«Я працював на межі можливостей… як і Шарль!»: Тагар Рахім про своє перевтілення для фільму «Месьє Азнавур»

У 2024 році виповнюється 100 років із дня народження популярного французького виконавця Шарля Азнавура. Його пісні відомі не тільки у Франції, а й далеко за її межами. Син іммігрантів, який зростав у бідності, він всього досягнув сам у цьому житті. Азнавуру ніхто не пророчив кар’єру артиста, через його низький зріст, непримітну зовнішність й специфічний голос. Втім, згодом це й стало його характерними рисами, коли він будував свою кар’єру. Щоб вшанувати пам’ять такого великого артиста, режисерський дует Ґран Кор Маляда та Мехді Ідіра зняв художню біографічну стрічку під назвою «Месьє Азнавур». Головну роль в ній втілив французький актор алжирського походження — Тагар Рахім. 

12 грудня стрічка «Месьє Азнавур» виходить в український прокат. З цієї нагоди Marie Claire публікує ексклюзивне інтерв’ю з актором, який втілив на екрані Шарля Азнавура — з Тагаром Рахімом. Він розповів про особливості підготовки до цієї ролі, багатогодинні уроки вокалу й музики, дослідження історії життя Азнавура та багато іншого. 

Ким для вас був Шарль Азнавур, перш ніж ви зіграли його? Як ви сприйняли пропозицію втілити його образ на екрані?

Шарль Азнавур завжди був частиною мого життя: його пісні супроводжували моє дитинство, а потім підтримували мене, коли я приїхав до Парижа. Я постійно слухав його музику. Він надихав мене мріяти, подорожувати, переносив у інший світ.

Спершу продюсер Жан-Рашид Каллуш, який одружений із дочкою Шарля Азнавура й ініціював цей проєкт, розповів мені про фільм, але не планував пропонувати мені цю роль. У дружній атмосфері ми обговорювали ідеї щодо кастингу, і я навіть не замислювався, що можу втілити цей образ.

Та одного дня, коли я повертався з закордонних зйомок, Жан-Рашид повідомив мені, що Ґран Кор Маляд і Мехді Ідір збираються запропонувати мені зіграти Азнавура. Я був вражений і висловив свої сумніви, адже не бачив жодної очевидної схожості між ним і собою.

З цікавості я почав переглядати документальні фільми про нього. З часом мене зачарували його манери, його життєвий шлях. І я почав помічати дрібні схожості між нами, розуміючи, що цей образ був не такий далекий від мене, як я собі думав.

Я, як спортсмен: виклики пробуджують у мені інстинкт виживання, змушуючи віддаватися справі повністю. Тому я зателефонував Ґран Кор Маляду й Мехді Ідіру, щоб сказати, що я згоден!

Ви брали участь у різних етапах роботи над сценарієм…

Ґран Кор Маляд і Мехді Ідір запропонували мені цей проєкт, і мені дуже сподобалося працювати з ними. Від версії до версії ми зустрічалися, щоб обговорити прогрес у написанні сценарію. Поки вони працювали над текстом, я занурився у вивчення життя Шарля Азнавура. Я переглянув усі доступні відео, усі фільми, у яких він знімався; прослухав усі його пісні.

Я також проводив «розслідування» в його сім’ї, яка щиро прийняла мене. Я спілкувався з його дружиною Уллою, другою донькою Катею, сином Мішою, сестрою Айдою; їздив до Лос-Анджелеса, щоб зустрітися з його старшою донькою Седою. Вони ділилися своїми спогадами, його радощами, страхами, слабкостями, сильними сторонами та комплексами. Я ставив їм безліч запитань і записував їхні відповіді.

Цей артист самостійно прокладав свій шлях і присвятив себе справі цілковито. Він змушений був будувати своє життя всупереч труднощам і долати всі перепони, які французьке суспільство того часу ставило перед сином іммігрантів. Усе це зробило його бойовим і підняло на вершину.

Чи замислювалися ви про спільні риси між вами і ним?

Так, і я їх знайшов, особливо в його ставленні до сім’ї, хоча в нього це мало інший відтінок, ніж у мене. Для нього найважливішим було забезпечити своїх близьких матеріально. Для мене ж головне — це емоційна безпека моїх дітей.

Крім того, як і Шарль, я син іммігрантів, виходець із тієї ж соціальної верстви. Ми обоє наймолодші в родині. 

Ми — артисти, які з дитинства мріяли про це і прагнули зруйнувати кордони, досліджувати чужі території. Ми обоє — перфекціоністи, що може бути одночасно джерелом страждань і натхнення, коли плоди праці приносять задоволення.

Ви зустрічалися із Шарлем Азнавуром?

Так, одного разу. Жан-Рашид запросив мене на один із його концертів. На сцені він мене вразив. Йому було понад дев’яносто років, а його енергія тільки зростала протягом усього виступу — це було неймовірно! Він також вражав своєю щирістю перед публікою, з якою вмів встановити дружній зв’язок.

Як ви працювали над таким масштабним проєктом? Що вам допомагало? 

Я завжди входжу в роль через фізичність. А тут довелося створювати образ із нуля. Мені довелося схуднути, щоб наші силуети збігалися. Крім того, у нас різна будова тіла, тому я мав змінити свою поставу. Я працював із дуже хорошими тренерами: Даніелем Люкаріні — для вокалу, і Паскалем Люно — для комплексного підходу.

Також мені потрібно було навчитися грати на піаніно та опанувати почуття ритму, адже у Шарля Азнавура це було буквально в крові.

Як ви працювали над мовою і жестами?

Постійно слухаючи, як говорить Азнавур, я поступово почав переймати його манеру мовлення. Це вдалося найшвидше. Те ж саме стосувалося і постави: я уважно спостерігав за кожною деталлю у фільмах, інтерв’ю. На сцені, під час концертів, його жестикуляція була ще однією важливою рисою. Це було щось унікальне, що він довів до досконалості з роками. Ніщо його не зупиняло. Він співав усіма мовами і навіть створив пісню мовою жестів! Це показує, наскільки він був відкритий до експериментів. І це ще одна спільна риса між нами: я теж люблю відкривати нове й невідоме. Можливо, ми з Шарлем Азнавуром розділяємо певний страх перед порожнечею.

А як щодо танцю та співу?

Я брав уроки танцю для сцен, які цього вимагали. Але найбільше часу пішло на спів: від шести до восьми годин на тиждень протягом шести місяців, під час зйомок я продовжував займатися ввечері. Те ж саме з піаніно — я мусив багато репетирувати, щоб виглядати переконливо. Адже питання дублювання мене в музичних сценах навіть не стояло! Усі сцени з грою на піаніно знімалися саме з моїми руками. Для того, щоб виконати ці плани, а також усі музичні і концертні сцени, я працював на межі можливостей… як і Шарль! Цей виклик був частиною подорожі, якою став цей фільм.

Яких помилок вам потрібно було уникнути?

Головне було не копіювати Шарля Азнавура, щоб уникнути карикатурності. Ідея полягала в тому, щоб ми з ним «зустрілися» на півдорозі. Це також стосувалося гриму: ми використовували мікропротези, завдяки чому керівниця з гриму Каатє Ван Дам виконала феноменальну роботу. Важливо було знайти баланс між образом і моїм власним сприйняттям персонажа.

Як і в інших проєктах, я запропонував Мехді та Фаб’єну дати сценарій на аналіз психологу, щоб отримати її оцінку психології персонажа. Це допомогло нам краще зрозуміти неврози Азнавура, його стосунки з родиною, а головне — позбавити образ художньої “святості” і побачити його як звичайну людину зі своїми сильними і слабкими сторонами. Це було надзвичайно корисно. Я дізнався багато речей із його життя, які не обов’язково потрапили до фільму, але які я інтегрував у ДНК свого персонажа.

Костюми також, певно, допомогли вам у роботі над образом?

Це дуже важливо! Для фільму я приміряв, мабуть, сотню костюмів. Вони відображають різні етапи життя Азнавура — від бідності до ексцентричності, коли він досяг слави і носив розкішні хутра, широкі штани та інші яскраві речі. Костюми схожі на екзоскелет: вони повинні точно відображати персонажа. Я вважаю, що робота Ізабель Матьє над костюмами була просто чудовою.

Як вас направляли Мехді Ідір та Ґран Кор Маляд?

Я прийшов на зйомки після шести місяців інтенсивної підготовки. Мехді Ідір і Ґран Кор Маляд завжди організовують читання сценарію з усіма акторами, навіть із тими, хто має лише одну репліку. Вони дуже уважно слухають інтонацію кожного. Їхня робота з акторами починається саме за столом. Це дуже цінно для всіх, адже дозволяє краще познайомитися і прийти на майданчик більш розслабленими.

Мені не дуже подобається багато репетирувати — я віддаю перевагу роботі безпосередньо на зйомках, щоб викладатися на повну. До моменту зйомок ми всі були настільки підготовлені, що залишалося лише налаштуватися на деталі. Вони завжди дозволяли мені експериментувати. Коли основні дублі були готові, ми робили ще один, так званий «фристайл», де я пробував щось нове. Іноді це призводило до несподіваних, але вдалих моментів.

Коли у Мехді та Ґран Кор Маляда були різні ідеї щодо сцени, ми знімали обидва варіанти, щоб у них був вибір під час монтажу. Вони завжди знаходили потрібні слова, щоб підтримати акторів. Якщо хтось нервував, вони проявляли надзвичайний такт і розуміння. Вони чітко знають, чого хочуть, багато працюють і володіють рідкісним даром емоційного інтелекту, який передається всій команді.

Як ви працювали з партнерами?

Все складалося природно, кожен викладався на максимум. З Бастьєном Буйоном (виконав роль товариша Азнавура — П’єра Роша, ред.) у нас була чудова взаємодія. Ми багато сміялися, уважно стежили за грою одне одного, обговорювали сцени після зйомок і часом давали поради одне одному. Мені дуже сподобалося працювати з Марі-Жулі Боп (виконала роль Едіт Піаф, ред.). Її інтерпретація ролі Піаф була вражаючою та тонкою. Також хочу відзначити менш помітних, але не менш важливих партнерів — акторів другого плану, які проявили неймовірний ентузіазм і відданість своїй справі.

Який момент на знімальному майданчику став для вас особливим?

Сцена, де я співаю La Bohème різними мовами в Гранд-Рексі. Це був мій останній день співу, і я насолоджувався кожною миттю. Я завершував довгу подорож. Здавалося, що глядачів це дуже зворушило. Після пісні я кинув знамениту білу хустинку, і Мехді підхопив її. Це був чудовий момент.

Яким ви вийшли з цього проєкту? Чого він вас навчив?

Я вийшов із нього виснаженим, але щасливим. Я зрозумів, що здатен долати страхи і братися за масштабні виклики. Це була найскладніша роль, яку я коли-небудь грав. Після завершення зйомок мене переповнювали водночас полегшення і ностальгія. Це була найкраща людська пригода, яку я пережив на майданчику.  Ґран Кор Маляд і Мехді Ідір працюють у дружній, сімейній атмосфері й запрошують усіх до цього кола. На їхньому майданчику панувала справжня братерська єдність. Щира дружба безцінна. Саме про це й розповідає цей фільм.

Що ви відчуваєте, коли сьогодні чуєте пісню Азнавура?

Я слухаю її серцем, і це одразу повертає мене до надзвичайних спогадів. Моє серце починає битися швидше: це чиста радість.