«Я скаржилася, що надто багато їздила в інші країни, а тепер сумую на ті часи», — Катерина Білоруська про подорожі під час пандемії

Пандемія внесла корективи в наше життя, і багато звичних дій опинилися під забороною або великим обмеженням.

Так сталося і з подорожами: перелік країн, доступних українцям, дуже обмежений і нестабільний, щодня можна чекати на нововведення щодо перетину кордону. 

Як у цій ситуації бути тим, хто не може без подорожей? Розповідає Катерина Білоруська, президент міжнародного благодійного фонду Parimatch Foundation.

Подорожі завжди були невід’ємною частиною мого життя. Я звикла жити в такому ритмі, коли щомісяця ти по кілька разів кудись вирушаєш: робочі поїздки, конференції, відпустку, або просто вирватись кудись на вихідні. Наш світ здавався таким мобільним, що без особливих зусиль і навіть просто сидячи вдома можна було організувати будь-яку подорож за півгодини. Для мене це насамперед позитивні емоції. Це знайомство з новими культурами, звичаями, людьми, споглядання нових краєвидів, відчуття нових уподобань. Також це про розвиток. Тому що ти завжди дізнаєшся про щось нове, і це тебе змінює, дає новий досвід та навички.

Зараз я з сумною усмішкою згадую, як до пандемії скаржилася, що я втомилася від активного ритму та постійних польотів. Якоюсь мірою я справді втомилася, мені хотілося побути хоч трохи на одному місці, вдома. Доходило до того, що я не могла пройти курс масажу, бо я не мав двох тижнів у Києві. Я весь час розбирала та збирала валізу, ритм був такий. Були і короткі, і довгі поїздки, була картинка, що постійно змінювалася. 

Прийняття локдауну

Коли стало ясно, що по всій Європі вводять локдаун, мало хто думав про подорожі. Мене, як і багатьох, хвилювали питання захисту себе та близьких від вірусу, адаптація робочих процесів під нові реалії, як наш Parimatch Foundation може допомогти сфері медицини впоратися з коронавірусом та адаптувати програми до обставин.

Це був дуже напружений та стресовий період, після нього хотілося відпочити. І тут вийшло, що звичний відпочинок – подорожі – вже недоступний. Не можна так просто сісти в літак і полетіти куди захотілося. Скасувалися плани на відпустку – у травні ми традиційно їдемо на два тижні до Італії машиною. Ми звикли робити такий тур кілька років поспіль. Було сумно, довелося пережити крах цих усіх планів, залишатися в замкненому приміщенні, але в цілому, на тлі загальної катастрофи, здавалося, що це не страшно. 

Локдаун спровокував внутрішні зміни: я почала більше цінувати те, що є зараз, і насолоджуватися моментом. Я досліджувала місця біля Києва і зрозуміла, як багато цікавого довкола: гарні парки, ліси, річки, старовинні будинки. Я ніколи б у житті не поїхала в красиві місцевості в Україні, якби не трапилася пандемія. Тому що це завжди було не у пріоритеті. 

Також локдаун допоміг зрозуміти, що не варто сприймати як даність ті можливості, які ти маєш, оскільки завтра все може змінитися. Тепер хочеться повернути активне життя з поїздками, яке було до пандемії, і проживати його більш усвідомлено.

Подорожі під час пандемії

Я не можу сказати, що рік минув без поїздок. Я, звичайно, виїжджала, але для мене 3-4 поїздки на рік це майже нічого. 

До літа вся ця історія з локдауном трохи згасла, стало трохи простіше пересуватися. Проте проблем із пересуванням, як і зараз, дуже багато. Часто це схоже на лотерею: ніколи не знаєш, чи літак полетить, чи пустять тебе на борт і які документи попросять.

У подорожах зараз багато труднощів із транспортом, правилами в’їзду, документами.

С літаками проблема в тому, що рейсів мало, і їх можуть скасувати щодня. Немає можливості комбінувати перельоти, як це було раніше. Немає гарантій, що ти точно відлетиш і повернеш у запланований термін. 

Наприклад, у певний період Кіпр пускав лише резидентів, а туристів – ні. Проте авіакомпанія продавала квитки всім, і в останній момент людей висаджували з літака. Тому потрібно з’ясовувати всі нюанси перед покупкою квитків, щоб не потрапити в історію, коли ти вже витратив гроші та морально вже налаштувався на відпочинок, а в останній момент тебе не пустили. Це дуже неприємно. 

С правилами в’їзду також багато нюансів. Багато країн, куди хотілося б потрапити, нас не беруть. Перед тим, як їхати в іншу країну, потрібно уважно ознайомитись з останньою інформацією країни щодо прийому іноземних громадян. Потрібно перевіряти, чи немає обов’язкового карантину для тих, хто в’їхав з-за кордону, а то ризикуєте всю відпустку провести в готелі.

Але від обмежень неможливо застрахуватись. Навіть така туристична країна, як Туреччина, досить несподівано запровадила нові обмеження: закрили кафе, кінотеатри та ресторани, а у вихідні запровадили комендантську годину з восьмої години вечора до десятої ранку. 

документів Необхідно також приділити особливу увагу. Якщо потрібен тест на COVID-19, потрібно мати його у роздрукованому вигляді та краще у кількох примірниках. Для деяких країн необхідно робити додаткові флайт-паси. Коли я лечу на Кіпр, я маю заповнити флайт-пас, за добу приходить відповідь, і тільки з цим документом я можу летіти. Також нагадаю про необхідність медичного страхування, яке було актуальним і до епідемії. Краще заплатити порівняно невелику суму та перестрахуватися, ніж потім потрапити у складне становище в іншій країні.

В аеропорту особливих змін немає, є стандартні правила: одягати маску, не підходити близько до людей. Загалом аеропорти зараз напівпорожні, тож там досить безпечно. 

Тим не менш, навіть дотримуючись всіх правил, можна потрапити в неприємну історію. У мене була така у липні. Я планувала відпочинок із сім’єю у Чорногорії. Для цього треба було вилетіти з Кіпру, приземлитися у Варшаві, а звідти вже до Підгориці. Але виявилося, що не так легко: вночі я приїхала в аеропорт, але мене не зареєстрували на рейс.

Нічого виразного в аеропорту мені не сказали, представників авіакомпанії вночі, звичайно, не було, тому я поїхала назад додому. З більш менш адекватних пояснень, які мені намагалися дати на стійці реєстрації: «Вам заборонено в’їзд до Чорногорії, тому що нікого, крім жителів тієї країни, туди не пускають».

У консульстві Чорногорії мене запевнили, що я можу в’їхати до країни. У тій авіакомпанії, де я брала квитки до Варшави, сказали, що можуть перенести мої квитки на іншу дату, але гарантувати, що мене посадять на борт, не можуть. Мовляв, їх мої документи повністю влаштовують, але впливати на прикордонну службу вони не можуть.

Вирішила летіти іншим шляхом. Вибрала новий маршрут, але знову-таки при спробі зареєструватися мені було сказано, що в’їзд заборонено. Зрештою, після перевірки всіх офіційних ресурсів та дзвінків до консульств Чорногорії на Кіпрі, у Греції та Україні стало зрозуміло, що проблема, швидше за все, у тому (але це не точно!), що я не пробула на Кіпрі 14 днів — термін обсервації.

У результаті, почекавши ще день, я переїхала до Північного Кіпру, не без пригод, і по щасливому збігу відлетіла до Тівату на приватному джеті.

Поїздки стали рідшими, але довшими

Раніше я часто їздила Європою, ніде не затримуючись надовго. Пандемія все змінила. Подолавши значні труднощі і витративши чимало грошей на квиток, хочеться затриматися в новому місці довше, а не за кілька днів мчати далі

Я звикла жити на дві країни — Кіпр та Україну, але з оголошенням локдауну я потрапила на острів лише через півроку після останнього візиту. Раніше я б нізащо не провела на Кіпрі місяць. На цей раз я затрималася на острові на весь жовтень, що було чудово. Це найкращий період: дуже тепло, але вже не спекотно. Я змогла об’їхати всі улюблені бухти, пляжі та гори, не поспішаючи пити каву вранці біля моря і ловити темп життя острова, який у рази повільніший, ніж у Києві.

Також я провела два тижні у Чорногорії у червні. Для мене залишатися в курортному містечку понад сім днів – безпрецедентно. Раніше я відводила на це максимум тиждень, і в ній було багато напруження та очікувань. Потрібно було все встигнути: як слід засмагнути, накупатися, подивитися гарні місця, з’їздити на ринок за свіжою рибою та морепродуктами і потім ще півдня їх готувати.

Зараз після першого «напруженого» тижня відпочинку прийшло справжнє розслаблення і спокій, який наповнює силами, вже нікуди не поспішаєш, пляж уже не обов’язково. Просто зливаєшся з атмосферою навколо і від цього кайфуєш.

Хоч було всього дві країни, але відчуття було дуже круте. Коли ти після тривалої перерви сідаєш у літак, то відчуваєш той трепет, з яким літав перші рази. У дитинстві політ літаком був цілою подією, було відчуття свята. А коли ти кілька разів на тиждень кудись літаєш, це почуття трепету зникає. І зараз це переживання повернулося, і це дуже круто.

Вчитися жити у невизначеності

Я людина, котра любить, щоб усе було сплановано: і в особистому житті, і в роботі. Зараз планувати навіть на місяць уперед поїздки немає сенсу, і я тяжко це переживаю. Я кілька разів намагалася це зробити, але зрозуміла, що все це смішно та неможливо.

Щороку я звикла влаштовувати довгі новорічні канікули. Ми з сім’єю зазвичай робили великий тур машиною Європою: Німеччина, Австрія, Італія. План був такий самий на цей рік, але зрозуміли, що треба все скасовувати, бо незрозуміло, чи пускатиме нас Європа, чи працюватимуть курорти, чи вони працюватимуть лише на внутрішній ринок. Наразі ми розглядаємо такі країни для зимового відпочинку, як Домінікана, Емірати, які легше пускають людей з України. Але чіткого плану немає, і я думаю, що правильне рішення зараз це діяти ситуативно. 

Доводиться прийняти таку ситуацію та адаптуватися, шукати у цьому позитивні сторони. Усі кажуть, що спонтанність — це круто, і я намагаюся насолоджуватись моментом, який є зараз, і не заглядати у далеке майбутнє.