Про що жінка мовчить: художниця Алла Ронікіер

В рамках місяця обізнаності про ПТСР у Києві триває виставка EXITукраїнської мисткині польського походження Алли Ронікіер в Музеї історії міста Києва. Зокрема, на виставці представлена серія робіт художниці, у якій вона змогла за декілька років до повномасштабного вторгнення росії в Україну відчути та відобразити турбулентні стани нашого суспільства після 24 лютого 2022 року. Алла Ронікер відповіла на заптання рубрики Marie Claire.

Про що сьогодні не варто говорити вголос, а про що просто не можна мовчати?

Мені здається, що сьогодні можна і потрібно говорити абсолютно про все. Важливо при цьому мати власну позицію. Винятком є ті питання, про які немає достовірної інформації: ти бачиш “вершину айсберга”, а що знаходиться під водою, нікому невідомо. Це важливо. Особливо зараз. Щоб слова, сказані даремно, не перетворилися на звичайні плітки.

А мовчати не можна про страшну війну, яку ми переживаємо. Про правоту вибору нашого народу. Про його національну ідентичність. Про виняткову стійкість нашої армії. Про доблесть наших військових, наших хлопців та дівчат, які одягли військову форму замість гарних нарядів.

Не можна мовчати про горе, що впало на наші голови. Не можна мовчати про біль і рани, завдані ворогом. Не можна мовчати про втрати… Не можна мовчати… Але пам’ятати треба!

Коли та з ким, останнім часом, вам було приємно помовчати?

Ви знаєте, я малюю картини вже дуже багато років. Вкладаю всі свої думки, почуття в їхній зміст, і глядачеві залишається тільки зчитувати ті знаки, які я залишаю, щоб бути зрозумілою… Живопис, як і музика, – безсловесний вид мистецтва. Я передаю глядачеві свою історію. Однак усім хочеться знати, що думає про свої роботи сам художник… І мені завжди доводиться дуже багато говорити.

З шанувальниками. З друзями. З колегами. Мені важко знайти час для свого усамітнення або самотності, щоб посидіти, нічого не роблячи. Послухати музику. Випити чашечку кави та помріяти. Щоб потім знову зануритися в вічно штормяче море роботи, життя і подій.

Коли ви в останнє себе хвалили, а за що сварили?

Я себе сварю частіше, ніж хвалю, бо весь час живу, долаючи якісь перешкоди. Мабуть, інакше не вмію… Але, щоб не робила, в якому б стані не була, завжди можу зосередитися на роботі. Впевнена, що бажане досягається тільки невтомною працею. Повірте, це дуже складно… Але ми ж не шукаємо легких шляхів, правда?… Ось я, наприклад, – шукаю найскладніший! Однак справляюся ж!.. І зауважте, завжди! У цьому мені можна навіть позаздрити, а не тільки похвалити! А сварю за те, що приймаю миттєві рішення і рубаю з плеча.

Назвіть найкрасивішу річ і чому ви її такою вважаєте?

Я не надаю великого значення речам, більше їх функціональній складовій. А якщо говорити про те, що є для мене найкрасивішим, то я відповім – ДЕРЕВА! Їх значення велике, без перебільшення. Це живі істоти, які несуть у собі не тільки красу, а й величезну філософську наповненість. Я пишу їх все життя. Їм присвячені мною цілі виставки. Я думаю про них… Я з ними… Я пишу від їхнього імені. Я намагаюся прожити їхні долі… А чого варте Древо Життя…? Поєднуючи два світи: кроною тягнучись до неба, корінням – у пам’ять… Дерева. Про них можна говорити нескінченно.

Яким талантом вам би дуже хотілося володіти?

Що таке талант? Це здатність до певного виду діяльності. А оскільки живопис – це моє все: час, думки, переживання, мрії – по суті, моє життя, то чого мені ще бажати? Я прокидаюся з думками про майбутню роботу, з ними й засинаю. Хочеться тільки, щоб день був довший, і трохи більше сил. Ось і все. Ну, а якщо трохи відволіктися від дійсності, то, мабуть, хотіла б вивчити якісь мови. Але у мене зовсім немає на це часу.

Якби ви могли залишити тільки один спогад, що б це було?

Життя – це низка спогадів, важливість яких важко переоцінити. Вони вростають у душу і складають її основу. Вони формують думки і є підтримкою для нових починань у творчості та в житті. Спогади – це те, що ти накопичив. Це те, що ти знаєш. Це – частина тебе самого. Ти відштовхуєшся від них, рухаючись уперед. Ти опираєшся на них, коли важко… Саме тому так важко з загальної низки, закарбованих пам’яттю сторінок життя, вирвати одну, позначивши її ГОЛОВНОЮ… Уявіть собі найважливішу виставку картин. Кожна на своєму місці. Приберіть одну. Уся концепція завалиться. Ідея втратить сенс. Так і зі спогадами. Чим цінніша пам’ять, тим дбайливіше ти її зберігаєш.

Що личить сучасним чоловікам, а що не прикрашає сучасних жінок?

Для мене тут є певне розмежування: 1) сучасним; 2) чоловікам. Сучасним може бути наряд, аксесуари, машини; Сучасний підхід, сучасний погляд на те, що відбувається тощо. А в чоловіка має бути розум, наповненість душі, вірність даному слову, здатність захистити жінку, сім’ю, близьких… Звісно, добре, коли перше і друге збігаються. Тоді “сучасному чоловікові” немає ціни! Сміюся, звісно.

Ну, а якщо говорити про жінок… Що їх не прикрашає? Та тільки дурість. І не тільки зараз, а в усі часи. Прагнення прикрити порожнечу яскравими нарядами, але вся біда в тому, що, як не прикривай порожнечу, вона все одно проглядає.

Якби вам довелося себе порівняти із алкогольним напоєм, ви який?

З шампанським! Однозначно! Я дуже експресивна людина. Я бризкаю емоціями. Я ними фонтаную! І запалюю, до речі, інших. Так, я порівнюю себе з шампанським. Але тільки з “брют”: смак складний, трохи гострий від холоду. Він обпікає. Хвилює. Іскриться. Це вам не солоденьке шипуче…

До якої поради мами ви не дослухалися, і наразі, жалкуєте про це?

За гороскопом я – ОВЕН. За життям – дуже складна, безапеляційна людина, з крутим норовом, яка не терпить тиску та настанов. У дитинстві була дуже важкою дитиною. Порад я не слухала. Ні маминих. Ніяких. Більше того, чужа думка мене не хвилювала взагалі. Моя впевненість у власній правоті, розуміння того, чого хочу і як має бути, згодом не оспорювалося ніким. Я ні про що не жалкую. Ніколи! Це безглуздо, а головне – марно! Хоча чудово пам’ятаю всі настанови.

Зовнішність якого визнаного красеня завжди здавалась вам перебільшеною? І, навпаки, хто з чоловіків із невиразною зовнішністю видається вам дуже привабливим?

Я ніколи не оцінюю чоловіка за зовнішністю. Харизма, шарм, уміння подати себе — приваблюють, безперечно. Але для мене важливе інше, і це головне — чи розумний він? Для цього достатньо поглянути чоловікові в очі. Запевняю вас: розумного вони видають завжди!

Чим пахне щастя?

Немає однозначної відповіді. Для кожного це свій запах. Аромат пов’язаний з нашими асоціаціями. Відчуваючи його, кожен поринає у свою реальність. Безумовно, він є головним фактором, що впливає на людину, залишаючи слід у пам’яті. Для кожного це свій запах.

Читайте також: «УКРАЇНО, ВПЕРЕД!»: УКРПОШТА ВИПУСТИЛА МАРКУ ДО ЄВРО-2024

Повʼязані теми:

Алла Ронікієрпро що жінка мовчитьчоловік говоритисучасне мистецтвонове українське мистецтво

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: