UA
    RU

    Чому тотальне волонтерство може наблизити до гуманітарної катастрофи: журналістка Ксенія Ковальова

    Чи дійсно нам всім варто зайнятися «тотальним волонтерством»? Чи така діяльність не наблизить нас до гуманітарної катастрофи? Розбирається fashion-журналістка та колумністка Marie Claire Ukraine Ксенія Ковальова.
    Ксенія Ковальова

    З моменту початку війни понад 1,2 млн людей залишили Україну у пошуках безпеки. Більшість тих, хто залишився на батьківщині й не вступив до лав територіальної оборони, не розпочав активну інформаційну та хакерську війну — зайнялися волонтерством. Найпопулярніші активності: збирання гуманітарної допомоги, розселення біженців, доставка продовольства та допомога при евакуації та виїзді з небезпечних областей. Це все надає величезну підтримку та допомогу всім тим, хто залишився у Києві, Миколаєві, Херсоні, Харкові та інших регіонах, які щодня зазнають найсильніших атак з боку росії.


    Але чи дійсно нам всім варто зайнятися «тотальним волонтерством»? Чи така діяльність не наблизить нас до гуманітарної катастрофи?

    Сотні тисяч біженців зі свей України щодня приїжджають на Західну Україну. Надивившись на жахи війни або переживаючи за своїх близьких, вони починають допомагати чим можуть усім тим, хто залишився на місцях бойових дій. Але при цьому самі забувають про те, що ті ж таки Львів, Івано-Франківськ та Вінниця вже перебувають на межі гуманітарної катастрофи через наплив людей у ​​міста, банально не розраховані на таку кількість населення.


    У такі моменти варто подумати не тільки про тих, хто залишився під вогнями російських бомб, а й про тих, хто перебуває тут — поряд з вами. Можливо комусь із сусідів потрібна їжа? Може, хтось неподалік захворів, але не має можливості купити ліки через величезні черги? А у когось може бути маленька дитина, якій важко оговтатися від психологічної травми і треба побачитися з психологом. Люди потребують допомоги – безумовно. Але не варто зациклюватись тільки на тих, хто знаходиться далеко від вас безпосередньо під ударом.

    волонтерство

    Звичайно, ми всі починаємо любити один одного лише тоді, коли нам загрожує смерть, але ж пам’ятати про гуманність і взаємодопомогу потрібно і в мирні часи, чи не так? Наприклад, на тій же Західній Україні величезні черги на кордон, де люди цілодобово змушені чекати на холоді без їжі та води – їм би теж не завадила допомога. Проблеми з житлом потребують стратегічних рішень, наприклад, початок будівельних проектів. Сотні біженців залишилися без роботи і їм було б непогано запропонувати ініціативи в дусі «великої депресії» — наприклад, розвивати міську інфраструктуру, тим самим і призводять західні міста до стандартів мільйонників, і надаючи людям робочі місця.


    Такі проєкти, звичайно, не принесуть стільки хайпу та соціального схвалення, скільки відправлені пакети з бинтами до Харкова, але допоможуть вирішити більш глобальні завдання, які ось ось стануть кісткою у горлі західноукраїнських містечок.

    Окрема історія стосується тих, хто залишився у зоні бойових дій. Зараз складно виділити конкретну область або територію, адже ворожі ракети прилітають і до Вінниці, і до Дніпра, але все ж таки візьмемо до уваги найгарячіші точки сьогодні. Де люди зайняті масовою фасовкою медикаментів та гуманітарної допомоги, витягуванням трупів та документів з-під зруйнованих будівель та організацією, а також допомогою при евакуації. У всьому цьому «дійстві на благо перемоги» багато хто забуває про те, що навколо них люди повільно божеволіють.

    Я перебуваю в Харкові та в моєму будинку, де все ще, на щастя, стоять вікна, багато хто також займається гуманітарною та лікарською допомогою. І поки чоловіки охороняють цивільних, а жінки печуть хліб і розкладають пігулки по пакетиках, пара дітей на парковці, куди всі дружно ходять ховатися, збожеволіли. Один із них постійно кричить, інший марить і втрачає свідомість. Їм би не завадила хороша розмова чи фільм, а не новий буханець хліба. Намагаючись зупинити паніку та підтримати інших, я часто розмовляю з людьми, досить активно поводжуся в соціальних мережах і намагаюся просто ділитися гарним настроєм та вірою у перемогу, незважаючи на те, що мені теж буває страшно та самотньо у цю війну.



    І якби багато хто, замість того, щоб постити в соцмережах мемчики про перемогу та поганих росіянців, просто обійняв близьку людину поруч або поцікавився в сусіда, чи має той їжу та медикаменти — історій про те, що десь чиїсь діти чи родичі гинуть від голоду, бо банально не можуть вийти в магазин було б менше.

    Бути волонтером не складно. Ще коли я працювала волонтером в Африці минулого літа, мені відкрилася проста істина: головне у волонтерській роботі – діяти. Вам не потрібно отримувати чиєсь схвалення або планувати на десять кроків уперед. Досить просто піти і перевірити по поверхах, чи все гаразд з вашими сусідами. Повірте, якщо ви запитаєте у них, чи все окей і чи всьоьго в них вдосталь — ніхто не відповість вам грубо.


    У війну люди намагаються триматися разом – це базовий принцип виживання, що активується під час загрози життю людини. Так що просто запитайте: може бути у когось із ваших знайомих залишилися вдома домашні улюбленці, може бути хтось переживає про своїх батьків або бабусь, дідусів. Ви можете допомогти навіть обійнявши чиюсь маму. І цим самим врятувати одну душу, яка потім подарує добро іншій людині. А та людина поширить його далі. Адже добро працює саме так, переходячи від людини до людини, а не лише приїжджаючи у картонних коробках із борошном. Хоча, гуманітарна допомога безумовно робить величезний внесок і допомагає великій кількості населення! І всі дії та допомогу на війні — неоціненно важливі.

    Просто не забувайте про ваших близьких, адже людям, крім їжі, потрібно ще й тепло та підтримка.

    Автор: Ксенія Ковальова


    #ВсеБудеУкраїна!

    Photo by Austin Kehmeier on Unsplash