“Чи є вистава про тирана актуальною в час, коли Україну розігрують на політичній шахівниці?”: актори вистави “Калігула” про те як змінюється культурний контекст

Актори гучної вистави “Калігула” за твором Альбера Камю, прем’єра якої триває в київському театрі  ім.Франка, розповіли про те як змінюється культурний контекст постановки. Оскільки репетиції над виставою почалися до повномасштабного вторгнення росії на територію України.    

Віталій Ажнов

У кожного з нас відбулася переоцінка цінностей. З‘явилось багато запитань щодо сценічного втілення мого героя – як взагалі це тепер грати? Багато вібрацій, думок і паралелей, але акторська робота в тому й дивовижна, що все можна виправдати і вивернути. В цій виставі звучить питання життя і смерті, так, воно вічне, але саме зараз, в умовах війни, дуже актуальне.

Наразі дуже непросто віднайти в собі ресурси для творчості, враховуючи те, що відбувається. Це безумовно впливає на кожного з нас, зокрема на психоемоційний стан, від якого залежить якість роботи.

Але я істинно вірю, що театр – це культурний фронт і радію, що все ж можемо робити те, що вміємо і любимо.

І віра в те, що людям зараз потрібне мистецтво, яке здатне лікувати – вселяє велику надію і додає сил.

Акмал Гурєзов  

Як каже мій персонаж: “Життя важке, але віра, мистецтво й кохання підтримують нас”. Від себе додав би так: “Життя важке, але віра, мистецтво, кохання та ЗСУ підтримують нас”.

Насправді, окрім болю, ненависті, злості не відчуваєш більше нічого. З цим і живеш кожен день, з цим і працюєш. Робиш те, що можеш і вмієш.

Ми тут, і можемо займатися своєю справою, працювати з улюбленими режисерами, партнерами, бачитись з друзями, говорити з рідними і все це завдяки нашим ЗСУ

Вони надихають і дають надію. Треба це розуміти, цінувати і підтримувати їх, підтримувати життя; і пам’ятати, завжди пам’ятати наших героїв. А з тими, хто хотів і хоче забрати у нас все, боротися і ніколи не пробачати. Всі ми змінилися. Все змінилося.

Людмила Смородіна

Весь час, коли ми працювали над виставою, розуміла її значимість, але були перестороги, що сьогодні це може бути людям тяжко.

Одного дня на репетиції, коли я була в залі і працював інший склад, я зрозуміла, що ця вистава необхідна саме зараз. Вона як блискавка – страшна і коротка, таким  і є життя людини, коли з’являється такий собі Калігула!  

Коли почалась війна, мусила виїхати за кордон. Була я там 3 місяці, там було безпечно, але відчуття непотрібності вигнало мене додому. Тут страшно, але відчуття потрібності рятує. Я пів дня у рідних стінах театру, з колегами, яких люблю і ціную. А другу частину дня розгадую кросворд, хто ж такий Гелікон у моєму виконанні…. Отак і живу…

Тетяна Міхіна

Ми всі зараз перебуваємо в надскладних умовах. Ми є свідками  жорстокого знищення людей, культури, інфраструктури, екосистеми – всього, що може свідчити, що ми є самостійною нацією. Я, як і мільйони українців, пізнала, що таке страх, стрес, розпач, паніка. У довоєнному житті ми постійно скаржились на своє життя, зараз я розумію, що тоді ми були щасливі, бо відзначали свята, ходили на роботу, подорожували, мріяли – ми жили таким неймовірним буденним життям.  

Війна привчила мене жити тут і зараз. Радіти тому, що маю, і дякувати, що прокидаюсь і бачу оченята моєї дитинки.  

Звісно, весь цей досвід має великий вплив на вистави, в яких я працюю, а особливо на новонароджену виставу «Калігула». Тож сприйняття п‘єси змінилось, бо я вмію цінувати життя і любов,  я ненавиджу смерть, страх. Єдине, що не змінилося, це любов до своєї професії. Процес підготовки до вистави . В цьому мабуnь і є велика магія театру. Ти потрапляєш сюди з зовнішнього світу і ти плачеш, смієшся, промовляєш чудові тексти, бачиш очі своїх партнерів – забуваєш про всі проблеми  і страхи.

Роман Ясіновський

Моє сприйняття вистави не змінилося, радше стало більш глибоким розуміння її сенсів в процесі репетицій. За це я і люблю репетиційний процес, адже всі ці зміни, рухи в свідомості і на сцені дають можливість відчути подих реального життя.

Хоча повернутись до репетицій було складно, бо з початком війни я багато волонтерив, зараз – тільки допомагаю і це дуже часто мене гризе: чи правильно те, що я на роботі, а не на фронті?

Ксенія Баша

Шок, неможливість прийняти, що все це відбувається з нами на нашій землі…  Бувало моторошно на репетиціях, коли звучали монологи Калігули, настільки актуальними вони є. Ці тексти переконують – тирани однакові у всі часи.

До 24 лютого я, як актриса, була “адвокатом” своєї ролі, хотіла зрозуміти, що тримає жінку поруч із таким чоловіком, намагалась виправдати її. Після – я знаю, що оточення створює тирана і всі ті, хто поруч, несуть частку відповідальності за його вчинки, вони також винні.

Я не хотіла виправдовувати Кезонію. Тож, для мене це був новий досвід, я мала знайти нові інструменти роботи над роллю. Я вдячна Івану Уривському, який попри складні внутрішні процеси кожного з нас, зміг створити добру творчу атмосферу. Всупереч усьому, нам хотілося йти на репетиції і створювати цю виставу.

Олена Хохлаткіна

Відчуття чогось недоречного … війна, гинуть воїни, мирне населення, діти і яке ти маєш право грати, розважати, розважатися?

Чи є п‘єса-вистава про умовного тирана актуальною в той час, коли світова тиранія розігрує нашу країну на кривавій шахівниці?

Я прийняла важливе для себе рішення – моя зброя, то моя професія і я буду боротися за свою країну всіма доступними мені засобами. Моє послання в цій виставі глядачу – вбий тирана в Собі, вбий раба в Собі, і неважливо, де ця сутність в тобі прокидається: вдома ,в спілкуванні з дітьми і рідними, чи в міському транспорті…

Олександр Рудинський

Звичайно, виникали питання – нащо взагалі ця вистава, кому це потрібно і чи потрібно це мені? Зв’язок вистави з реаліями сьогоднішнього дня безсумнівно є, як є і різниця між тим, кого граю я і кого бачить глядач.

Я граю Калігулу – не історичну постать, а персонажа, якого написав Альбер Камю під час Другої Світової війни, коли гинули мільйони людей. Ми переживаємо сьогодні те саме. Мабуть тому в цій п’єсі є так багато текстів, які мені дуже хочеться грати. 

Кожен день гортаєш новини, кожен день на зв’язку з батьками, які під обстрілами в Миколаєві, – емоційний досвід, до якого ніхто з нас не прагнув, але це добре, що буде нагода обмінятися цією енергією з глядачами.

Фото: Юлія Вебер

Читайте також: SMALL TALK: РЕЖИСЕР ІВАН УРИВСЬКИЙ ПРО МАЙБУТНЮ ПРЕМ’ЄРУ «КАЛІГУЛА»

Повʼязані теми:

український актерновий український театрІван Уривський

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: