“24 лютого 2022 року, в мене вирвали одразу дві частини мого серця”: Ганна Махортова, донька та сестра захисників острова Зміїний

У рубриці ​​«[не] Почуті», ми розкриваємо непересічні історії про неймовірну міць жінок, які, не зважаючи на труднощі, не втрачають своєї внутрішньої витривалості. Сім’ї тих, хто перебуває в полоні, продовжують закликати до підтримки, нагадуючи про тих, хто залишається поза межами свободи. Це заклик до нашого суспільства не забувати про наших захисників і надавати активний розголос цій трагедії.

Ганна Махортова, донька та сестра військовослужбовців 88-го окремого батальйону морської піхоти, розповіла свою історію Катерині Кушнір, журналістці та авторці проєкту.

Розкажіть більше про військовий шлях вашого батька і брата: скільки років вони служать та що підштовхнуло їх обрати саме цей напрямок?

​​Батько розпочав свій військовий шлях у 2014 році, коли його мобілізували. Після року служби він повернувся додому, відпочив кілька місяців, а потім самостійно вирішив продовжити військову кар’єру, знову вирушивши до військкомату. У 2016 році він остаточно визначився і підписав контракт із 88-м окремим батальйоном морської піхоти, вибравши військову службу своїм професійним призванням через власне вподобання до цього виду діяльності.

Брат завжди мріяв про військову кар’єру й у 2020 році батько переконав його підписати контракт з тим же 88-м окремим батальйоном морської піхоти, щоб мати можливість служити разом.

Як ви б описали події 24 лютого 2022 року та його вплив на вас?

На момент 24 лютого 2022 року я перебувала у місті Одеса, де проходила навчання. О пів на сьому ранку тато зателефонував мені та вказав швидко збирати речі, та повертатися додому якнайшвидше, оскільки почалося повномасштабне вторгнення.

Мені було дуже страшно, оскільки вже тоді з’явилися перші новини про обстріли острова Зміїний, і я серйозно переймалася за свого батька і брата. Тоді я ще не розуміла, що нас чекає та наскільки важкі будуть наслідки.

Поділіться деталями того моменту, коли ви дізналися про те, що ваш батько і брат стали полоненими.

Зв’язку з татом та братом в мене не було з вечора 24 лютого 2022 року, але батько встиг зателефонувати своїй дружині та повідомити, що їх з братом захопили в полон. Протягом цілих двох днів ми були повністю позбавлені будь-якої інформації про їхнє місцеперебування та стан, поки вранці 26 лютого не побачили репортаж російських ЗМІ. На перших кадрах було видно батька з братом, як вони сидять в автобусі, в якому їх разом з іншими побратимами вивозять до Севастополя.

Нам, як родичам, завіряли, що їх вивозять до Криму з гарантією повернення до Одеси, допоки вирішаться всі юридичні питання. Проте, минуло вже майже 2 роки з того моменту, і обіцянка не була виконана, ніхто не повернувся додому.

Чи маєте ви документи, що підтверджують їхнє перебування в полоні, і чи отримували ви офіційні повідомлення щодо їхнього місцеперебування, стану здоров’я та психічного стану?

Наша сім’я отримала офіційний документ від Національного інформаційного бюро (НІБ), який підтверджує, що батько та брат дійсно визнаються військовополоненими та перебувають безпосередньо в полоні. Крім того, представники Міжнародного комітету Червоного Хреста зв’язалися з нами у червні, надаючи інформацію про їхній стан здоров’я, який, за їхніми словами, є задовільним.

Чи приєднуєтеся ви до ініціатив або груп, щоб висловити свою позицію та підтримати справу звільнення військовополонених?

Так, безперечно, я активно беру участь у всіх можливих акціях, спрямованих на підтримку військовополонених. Моя мета — привертати увагу до цієї проблеми, надавати їй гласність, щоб люди не забували про наших захисників.

Як ви зберігаєте свій оптимізм та віру в краще, стикаючись з викликами воєнних обставин?

Зберігати віру в найкраще та залишатися позитивно налаштованою, одночасно зберігаючи бойовий дух, мені допомагав мій чоловік, який завжди підтримував мене. Але, на жаль, цього літа він загинув, виконуючи важливе бойове завдання в складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади. 

Після його втрати я стала ще сильнішою і войовничо налаштованою, вирішивши, робити все можливе для визволення моїх рідних з полону. Я розумію, що не можу дозволити собі здаватись та вирішила продовжити свою боротьбу в ім’я всієї нашої родини.

Яке хобі чи заняття ваш батько і брат найбільше полюбляли у вільний час?

Вільний час мого батька відзначався глибоким захопленням читанням літератури, що стосується військової справи, а також перегляданням кінофільмів у цьому жанрі. В його випадку це була не просто розвага, а важливий спосіб розширення знань та розуміння військового життя.

Своєю чергою, мій брат віддавав перевагу заняттям спортом під час вільного часу. Це було для нього не лише засіб фізичної активності, але й засіб підтримання відмінної фізичної форми. Любов до спорту завжди тримала його в тонусі та додавала енергії.

Яка пісня асоціюється з вашим татом та братом?

Для мене пісня “Батьку” від YAKTAK асоціюється з моїм татом і виражає глибокий сенс про те, що батько завжди є символом мужності та наслідування.

Пісня “Крузак“ від Skofka, що асоціюється з моїм братом, текст треку підкреслює філософію самостійності та готовності подолати труднощі.

Якщо ви могли б зустрітися з батьком і братом зараз, що б ви їм сказали?

В першу чергу, я б поспішила обійняти їх та висловити теплі слова. Я б хотіла подякувати їм за їхній героїчний подвиг і висловити свою найглибшу любов, цінування та пишання. Також би я наголосила, наскільки я дуже чекала на їх повернення додому.

Авторка інтерв’ю: Катерина Кушнір

Читайте також: “ПОКИ ВСІ — У ПОЛОНІ СВЯТ, МІЙ БАТЬКО ТА ЙОГО ПОБРАТИМИ У ПОЛОНІ — НА СВЯТА!”: ОЛЕСЯ БОГДАНОВА, ДОНЬКА ЗАХИСНИКА МАРІУПОЛЯ 

Повʼязані теми:

[не] Почутізлочіні війнивійськові полонені

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: