Small Talk: кіномаршрут Docudays UA від Дар’ї Бассель, програмерки фестивалю

Дар’я Бассель, директорка індустрійної платформи DOCU/ПРО, програмерка Docudays UA перекоанала нас, чому цього року неможна пропустити цей кінофестиваль.

Чому варто долучитися до перегляду цьогорічного фестивалю?

Фестиваль зібрав всі визначні документальні стрічки за 2019-20 роки, в програмі декілька номінантів на цьогорічний Оскар (наприклад фільм, який відкрив фестиваль, а також представляє основну тему  цьогорічного фестивалю “Повне одужання?” – “Колектив” румунського режисера Александра Нанау). Це завжди – унікальна добірка фільмів, які потім ніде неможливо знайти.

“Колектив”, режисера Александра Нанау

У чому “фішка” Docudays UA та його важливість для українського суспільства?

Docudays UA – це найбільший фестиваль документального кіно в Україні та єдиний фестиваль документального кіно про права людини в Україні. І, насправді, наша діяльність, насправді, не обмежується весняним фестивалем. Вже більше 10 років впродовж кожного року ми показуємо документальні стрічки в рамках Мандрівного Docudays UA по всій Україні. А віднедавна в нас є власна мережа кіноклубів DOCU/КЛУБ – це кіноклуби по всій країні, де дивляться та обговорюють документальне кіно.

Docudays UA прагне критично осмислювати реальність. Фестиваль – це не тільки кінопокази, а й велика програма дискусій, майстер-класів, різні лабораторії, майстер-класи, фото та інтерактивні виставки, такі спецпроекти, як Жива Бібліотека, де замість книг – люди, щодо яких в більшості з нас існують певні стереотипи та упередження. У Живій Бібліотеці ви можете  поспілкуватись, наприклад, з військовослужбовцем, який є відкритим геєм, або з батьком трансгендерного підлітка.

На кінофестивалі покладено місію – “робити культурний зріз” проблем, які актуальні для суспільства. Що хвилює українське суспільство, з урахуванням проблем, порушених в стрічках цього року?

Головна тема фестивалю цього року сформульована так: «Повне одужання?». Коронавірус давно перейшов з розряду просто хвороби у розряд соціального та культурного феномену. Він здобув метафоричний вимір і назавжди змінив наші життя. Під час нашого фестивалю ми запрошуємо глядачів разом з нами подумати: Що сьогодні означає бути здоровим? Чи можливе тоді повне одужання?  Чи можемо ми віднайти шляхи боротьби з несправністю системи, що за умов пандемії стала як ніколи видимою?

З чого варто почати глядачеві, якій не спокушений кіно, а що просто не можна пропустити кіноману?

Для тих, хто з документальним кіно ще не досить близько знайомий, можу порадити почати знайомство з доком через анімацію :). Цього року разом з фестивалем Linoleum ми підготували дві добірки документальної анімації: “По-батькові” – 5 анімацій, які звертаються до спогадів про батька, а також “Хто тут “здоровий” – 9 коротких історій, які розширюють сприйняття норми та дестигматизують різноманітні ментальні стани.

До речі, половина цих фільмів мають аудіодискрипцію і є доступними для людей з порушенням зору.

А кіноманам буде цікаво відкрити для себе ранні документальні роботи польського класика Кшиштофа Кесльовського, і також інтерактивну онлайн-програму аматорського кіно України та Шотландії «Трубадури кіно: Шотландія і Україна».

Кадри з фільмів Кшиштофа Кесльовського

Онлайн-програма аматорського кіно «Трубадури кіно: Шотландія і Україна»

Якби вам було потрібно вибрати один фільм з поміж усього, що було створено з часів існування кіно, який фільм, на вашу думку можна назвати “справжнім кіно” – щоб це була за стрічка?

Щоб обирати з-поміж усього, що було створено з часів існування кіно, потрібно було б спочатку це все подивитись. Навряд це завдання мені по силах (усміхається).

Але якщо говорити про мої власні, дуже суб’єктивні уподобання, то я б радила всім подивитись фільм Олександра Балагури “Час життя об’єкта в кадрі”, цей фільм ми вже показували декілька років тому, а цього року знов включили в програму в рамках серії показів, присвячених видатному українському звукорежисеру Борису Петеру, якого не стало минулого року.

Це авторський документальний експериментальний фільм, створений з образів, спогадів, фотографій та лабіринту часу. Він намагається осмислити поняття часу засобами кіно. І виходить це напрочуд легко і красиво. І магічно. Думаю, що через 100 років саме ця стрічка стане класикою українського та світового кінематографу.

“Час життя об’єкта в кадрі”, режисера Олександра Балагури

Фото: Дар’ї Бассель надане спікеркою, зображення до стрічок – надані Docudays UA 

Читайте також: SMALL TALK: ІРЕНА, СТЕЦЕНКО, РЕЖИСЕРКА ФІЛЬМУ ROSES FILM CABARET 

Повʼязані теми:

Невеличка розмоваDocudays UAукраїнське кіно

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: