Книжковий червень: дитячі книги для дорослих

Ми не дорослі — ми просто діти, що подорослішали. Ми всі також з нетерпінням чекаємо літа, не знаємо, ким станемо, коли виростемо, і з радістю повертаємось до книг, знайомих нам з дитинства, з кожним разом знаходячи все нові й нові сенси.

Підбірка книг від колумністки Marie Claire Аліси Калюжної, яка займається промо українськими фільмами та піаром культурних проектів, читає одну книгу на тиждень і пише про прочитане у своєму Instagram за тегом #чтотаеталіса та однойменному Telegram-каналі.

На цю тему мене надихнула Ольга Навроцька, режисер, фотограф, письменниця та книжковий гість цього місяця, авторка дитячої казки «Свинкоролики або у пошуках Золотої русалоньки» в аудіоформаті у виконанні актриси Ірми Вітовської. Нещодавно Ольга випустила книгу «Життя після смерті Маші звичайної», Яка і була натхненна усіма тими прекрасними історіями, які у дорослих прийнято вважати дитячими. Історія Олі про кохання, смерть і сенс життя для всіх шанувальників жанру «фентезі». По-справжньому дорослих шанувальників, оскільки книга містить censored епізоди. 

Льюїс Керрол, «Аліса в країні чудес»

Доджсон придумав історію про Алісу під час човнових прогулянок з дочками декана одного з коледжів британського Оксфордського університету Крайст-Черч, де Доджсон викладав математику.

Усвідомити глибину історії Керролла по-справжньому можна лише подорослішавши. Метафори, подвійний сенси, алегорії. Є безліч теорій представників різних поколінь про те, що насправді розповідає історія Чарльза Доджсона (справжнє ім’я Льюїса Керролла). Можливо, в цьому є сенс — те, як розуміє цю книгу кожне з поколінь, і є відображенням його цінностей?

Але чи потрібен цей аналіз, якщо можна просто пройти за білим кроликом і поринути у зовсім інший світ, герої якого розуміють, наскільки він божевільний, але сприймають це як щось звичайне.

— А що це за звуки, он там? – Запитала Аліса, кивнувши на затишні зарості симпатичної рослинності.

— А це дива, — байдуже пояснив Чеширський Кіт.

— І що вони там роблять? – поцікавилася дівчинка.

– Як і належить, – Кіт позіхнув. — Трапляються.»

Антуан де Сент-Екзюпері, “Маленький принц”

Повість-казка про Маленького принца, який подорожує від планети до планети, і розмірковує про життя та людську природу. Про свої подорожі він розповідає випадково зустріненому пілоту, який був змушений здійснити посадку в пустелі Сахара.

Образ Маленького принца водночас і автобіографічний, і відсторонений від дорослого льотчика. Він народжений з туги Екзюпері по юному Тоніо всередині себе, якого в сім’ї називали за його біляве волосся «Королем-Сонцем», а в коледжі – Лунатіком за звичку довго дивитися на зоряне небо.

«Адже всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них пам’ятає про це», — написав Антуан де Сент-Екзюпері у посвяті до книги.

«Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що в тебе з’явився новий друг, вони ніколи не спитають про найголовніше. Ніколи вони не скажуть: А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів?”. Вони запитують: Скільки йому років? Скільки братів у нього? Скільки він важить? Скільки заробляє батько?”. І після цього уявляють, що впізнали людину.

Рей Бредбері, «Вино з кульбаб»

“Вино з кульбаб” – це завжди для кінця серпня або початку вересня. Коли ще є шанс надихнутись і постаратися не проґавити чергове літо. Повість складається з низки історій трьох літніх місяців, які відбуваються в маленькому містечку з головними героями, їхніми родичами, сусідами, друзями, знайомими.

Книжка багато в чому автобіографічна. Головний герой, хлопчик на ім’я Дуглас Сполдінг, алюзія на самого Бредбері: Дуглас – це його друге ім’я, а Сполдінг – дівоче прізвище бабусі по батькові. Дія книги відбувається влітку 1928 року у вигаданому місті Грінтауні, штат Іллінойс, прототипом якого є рідне місто Бредбері – Уокіган.

І, до речі, вино з кульбаб таке, як описують — легке, сонячне та затишне. Спіймане та закупорене у пляшку літо.

«Треба тільки гарненько виспатися, або поревіти хвилин десять, або з’їсти цілу пінту шоколадного морозива, а то й усе це разом, – найкращих ліків не вигадаєш».

Джеймс Баррі, “Пітер Пен”

Історія дівчинки Венді та її братів, яких небажання дорослішати приводить на острів Нетландія, де живе Пітер Пен та його команда. Магія острова в тому, що тут ніхто не стає старшим і ніколи не дорослішає. Пітер завжди юний — у нього все ще молочні зуби та легке відношення до життя. А ще він вміє літати і вчить цьому своїх нових друзів, адже все, що для цього потрібно, подумати про щось хороше.

Є версія, що його прототипом був старший брат Баррі, Девід, який загинув через нещасний випадок на ковзанах за день до свого 14-річчя, і який у пам’яті матері та брата так і залишився вічним хлопчиком.

— А чому ти тепер не літаєш, мамо?

— Тому що я виросла, люба. Дорослі літати не вміють.

– Чому?

— Тому що літати може тільки той, хто веселий, нехитрий і безсердечний. А дорослі вже не такі.

Туве Янссон, “Мумі-тролі” (цикл книг)

Історія безтурботної та заповзятливої ​​сім’ї мумі-тролів, мініатюрних істот, схожих на таємничих звірів, що живуть у мумі-домі.

На створення Мумі-світу Туве надихнув дядько, який одного разу застав 15-річну дівчинку за шкідливим нічним перекусом і розповів їй про тролів Мумі, що живуть за плитою, які ночами виходять з укриття і дмуть крижаним повітрям ненажерою в потилицю. Книгу Янссон почала писати наприкінці 1939 року, коли у Фінляндії з жахом чекали на радянську інтервенцію і все виразніше симпатизували нацистській Німеччині. Тривоги та прагнення Туве подарувати світові добро перетворили похмурих істот, яких вона малювала раніше, у симпатичних бегемотоподібних істот, які об’єдналися у дружну сім’ю та вирушили на пошуки батька та змитого повінню будинку.

Вважається, що ці історії для найменших. Але насправді вони схожі на скриньку із секретом: чим частіше відкриваєш, тим більше виявляєш потаємних скриньок. Ну або на Джоуї з «Друзів», який одягнув на себе весь одяг Чендлера.

«Коли у тебе виникає бажання щось зробити, потрібно негайно приймати рішення і не чекати, поки цей настрій пройде.»

Марк Твен, «Пригоди Тома Сойєра»

Том Сойєр — заповзятливий, безтурботний, грайливий хлопчик, як уособлення чудового світу дитинства середини ХІХ століття. Історія молодої Америки, романтизм якої зачіпає хлопчаків усього світу досі.

Всі пам’ятають епізод, в якому Тому доручили пофарбувати паркан, а він вдав, що це так захоплююче, тим самим спровокувавши місцевих хлопців боротися за право фарбувати паркан замість Тома. За словами Твена «сам того не знаючи, він відкрив великий закон, який керує вчинками людей». 

«Сам того не підозрюючи, він відкрив великий закон, який керує людськими діями, а саме: для того, щоб хлопцеві або дорослому захотілося чогось, потрібно тільки одне — щоб цього було нелегко досягти.»

Плюс одна думка:

Ольга Навроцька, режисер, фотограф, письменниця

Олександр Волков, «Чарівник Смарагдового міста»

«Я рано почала читати самостійно та читала багато. Тому в моїй голові тоді перемішалося багато історій, і я в ній же творила свої, об’єднуючи Іллю Муромця та Попелюшкою в одну, додаючи туди «Алісу в задзеркалля», «Гарантійних чоловічків» Успенського та «Легенди та міфи давньої Греції», і ще багато різних чудесних історій, які можу перераховувати нескінченно. І всі вони чудово ладнали між собою в моїй уяві. І аналізуючи свої власні історії, які я пишу, і ті, які я люблю читати чи дивитися зараз, я розумію, що головна в них ця подорож в інший світ, де ти ростеш і трансформуєшся завдяки пригодам. Але якщо говорити про найулюбленішу книжку раннього дитинства, то це «Чарівник Смарагдового міста». Я не знаю скільки разів я її перечитувала, скільки разів переживала за Еллі та Тотошку і всю цю дивну компанію, яка по суті йшла до себе дорогою з жовтої цегли. Тому що у кожного з них було все, що потрібно для того, щоб прийняти себе, але кожен повинен був пройти випробування, щоб це зрозуміти.

Страшила був мудрим, але вважав себе дурнем, бо не мав мізків, як йому сказала його знайома ворона. Це про те, що завжди знайдеться хтось, хто заплутає тебе і зіб’є зі шляху. Але ти завжди можеш повернутися до себе.

Дроворуб був люблячим, але через чужі підступи втратив серце у фізичному плані і відмовився від свого кохання. Для мене це про те, що справжнє кохання не зупинить навіть відсутність серця. Їй можуть завадити лише забобони та відсутність віри.

Лев, який вважав себе боягузом і йшов до Гудвіна за сміливістю, був сміливий і відважний, що доводив упродовж усієї подорожі. Я дуже любила саме Лева, такого зворушливого і доброго.

Еллі – маленька звичайна дівчинка, яка перемогла зло та врятувала всіх. Це найважливіший тригер мого дитинства. І він є і в моєму улюбленому «Володарі кілець», коли навіть найменша людина може змінити світ на краще.

Ну і нарешті Гудвін, актор із нашого світу, звичайна людина, зумів створити таку потужну ілюзію сили та можливостей, у яку повірила вся казкова країна. Це про те, що може зробити мистецтво та фантазія. І що влада робить із звичайною людиною.

Всю глибину історії я зрозуміла, звичайно, пізніше, але давно усвідомила, що казки це ідеальне навчання життя. І, напевно, тому я пишу саме в цьому жанрі, адже фентезі — це казки для дорослих, де через алегорії та фантазії ти можеш донести своє про неї уявлення. Читайте самі казки, читайте їх дітям і намагайтеся через них донести сенс життя, як це робили сотні поколінь до нас».

Читайте також: КНИЖКОВИЙ ТРАВЕНЬ: ТВОРИ ПРО ФІНАСОВУ ГРАМОТНІСТЬ 

Повʼязані теми:

книжкова полиця#bookshelfyкнижкова поличка

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: