Спецпроекты now:

Бігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоніБігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоніБігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоніБігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоні
Бігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоні
Стиль Жизни

Бігун Микола Таран про те, як бути першим українцем, який взяв участь у Лос-анджелеському марафоні

Ніщо не має стояти на шляху до мрії. 

 

 

Микола Таран має безліч титулів, серед них бігун-марафонець українських, європейських, американських забігів, ультрамарафонець, спартанрейсер, міжнародний пейсмейкер, автор бігових текстів, тріатлоніст, автор-інтерв’юер THE RUNNERS, амбасадор Adopt Don’t Stop, організатор бігової екскурсії Львівського півмарафону, перший українець-учасник на змаганнях в Норвегії (73 км) та інші. Ми поговорили з Миколою про те, що для нього значить біг, хто такий пейсмейкер та як стати першим українцем на легендарному Лос-анджелеському марафоні. 

 

 

Микола, в дитинстві у вас була схильність до легкої атлетики?

 

 

Я з дитинства був непосидючим і шукав собі пригод. І це потрібно було кудись вкласти. І от, ще навчаючись у школі, записався на секцію дзюдо, через рік на волейбол, і ще через рік — на легку атлетику. Після цих секцій кожного року їздив в гори. Точніше, це був табір для дітей, які займаються різними видами спорту. От тоді й розпочалося моє знайомство з легкою атлетикою. Пізніше, у вищому навчальному закладі, все стало серйозніше — я не тільки чотири роки займався легкою атлетикою, а й був фізоргом моєї групи.

 

 

 

 

Що для вас значить біг?

 

 

Біг для мене — це ліки проти поганого настрою. Чим більше бігаю, тим краще почуваюся.

 

 

Бігаю я, звичайно, без фанатизму, просто знаю, скільки потребує моє тіло. Також це добрий заряд гарного настрою. Повірте мені на слово, що бігаючи, ви набагато більше принесете у своє життя цікавого, ніж не бігаючи. Мій власний досвід показав — це нова робота, впливові знайомства, подорожі, нові захоплення, нові цілі й прагнення, зміна пріоритетів, покращення здоров’я в цілому і відчуття спокою.

 

 

Пам’ятаєте свій перший марафон? Що ви відчували у той момент?

 

 

Мій перший офіційний марафон був шикарний. Це були класичні 42 км у Вільнюсі (Литва).

 

 

Я хотів більшого, і тому прийшлося добре напрацюватися, натерпітися і набігатися, щоб мої бігові мрії здійснилися. А мріяв я про американські старти, але для початку треба було отримати досвід. Ось і розпочав з Європи. Я вибрав Danske Bank Vilniuas Marathon 2016 у Вільнюсі, до якого готувався приблизно три місяці. Так збіглося, що я давно хотів туди потрапити. Всі пазли склалися.

 

 

Тоді я навіть не знав, як зареєструватися, і попросив свого друга, бо думав, що сам не справлюся. І от моя перша марафонська реєстрація! Наступний крок — самостійне розв’язання питань поселення і добирання. Раніше я багато їздив у групові тури, а тут я повністю сам. Було страшно і незвично. Але ці питання були вирішені.

 

 

На марафон я поїхав на три дні, дорога була неблизькою і я сильно змучився, а ще наступного дня треба було бігти 42.2 км. Але з нетерпінням чекав ранкового старту. Хотів дізнатися, а що там йде після 21 км?

 

 

В неділю зранку прокинувся, прийняв холодний душ, поснідав, одягнув свої улюблені кросівки та пішов на старт. Не хвилювався, бо знав, що мені це потрібно, більше ніж будь-кому, адже я поставив високу планку — участь в американських стартах. До речі, на цей забіг я їхав з проблемою: перед забігом мав лягти на операцію, але відклав, тому палець на нозі постійно кровоточив.

 

 

Стартували. Я старався бігти швидко, але відчував, як болить і кровоточить палець, потім почало колоти збоку. Зменшив темп, хотів насолодитися, не вийшло. Почав молитися і думати, що скоро бігтиму американські марафони, допомогло.

 

 

Красива і рівна траса, природа, архітектурні пам’ятки, організація на високому рівні і моє бажання — ці моменти допомогли мені фінішувати. А ще перед фінішем я випадково побачив, як один бігун дістає український прапор, та зробив так само. Уявіть, ми фінішуємо нога в ногу, над нашими головами тріпочуть прапори України, а ми навіть не знаємо імена одне одного. Феєричний фініш. Це були емоції справжньої радості. До них додалися ще емоції гордості, що я, попри біль, зробив це й отримав свою першу медаль.

 

 

Для мене цей марафон — перший самостійний виїзд за межі України, перший самостійний пошук житла, перші знайомства, перший марафонський стрес, перша серйозна мотивація, перша гордість, перша повноцінна марафонська медаль, перший незабутній досвід, перший біль, на який я не зважав.

 

 

 

 

Це дало свої плоди, і вже через два роки я стояв на стартовій лінії та представляв Україну на Skechers Performance Los Angeles Marathon 2018, на який я теж полетів із травмованим пальцем, але це вже інша історія.

 

 

Який забіг дався вам найскладніше?

 

 

В моєму біговому списку є красиві та незабутні забіги, а є й такі, які були насичені екстримом і боротьбою за виживання. Мабуть, найскладнішим був перший півмарафон в Одесі, тоді не тільки я не був готовий до такої спеки, а й решта учасників. Одеса, червень, на трасі поруч із нами їздили швидка за швидкою, багато людей падало від спеки. Моя сестра, яка приїхала вболівати, думала що я теж десь уже у швидкій. І там був мій найгірший результат. Хоча коли я долав півмарафон в Києві, а це був грудень, на старт пішов з температурою 38. Після цього два тижні лежав в ліжку.

 

 

Яке найтяжче випробування було на вашому спортивному шляху?

 

 

Найтяжче випробування — це представництво України на змаганнях в ультрамарафоні, де я долав 73 км. Після цього я ще довго відновлювався, а нігті на ногах й до цього дня не відросли. Ця дистанція мала ліміт учасників і ліміт часу. Враховуючи, що я став першим українцем там, потрібно було все ж таки показати хороший результат. Під час бігу в мене були судоми то на одній нозі, то на другій, були моменти, що я навіть стояти не міг, а треба було бігти. Єдине, що я тоді хотів — це встигнути й не зійти з дистанції.

 

 

Коли ви зрозуміли, що досягли своєї мрії?

 

 

Моя мрія — стати учасником американського старту. До цього я йшов два роки, я її здійснив. І тоді я зрозумів, що мрія здійснена, що ж буде далі? Мої батьки думали, що я уже зробив все, що хотів, але ні. Так склалося, що я настільки змінив своє життя завдяки бігу, що мені ще більше захотілося втілювати свої мрії, пов’язані із ним. Тож далі ще більших звершень.

 

 

 

 

Микола, окрім того, що ви бігун-марафонець, ви також пейсмейкер. Розкажіть, що має робити пейсмейкер.

 

 

В якийсь момент я зрозумів, що я дуже амбіційна людина, в біговому спорті мені мало просто бути бігуном. Моя бігова подруга Євгенія Романовська порекомендувала написати в одну компанію, де шукали пейсмейкера. Це досвідчені бігуни, які виходять на старт із всіма бігунами, але їхня задача — підтримувати темп та слідкувати за часом, а також допомагати всім учасникам добігти від старту до фінішу. Пейсмейкер не має права проспати, не прийти на забіг або зійти з дистанції. На марафоні він направляючий, і від нього залежить успіх інших учасників. Він має бути відповідальний і любити людей, бо тут приходиться переживати більше за інших учасників, ніж за себе.

 

 

Отже, відправив я своє резюме і мене взяли. Повірили в мене, хоча я був простий бігун з народу. Але мені було мало одного забігу, почав сам себе пропонувати в якості пейсмейкера на інші забіги. І мене брали. Набігавшись в Україні, я захотів вийти за межі. І знову завдяки моїй подрузі мене запросили в Мінськ і Кишинів. Щодо Європи, то там складніше, там є свій склад команди, але я є запасним варіантом в Осло, Стокгольмі, Батумі, Македонії, Румунії, Польщі.

 

 

Ви неодноразово наголошували, що готуєтесь до забігів без тренера. Чому ви обрали такий шлях?

 

 

В той час, коли я почав займатися марафонським бігом, про нього в Україні знали зовсім мало. Я не знав ні одного тренера, кваліфікованого у цьому питанні, а треба було бігати. Звичайно, я ще багато не знаю про техніку бігу і наголошую, що я любитель. Мабуть, я уже звик, що мені краще займатися без тренера, бо я бігаю не на результат. Моя рекомендація: якщо готуватися, то тільки з тренером, він допоможе вам себе не вбити та вчасно зупинитися.

 

 

Скільки триває підготовка до півмарафону, марафону та ультрамарафону?

 

 

Підготовка до півмарафону має тривати 14 тижнів, хоча б три тренування в тиждень. Марафон можна пробігти після півроку, як відбувся перший півмарафон. Тренування мають бути регулярними, вранці або ввечері — це залежить від вподобань бігуна. Також потрібно добре харчуватися і спати, сон 8-9 год. А ультрамарафон — це уже не про здоров’я, він не лікує і це правда. Ті хто бігають відстані, більші за 42 км, — це перш за все сильні люди в голові. Тому що біг 50 км чи 100 км — це уже розмова із самим собою. Треба ретельно готуватися і дуже багато бігати кожного дня, плюс вживати спортивні добавки та час від часу навідуватися до лікаря. Але я розумію ультрамарафонців, мене завжди цікавило, а що там далі за 42 км.

 

 

 

 

Біг вважають досить травматичним. У вас багато травм?

 

 

Як я казав, біг — це не завжди про здоров’я. Завжди йде навантаження на спину, серце і коліна. В мене кожного року від важких трас в Норвегії випадають нігті на ногах, один рік на усіх стартах були судоми, після фінішів важко ходити пару днів, а спина і зараз болить. Після багатьох стартів я навіть хворів. Біговий спорт дуже травматичний, можна легко бігти та здобути запалення м’язу на нозі або неправильно стати й підвернути ногу. Всі бігуни страждають від травм, але при правильному відновленні усе може швидко пройти. Тільки без самолікування!

 

 

Прапор України супроводжує вас практично всюди. Коли вам вперше спала думка взяти його на забіг? Вважаєте, що він приносить вам вдачу?

 

 

Для когось бігати з прапором своєї держави — це банально, для мене це гордість і підтримка від інших. Так сталося, що за межами нашої держави я бігаю з ним завжди. Це своєрідна традиція і надання сили. Завжди перед фінішем я витягаю його і добігаю з ним останні кілометри, а вони, як знають бігуни, найважчі.

 

 

Така традиція надає мені ще більше сили, а вигуки «Ukraine GO!» роблять свою справу — я наче на крилах лечу до фінішу. Я показую, що українці — сильна нація. Вай нот? Я живу за принципом: «Будь як тварина — або наступай, або відступай», другого немає.

 

 

До яких звершень прагнете у майбутньому?

 

 

Першим українцем, який пробіг 73 км на дистанції Oslo Triple я уже став двічі, і це в мені розпалило азарт. По-перше, хочу фінішувати в усіх містах Норвегії, подолати кілька екстремальних марафонів у світі, де мало хто готовий бігти, вилізти на Казбек в Грузії й зійти на найскладнішу гору у світі К-2 (8611 м) в Пакистані, організувати благодійний забіг і, мабуть, переплисти Гібралтар (18 км). Жити я двічі не буду, тож зараз або ніколи!

 

 

 

 

Що б ви порадили тим, хто хоче досягти успіху у царині легкої атлетики?

 

 

Біговий спорт повинен стати для кожного культурою здорового способу життя. А щоб правильно підготуватися, потрібно не так і багато. Перш за все, потрібно проконсультуватися з особистим лікарем. Якщо все гаразд, наступне, що потрібно зробити — правильно обрати біговий одяг і взуття в залежності від сезону. Взуття повинно бути зручним і правильного розміру, щоб в ньому можна було тренуватися і бігати. Ніколи не надягайте нове бігове взуття для забігу, якщо перед цим ви його не протестували, бо це може призвести до поганих наслідків. А ось щодо одягу, то тут просто: те, що зручно, те й одягаємо.

 

 

Також при підготовці потрібно регулярно робити розминку, пробіжку і правильно розприділити час для прийому їжі, яка багато на вітаміни. А ще вчасно йти спати. Побудувати свій режим так, щоб він не заважав робочому й особистому життю. При перших ознаках перетренованості чи шкоди здоров’ю, припинити тренування і дати змогу тілу відновитися, звернутися до лікаря, зменшити кількість тренувальних годин, збільшити час для сну. Кожен організм відчуває це по-своєму і потрібно дбайливо ставитися до себе, впевнено рухатися до поставленої мети й бути гордим собою.