Жінки зі світу мистецтва: Моуна Атассі

Ділимося уривками статті Анни Луї Сассман “Як ці 7 жінок роблять світ мистецтва різноманітнішим”. Сьогодні перед нами постане Моуна Атасі – Архіваріус.

Деякі росли разом із мистецтвом, тоді як інші відкрили його у житті пізніше. Деякі займалися формальним освітою мистецтво, інші самоучки. Але всі вони керуються баченням колекціонування, яке має менше відношення до творів і більше пов’язане з підтримкою їхніх спільнот будь-яким доступним для них способом.

Портрет Моуни Атассі. Фото Нейрі Шахінян. Надано Фондом Атассі.

Моуна Атассі та її сестра Майла не мали великого досвіду в образотворчому мистецтві, коли відкривали галерею у 1986 році. Вона розташовувалась у третьому за величиною сирійському місті Хомс у тому самому будинку, що й книгарня. Для показу на відкритті було обрано кілька художників із Хомса, а також сирійський модерніст Фатех Мударрес та художник Саад Яган-молодший. На їхнє здивування, їм вдалося продати деякі роботи — «в основному членам сім’ї», згадує Атассі.

Читайте також: ЖІНКИ З СВІТУ МИСТЕЦТВА: КОМАЛ ШАХ

Зазвичай для розвитку арт-ринку потрібна пара факторів: свобода та фінанси. Через відсутність цих факторів лише частина суспільства в Сирії могла набувати мистецтва,

– каже вона.

Проте галерея поступово розширювала свою аудиторію. Нею цікавилися не лише художники та інтелектуали. У 1993 році Моуна і Майла знайшли в Дамаску більш просторе приміщення і показали сирійських та арабських художників, у тому числі Марвана та Луая Каялі, роботи яких продавали переважно колекціонерам у сусідньому Лівані, а також кільком сирійцям та колекціонерам з країн Перської затоки. У 1998 році Атассі опублікувала «Сучасне мистецтво в Сирії, 1898-1998 роки», що стало кульмінацією чотирирічних відвідувань студій, інтерв’ю та досліджень.

Луай Каялі, Хлопчик, що сидить на стільці, 1976. Фото Джабера Аль Азме. Надано художником та Фондом Атассі.

Фатех Мударес, Сафіта (al Oum), 1988. Фото Джабера Аль Азме. Надано художником та Фондом Атассі.

Це було ключем до накопичення мого досвіду та знань у галузі мистецтва і, зокрема, сирійського мистецтва, — каже вона. — У мене з’явилася пристрасть, яка керує мною до сьогодні.

Після початку революції в 2011 році Атассі переїхала в Дубай, влаштуючись там у 2012 році (її дочка Ширін проживає там з 1998 року). Отримавши сімейну колекцію — близько 500 робіт – і доставивши її безпечно із Сирії до сховища в Дубаї, Атассі вирішила використати свої знання та велику колекцію як основу для фонду, який має зберігати та просувати художню спадщину Сирії. Фонд Атассі, керований Ширін, працює за декількома напрямками, організовує показ у Дубаї (з планами проведення виставок в інших місцях), публікує щоквартальний журнал та створює архів сучасного мистецтва Сирії, який буде безкоштовним онлайн-ресурсом, що документує недавню історію та сучасний період сирійського мистецтва. .

Читайте також: ЖІНКИ З СВІТУ МИСТЕЦТВА: НАДЯ САМДАНІ

«При моєму досвіді та знаннях було важливо зберегти публічну присутність у час, коли відбувається руйнація моєї країни, — каже Атассі. — Коли мистецькі роботи забезпечили цю публічність, я відчула потребу виступити проти насильства та руйнувань.

Саад Яган, Almawal sabri Almudallal, 2009. Фото Джабера Аль Азме. Надано художником та Фондом Атассі.

Фатех Мударрес, Вербна неділя, 1965. Фото Джабера Аль Азме. Надано художником та Фондом Атассі.

Тепер, коли мистецька спільнота Сирії розсіяна по всьому світу — у Лівані, Німеччині, Франції, Канаді та інших країнах — документування, критика та отримання стипендій набувають все більшого значення. Арт-журналістика та критика завжди були слабкими сторонами в Сирії, зазначає Атассі, і лише одна публікація з мистецтва в країні була випущена Міністерством культури. “Створення бази знань є пріоритетом”, – говорить Атассі, тому наступного року фонд зосередиться на дослідженнях, публікаціях та створенні архівів. Але, додає вона, художники, із якими вона працює, продовжують займатися мистецтвом.

Читайте також: ЖІНКИ З СВІТУ МИСТЕЦТВА: МАКГАТІ МОЛЕБАЦІ

«Майже всі кажуть, що саме їхнє мистецтво допомагає їм розібратися в безумстві, що відбувається», — каже вона. Для Атассі «сторінка перекинулася», і вона не бачить свого повернення до Сирії, незважаючи на глибокий зв’язок з країною та її мистецтвом.

Мені 68 років і багато моїх друзів або померли, або зараз живуть за кордоном. Але всі попередні зусилля виправдовуються від усвідомлення, що у нас, сирійців, така багата спадщина. Життя має продовжуватися.

першоджерело: Artsy

Повʼязані теми:

жінкимистецтво

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: