Автор обкладинки Ольга Штонда

1. Як ви сприйняли новину про війну. Чи ви вірили, що росія може її розпочати?

Я розуміла, що росія може розпочати війну. Незадовго до повномасштабного вторгнення ми якраз обговорювали це з сестрою. Вона розповіла історію про свого колегу, який зібрав речі і всю ніч не спав в очікуванні нападу. Спочатку їм в офісі було смішно від того, але потім вони згадали, що цей хлопець родом з Донецьку і в 2014 він вже тікав від війни до Харкова. Після подій в Криму та на Донбасі, можливе вторгнення росії не здавались чимось нереальним. Я згадую, як на початку лютого я збирала речі у довгоочікувану подорож до Мексики, коли над моєю квартирою в Харкові дуже низько пролетів військовий гвинтокрил. В той момент мені вперше стало страшно, бо я уявила, що починається війна і він зараз стрілятиме по будинку. Але вірити у повномаштабне вторгнення зовсім не хотілося, тому що здавалося, що в сучасному світі добиватись чогось збройними конфліктами вже зовсім безглуздо. Тому я зібрала речі для подорожі не думаючи, що, можливо, це будуть єдині речі, які в мене залишаться. А вже 24 лютого я дзвонила батькам, які живуть під Чугуєвом, і плакала. Потім всі дні злились в один.

2. Чи змінився ваш звичний життєвий розклад?

Так, мій розклад сильно змінився. Я, як мабуть і всі українці, зараз майже нескінченно  моніторю новини і це важко контролювати. Здається, що звичного життя ніколи не існувало. Тільки якщо є тісний дедлайн, я можу повністю зануритись в роботу як в довоєнні часи, тому я навіть радію терміновим завданням. А ще тепер вранці і ввечері я довго розмовляю з батьками по телефону, вони все ще знаходяться під Харковом, а я поки що застрягла на іншому континенті.

3. Чим ви зараз займаєтесь?

Звісно, всі думки зараз зайняті війною в Україні і всі сили хочется направляти на допомогу країні та висвітлення цієї теми. Тому я шукаю “work-war balance” щоб робити і те, інше. Наприклад, зараз я почала працювати над довготривалим книжковим проектом, а у перервах я створюю роботи на тему війни для соціальних мереж і виставок.

4. Як війна позначається на вашій творчості?

Я пам’ятаю як на другий день війни мені написала крута арт-директорка з пропозицією проілюструвати статтю на тему менеджменту. Я спочатку погодилась, бо раніше мріяла з нею поспівпрацювати. Але у наступні дні ситуація в Україні ставала тільки гіршою, і я зрозуміла, що я просто не в змозі думати ні про що, крім війни. Довелось вибачитись і відмовитись, чого раніше зі мною не траплялось. Але про це я не жалкую. Через пару днів я проілюструвала статтю про війну української журналістки Катерини Міщенко для швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung, потім створила ілюстрацію до “Заповіту” Шевченка для французької газети Le 1 hebdo. А згодом я все ж знайшла сили для роботи на “мирні” теми, бо в мене є мотивація працювати задля нашого майбутнього. Але персональна творчість виходить тільки про війну, що дуже відрізняється від того, що я робила раніше. Але це все, про що я зараз думаю.

5. Хто та що для вас є джерелом натхнення?

Українці та їхнє єднання у спільній боротьбі — це те, що надихає мене і, думаю, весь світ.

6. За ким з митців ви спостерігаєте сьогодні (це ті ж самі люди, що були до війни)?

Я обожнюю українську ілюстраторську спільноту, яка за час війни стала потужною інформаційною зброєю. Всі українські ілюстратори, творчістю яких я захоплювалась до війни, демонструють надзвичайно влучні роботи, що часто супроводжуються важливими меседжами, а разом це створює дуже сильний ефект. За це я дуже вдячна моїм колегам Марі Кінович, Анні Сарвірі, Олегу Грищенко, Жені Олійник, Жені Гайдамаці, Олександру Шатохіну, Ані Іваненко та Жені Полосіній, Юлії Тіверітіній, Грасі Олійко, Вероніці Котик, Маші Фої, Оксані Драчковській, Дар’ї Філіповій та іншим. Натомість, я з огидою стала відписуватись від російських ілюстраторів, які в найсміливіших проявах вичавлюють з себе жалюгідне “нєт войнє”, а в більшості випадках просто вдають, що нічого не відбувається, в той час, коли їхні солдати у сусідній країні вбивають дітей, ґвалтують жінок і руйнують міста під схвалення більшої частини росіян, серед яких ці “митці” існують.

7. Яка з останніх подій вас потішила?

Кожен день тішуся дізнатися, що мої близькі та друзі живі. Ну і перемоги ЗСУ дуже піднімають настрій, як от нещодавнє затоплення Москви або звільнення населених пунктів поблизу Харкова, які мені дуже знайомі і рідні.

8. В чому ви знаходите розраду від новин та подій?

У велосипедних прогулянках з добрячим фізичним навантаженням. Я і в мирні часи таким чином підтримувала своє фізичне і ментальне здоров’я, і зараз. Що цікаво, мої друзі велосипедисти, які залишилися в Харкові, також не відмовляються від велосипедних прогулянок та тренувань, хоча кожен раз ризикують потрапити під обстріл. Це вкотре мені нагадує, що українців не перемогти.