Small Talk: 59-та Венеційська бієнале в жовто-блакитних кольорах

Цього року на Венеційський бієналє мистецтв все по-іншому: на світ мистецтва наклала свій відбиток війна, яку розв'язала росія проти України - і про це можна говорити, судячи не тільки з українського павільйону. Про бієнале та її головних героїв в інтерв'ю з культурною антропологинею Анастасією Полетнєвою.

Анастасія Полетнєва, культурна антропологиня

Які настрої панують на Бієналле цього року?

Неможливо уніфікувати чи перерахувати всі пункти, адже сьогодні кожен, хто приїхав, дивиться на роботи крізь призму своїх відкритих гештальтів і внутрішніх питань. Пандемії, закриті кордони, війна, відсутність можливості бачити світ, відчувати людей — це все передувало виставці, тому 59-та Венеційська бієнале видається найбільш очікуваною подією останніх років. Бієнале є наш світ, фізично він зменшений, але ідеї і теми віддзеркалюють національні настрої сьогодення. Сусідами біллю і смутку стає фан і безтурботність, на світових руїнах бідності і війни відбуваються імпровізаційні ігри та проходять fancy вечірки.

До чийого павільйону прикуто найбільше уваги?

Є частина павільйонів, до котрих, аби потрапити, треба відстояти значну кількість часу. Це — національні павільйони Франції, Великобританії, Греції та Італії. Чи то мистецтво завчасно є таким вражаючим для відвідувачів, чи то вибраний його вид, чи то гарно влаштований піар зумовлюють метрові черги. Проте для тих, хто прийшов без жодних сподівань, найвражаючими залишаються технологічні та культурологічні виставки. Одні працюють за принципом «здивуй і завоюй глядацьку увагу в перші секунди», інші ж (а їх значно більше) пробуджують всередині відвідувача код національної ідентичності.

Так, в Корейському павільйоні вже на пре-відкритті було досить важко вільно пересуватися, адже від інсталяцій Кіма Юнчула неможливо відійти, не зробивши безліч фото і відео. Ця робота — світ у світі; вона поєднує в собі науку, музику, літературу та філософію. Просторова енергія та венеційська вода зв’язує зовнішній і внутрішній світ, все це в прямому сенсі курсує від інсталяції до інсталяції, які в свою чергу заставляють людину замислитися над циклічністю всього в природі. 

До представників високотехнологічних робіт також можна віднести павільйони Японії, Китаю та Каталонії. 

Про актуальність теми національного питання яскраво говорить павільйон Польщі, який сьогодні на фоні трагедії українського народу відгукується найбільше. Робота Малгожати Мірга-Таси — маніфест, боротьба за право бути ромом у сучасному суспільстві, тріумфальне свято життя та історії.

Та експозиції павільйонів таких країн, як Гренада, Венесуелла, Шотландія, Уругвай, Філіпіни, Вірменія, Мексика, Саудівська Аравія — це все так само історія про культурний код та історичні наративи.

Хто цього року представляє Україну?

Про українських митців, репрезентуючих Україну цього року можна говорити вічність. Цікаво спостерігати, що Україна наразі — це весь світ. Шкода, що таким жорстоким способом, але нас нарешті почали бачити. Поки ти йдеш алеєю до головного входу Джардіні, ловиш поглядом українські прапори, що вивішують венеціанці на своїх будинках.

В самому саді — проєкт «Piazza Ucraine» — робота архітекторки Дани Косміної, де посеред площі розташований монумент в захисному металевому кожусі та заставлений мішками. А навкруги — ілюстрації від 72-х митців, створені вже за часу інвазії. Цей майдан — місце пекучої енергії і сили. Куратори обіцяють оновлювати експозицію кожен місяць, щоб бути на часі з рефлексією на події в Україні.

Біля площі Св. Луки можна зустріти паляниці Жанни Кадирової, одноденною була експозиція Маші Шубіної Lost&found/Silent_sky. Робота Павла Макова чекає на зустріч в Українському національному павільйоні.

Сьогодні «Фонтан виснаження» на фоні трагедії у Маріуполі також набуває нових сенсів. В різних куточках Венеції розмістилися інші представники України, серед яких спільний проєкт PinchukArtCentre, Офісу Президента та Міністерства культури та інформаційної політики.

Разом, українські митці сучасності (Леся Хоменко, Євгенія Бєлорусець, Микита Кадан), минувшини (Тетяна Яблонська, Марія Приймаченко) та їх міжнародні колеги (Марина Абрамович, Демієн Герст, JR, Такаша Муракамі) створюють культурно-політичний діалог, мета якого — привернути увагу до України та її культурного надбання.

У галереї Spiazzi цього року свою роботу виставляє Зінаїда.  «Без жінок» — це справжня ода українській культурі, карпатській місцевості. Це робота про трансформацію чоловічої енергії та заміщення жіночої, про яскраві моменти самотності та чистоту традиційного життя.

Також деякі митці-учасники бієнале за нагоди показують свою солідарність і підтримку українцям. Зокрема, художня пара з латвійського павільйону в одній із своїх робіт серед кольорових чоловічих краваток відокремила жовту і блакитну, а ззовні будівлі вивісили український та латвійський прапори.

Які головні меседжі Бієналле?

Бієнале — це люди, їх рефлексії, спогади, рани, надії, мрії. Здається, що ми пережили час великого перезавантаження, переосмислення цінностей та знайомства з собою. По-перше, це відображається у відборі митців, репрезентуючих країни: незрівнянна кількість жінок-мисткинь і нових імен. По-друге, — теми: від дослідження людського тіла до тваринних інстинктів, від проблеми глобального потепління до неможливого існування північних народів без тваринництва, від питання історії колоніалізму до життя під час війни у ХХІ-му столітті, від пробудження колективної пам’яті до збереження нематеріальної спадщини. Якщо крізь основну тему сюрреалістичності дивитися окремо на роботи, то в своїй більшості артисти культивують розвиток свідомості, миру, рівності та людяності. Інша справа — як ми зчитуємо ці меседжі.

Хто найочікуваніший автор?

Однією з найочікуваніших мисткинь була і залишається Симона Лі — перша темношкіра жінка в історії, яка презентує Сполучені Штати. І це очікування насправді виправдано: архітектура павільйону, який завдяки накладеній стрісі та дерев’яним стовпам перетворився в автентичне бунгало, гігантські скульптури фігурних темношкірих жінок, народні прикраси у їх новітньому інтерпретуванні, чистота у виборі кольору та матеріалу без слів говорять про залишені на полицях історії традиції.

Кого сьогодні вважають автором, який випереджає час?

Важко наразі виділяти когось одного. Майбутнє точно за міждисциплінарними авторами і ми ще неодноразово побачимо колектив Dump Type, Латифу Ечахч, Марко Фусінато. Якщо митець переслідує нестримне бажання донести свої слова, то треба завдавати впливу більшості напрямів сприйняття людиною інформаціі: візуальному, аудіальному чи кінестетичному. Такі виставки доходять до мозку глядача вже після того, як вони увійшли в тіло. А це і є робота на випередження.

Ви встигли долучитися до флеш мобу — зробити фото на тлі російського павільйону? Як ставитесь до такого явища? Це має сенс?

Так, я зробила фото. Спочатку ти відчуваєш страх, адже після неодноразових акцій відтепер павільйон охороняє місцева поліціє, але вже одразу після — полегшення. Це наче зустріч з ворогом, якому ти в лице можеш висловити свій внутрішній супротив. Якщо цей флешмоб існує, то у нього є ще цілих 7 місяців на масову реалізацію. Я б відмовилася наразі від псування самої будівлі, адже вона знаходиться на території країни, закони якої ми не досконало знаємо, а от будь-який прояв біля неї вважаю за необхідність. Те, що ми маємо говорити — це безумовно. Цього ніколи не буде замало, бо серед відвідувачів і учасників є чимало тих, кому шкода, що павільйон закритий, а російські художники не мають змоги показати свої роботи на бієнале.

Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром?

Думаю, тут правильніше сказати, перед яким твором я не могла стримати сліз, бо він уособив собою країну, на яку з неба стрімко летить смерть. Diplomazija astuta Мальтійського павільйону — робота художників Арканджело Сассоліно, Джузеппе Шембрі Боначі та Браяна Шембрі. Сам простір павільйону нагадує ораторій, де переважно панує відсутність зовнішнього звуку і вир думок в голові глядача. Старовинні ритмічні мотиви в ударній партитурі, страхітливий досвід людства, перекладений на металевий лист, діалог між металом і тишею — натхнені роботою Караваджо «Усікновення голови Івана Хрестителя», митці і куратори говорять про боротьбу з політичним сценарієм сьогодення та несправедливістю.

Фото надала Анастасія Полетнєва

Читайте також: SMALL TALK: ПАВЛО МАКОВ, ХУДОЖНИК ПРО УЧАСТЬ У ВЕНЕЦІЙСЬКІЙ БІЄНАЛЕ