природжений оповідач. У нього безліч неймовірно яскравих історій і фантастичне почуття гумору. І ці історії, котрі я в якийсь момент почав записувати, стали основою для майбутнього музичного біографічного фільму про його життя.

Здатність Роббі поєднувати публічну енергію й пустотливу чарівність із більш інтимними, сором’язливими й часто буремними аспектами його життя забезпечила фільму неймовірно захопливий сюжет. Найголовніше, що відрізняє Роббі від будь-якої іншої попзірки, яку я зустрічав, – це його готовність працювати над проєктом про себе без прикрас чи ідеалізації власного образу. Боротьба й невдачі Роббі у стрічці отримали не менше, а, можливо, навіть більше уваги, ніж його тріумфи. Ця вразливість і стала рушійною силою фільму. 

Роббі Вільямс

І справді: ви дійсно аж ніяк не прикрасили Роббі. Ба більше – взагалі зробили його у фільмі мавпою. Чому? 

Унікальність спогадів Роббі змушує показувати історію його життя з його власної точки зору. Відповідно, і сам він мав бути не таким, яким його бачать інші. А таким, яким він бачить себе. І, як виявилося, йому дуже близький саме образ мавпи: Роббі розповідав, що часом, особливо в молоді роки, почувався саме як циркова мавпа, котру змушують виступати за будь-яких умов. 

І є ще один момент – роботи з увагою глядачів. Просто коли у сцені є мавпа, ти не можеш її ігнорувати, навіть якщо вона нічого не робить. Так само і зі справжніми зірками: вони просто притягують увагу. В цьому їхній феномен! І ти не можеш відвести погляд від цієї особи. Тож для мене мавпа у фільмі вирішує одразу два творчих завдання. По-перше – відповідає тому, як Роб бачить самого себе. А по-друге – додає ще один елемент сторітелінгу. А саме створює справжню зірку у кожному кадрі, яка змушує глядачів постійно бути зануреними в історію.

Образ мавпи створювався за допомогою технології захоплення рухів. А чиї ж рухи захоплювали? 

Першою чергою – самого Роббі, щоб передати його унікальну сценічну пластику. І також ми залучили ще трьох акторів: Асмара Фейк і Картер Дж. Мерфі втілили маленького Роббі, а Джонно Девіс фактично зіграв головну роль – як Роббі у підлітковому й дорослому віці.

Маю сказати, що кастинг на роль дорослого Роббі був надзвичайно складним. У цьому персонажі є багато аспектів – багато душі, багато артистичності, і потрібен величезний талант. У когось із кандидатів були драматичні здібності, у когось – приголомшлива артистичність, у когось – здатність бути дотепним і харизматичним. Але знайти одну людину, яка могла б усе це поєднати на рівні, що відповідає Роббі, було майже неможливо.

Це виявилося настільки складним, що за десять днів до початку знімань ми ще не мали виконавця  головної ролі. І тоді Кейт Малвані, яка грає матір Роббі, запропонувала кандидатуру Джонно Девіса, з яким працювала у серіалі «Мисливці». І він став ідеальним вибором! Джонно віддав цьому фільму все, що мав. Він вразив мене. Це було глибоке вивчення всього, що робить Роббі Роббі. Дубль за дублем Джонно викладався на 150%. Цей фільм такий, яким він є, завдяки відданості Джонно до своєї ролі.

А ще, певно, завдяки спеціалістам комп’ютерної графіки, які змогли так природно поєднати акторську гру із образом мавпи?

Безумовно. Австралійська студія Wētā FX – справжні майстри. Саме вони створили Голума для «Володаря перстнів» і аборигенів Пандори для «Аватара». А ще у них великий досвід розробки саме образів мавп для різних фільмах – зокрема, для «Планети мавпи». Без цих чарівників цей фільм не відбувся б. 

Справжня магія вашого фільму – у поєднанні спецефектів і вражаючих масових живих сцен. Ви відтворили найвідоміші концерти Роббі та їхню неповторну атмосферу, залучаючи подекуди аж 30 тисяч статистів-глядачів. Включно з концертами ще у складі Take That – які відбувалися майже 30 років тому… 

Жахливо усвідомлювати, що нам здається, ніби 90-ті були всього років десять тому (Сміється). Але, на жаль, це було дуже давно! Оскільки значна частина сюжету розгортається саме у 1990-х, ми провели велику дослідницьку роботу, щоб точно передати атмосферу того часу. Ми переглядали записи, референси, фотографії, і це відіграло важливу роль у тому, як ми створювали дизайн і представляли ці моменти у фільмі – навіть у таких деталях, як колірна корекція та палітра, характерна для 90-х, яка дуже відрізняється від сучасної. Кожна сцена мала власну дошку із референсами щодо дизайну декорацій, костюмів, зачісок, акторського складу та інших критеріїв. Таку ж систему ми використовували у «Найвеличнішому шоумені», й ці дошки стали неоціненним інструментом забезпечення того, щоб кожна деталь була автентичною та цілісною.

Таким саме автентичним і цілісним вийшов і образ самого Роббі… 

Сподіваюся. Принаймні – саме цього ми прагнули. У фільмі Роббі є чимось більшим, ніж просто попзіркою чи персоною, яку він демонструє світу. Фільм розкриває недоліки, протиріччя та геніальність, які складають справжню людину, якою він є.

Важкий шлях, який він пройшов, привів його до саморуйнівної стежки, підсиленої нав’язливими сумнівами в собі, які він намагався заглушити наркотиками та алкоголем. Ми не приховуємо цей розділ його життя: показуємо всю його тривогу, сумніви, спроби самолікування. Це справжня боротьба, битва, і це те, з чим кожен може певною співвіднести самого себе. Думка про те, що ти не гідний любові, може залишатися з тобою, навіть якщо 100 тисяч людей у захваті кричать твоє ім’я.

Для того, щоб показати внутрішній стан Роббі, ми використовуємо його музику. Причому далеко не завжди пісні відповідають хронології їхнього створення. Один із яскравих прикладів – пісня Feel. Роббі випустив її 2002 року, та у фільмі вона переосмислена як спогад про дитинство, коли він мріяв бути поруч із батьком. А ось Angels звучить у стрічці після смерті улюбленої бабусі співака, підсилюючи емоційний удар цієї втрати. 

Майкле, тож що першою чергою ви прагнули дати глядачам своїм фільмом? 

Я хочу, щоб люди відчули радість і захоплення. Але я також хочу, щоб вони пережили відчай, смуток і печаль, які є частиною цієї подорожі – і частиною нашого життя. Ми показуємо на екрані так багато, що все вловити всі деталі за один перегляд просто неможливо. І з’являється бажання переглянути знову. У нас є неймовірна музика, неймовірна історія Роббі, і є неймовірні технології, які лише зараз дозволили реалізувати те, що ми задумали. Зараз – момент, коли всі ці елементи зійшлися, і саме це робить «Роббі Вільямс: BETTER MAN» таким особливим.

Фото: Adastra Cinema