EL Кравчук випустив новий сингл і кліп «Голими», у якому показав реалії літнього відпочинку українців. «Ця робота створена для підняття настрою. Більшість із нас не відпочиває і навіть не має думки про це, а я піснею і кліпом занурюю вас у фантазії. Без гумору важко жити у наших реаліях. Тому я показую: замість моря – я в басейні дитячому, замість катання на сьорфі — ми з Мілою їдемо по графіці з хвилями, замість пляжу — засмага на даху багатоповерхівки. А сама пісня — як ковток освіжаючого напою», — каже EL Кравчук. Своїми правилами життя він поділився в інтерв'ю Marie Claire.
Фото: Фейсбук EL Кравчук
Яким повинен бути «справжній чоловік»?
У вашому питанні вже є відповідь — “справжній”. Справа у тому, що у нашому житті ми часто зустрічаємо так званих кіт-карів — це коли ти купуєш пластиковий корпус, умовно, від Ferrari і на основі якоїсь дешевої та старої автівки збираєш новий автомобіль. Потім ти виїжджаєш на ньому на вулиці міста, і нібито-то всі бачать тебе на дорогій автівці, але ти сам розумієш що це не так. Намагаєшся себе і всіх обманути — а це вже не про справжність. Тому на мою думку є дві основоположні лінії, які потрібні чоловікові: його особистість та власна культура. Саме на цих двох стержнях можна вже будувати всі інші переваги, такі як: робити людей поряд із собою щасливими, дбати про них, вірити, сподіватися та любити. Ну і звичайно сила духу, яка вимірюється не в м’язах, накачаних в залі, а у вчинках та діях, а також життєвих ситуаціях, які людина змогла вирішити та подолати.
Які життєві уроки дали вам батьки?
Від батьків я багато взяв. Не тільки життєвий оптимізму та шанобливе ставлення до Всесвіту, людей, усього живого на Землі. Є кілька конкретних речей, які я точно можу назвати: мудрість, яка для мене тільки відкривається, доблесть, якої я ще навчаюсь, але яку я спостерігав у свого батька і спостерігаю зараз у своєї мами, ну, і звичайно чесність, тому що чесність — це найкраща політика на землі. І ось якщо є це в душі, це чудово, бо мої батьки завжди вчили мене бути чесним. Це мені як допомагає, так і заважає, враховуючи сферу у якій я працюю.
У вас був поворотний момент, після якого можна ділити життя на «до» і «після»?
Якби ви знали, скільки я мав подібних ситуацій, коли я міг сказати, це було “до”, а тепер ось “після”. Це стосується насамперед творчості, оскільки я пам‘ятаю свої зміни “до” “Червоної Рути” 95-го року та «після». Я можу сказати свої відчуття після першого туру 97-го року, коли я зрозумів, що таке Україна, наша країна, люди, кохання. І, наприклад, якісь моменти, коли я закінчив «Гамлет», вперше вийшовши на сцену у драматичній виставі. Потім, можливо, це якісь віхи, пов’язані з піснями, бо для мене вони справді дуже живі, як діти. Але безумовно, “до” і “після” — це війна. У мене це точно почалося з 2014 року, бо я відчув це дуже близько до себе. у мене батько військовий, я син офіцера, я одразу спробував поїхати туди, де був потрібен, з піснями, з тиловою підтримкою, з упевненістю в тому, що справа потрібна робиться, і пропагувати українську пісню, і ось, можливо, ось тоді в мене було “до” і “після”, І війна вже повномасштабна, звичайно, розставила не тільки всі крапки над «і», а й справді розділила на життя “до” і “після”. Ми стали за цілісною країною, справжньою, міцною, спільною, без якихось там поділів, дурниць. Саме таку я пам’ятаю Україну і 91-го, і 2-го, і 3-го, особливо 95-го, коли я виступав у Севастополі на “Червоній Руті”. І мені зовсім не відчувалося різниці між Києвом, Севастополем, Харковом, Львовом. Чесне слово.
Що найбільше вас драйвить: в житті, роботі, стосунках?
Ну, найбільше мене драйвлять мої живі виступи і спілкування із глядачами. Я ніколи не ховаюсь від шанувальників і з задоволенням спілкуюсь з ними, бо саме тоді я відчуваю, що саме вони нині потребують від мене, як від творчої людини. Тому робота на сцені — це для мене найприродніший стан. В роботі артиста, як в цілісності мене надихає сам процес, робота моєї команди, дуже люблю коли ми сідаємо за майбутні прем‘єри, щось креативимо, придумуємо, пишемо, шукаємо.
А щодо стосунків, якщо мова йдеться про романтичні, то це завжди якась енергія яка приходить і йде від мене, бо я весь у творчості, і напевне, моя періодична самотність — це наслідки того, що музика моя справжня друга половинка. Поки ні в кого не вдалось закохати мене в себе більше, ніж в творчість. Можливо це когось лякає, проте це чесно.
Як вам здається, ви вже знайшли себе?
Питання про «знайти себе» залишилось у 20 столітті, ми живемо у дуже швидкий, сучасний, цікавий і водночас складний час, де ми вимушені щодня шукати себе, щодня не зраджувати себе, щодня рости, цікавитись чимось, щоб бути актуальним.
Я співаю, граю в театрі, пишу пісні, колись озвучував та грав у кіно, був моделлю для художників та фотохудожників, викладаю для студентів, навчаюсь в університеті і роблю ще багато чого, що просто не влізе в наш матеріал. Знайти себе — це заспокоїтись, і на мою думку прокрастинувати, а я цей стан дуже не люблю.
Я беру приклад з поета-пісняра Бориса Гриньова, який пише вірші для моїх пісень. Він втдатний вчений, і почесний колекціонер і талановитий поет-пісняр — і все це, майже постійно знаходячись у Харкові. Цей мій приклад, як потрібно триматись і постійно прогресувати.
Якими критеріями ви вимірюєте успіх?
Раніше я відповів би на це запитання однозначно — проданими квитками. Але сьогодні я хотів би сказати не тільки про продані квитки, а й, безумовно, про перегляди в соцмережах. Мої колеги радо «кічаться» десятками тисяч підписників, а у підсумку мають маленькі перегляди і охоплення, як для їх сторінок. А у мене все працює навпаки, моя аудиторія зацікавлена в мені і підтверджує це коментами, лайками і переглядами, і потрохи завдяки контенту, який я роблю зі своєю командою ми стаємо ще більш помітними у цифровому світі.
Бути цікавим людям протягом десятків років, зберегти форму, голос, зібрати справжню команду і знайти сили дійсно «повернутись» — це мій особистий успіх.
Як виглядає ваш стандартний день?
На щастя, у мене не буває стандартних днів, ну хіба що може бути один-два поспіль якихось схожих, але вони все одно нестандартні за своєю суттю, оскільки моя професія постійно пов‘язана зі створенням аудіовізуального продукту, а це завжди по-різному.
Якщо все таки спробувати скласти якийсь списочок речей, що я роблю щодня, то виглядає він приблизно так: я намагаюсь прокинутись раніше, вранці у мене або пробіжка, або я їзжу на велосипеді, а якщо це літо, то можу добігти до набережної, трохи поплавати і знову біжу назад, далі сніданок, робочий call із командою, щоб мати план на тиждень/день. Потім я зазвичай співаю і граю на фортепіано, оскільки зараз ми працюємо над великою кількістю пісень і над музичною виставою «Шевченко 2.0», далі обід, зйомки або робота на студії, вечором книга/кіно і якщо нема тривоги — спокійний сон.
Але кожного дня все таки все по-різному.
Які якості партнера для вас важливі?
Одні з головних якостей у відносинах — це чесність та повага. Без цих двох факторів кохання неможливе, воно довго не витримає. Звичайно я за акуратність у побуті, підтримку, турботу, готовність вислухати, дати пораду і прийняти пораду. Нажаль в житті не все так просто, як в тексті, і на розуміння якостей йдуть роки, однак я кохав, і впевнений, ще кохатиму і далі.
Яка людина ніколи не буде з вами поруч?
Я вже людина з немалим життєвим досвідом, і, мабуть, обман — те, що неможливо пояснити між близькими людьми. Ті люди, які колись ломали мою довіру до себе просто зникали з мого поля зору, не тому що я зверхній, а тому що я щирий, а щирість сприймається як слабкість, а отже у людини з’являється бажання і можливість «вдарити» мене посильніше у ніби-то слабке місце.
Я дуже довірливий і через це обпікався багато років, але знову таки, в мене тепер є команда — люди, які дуже «відсортували» моє оточення і не допускають близько тих, хто має якісь негативні наміри.
Яка матеріальна річ – найцінніша для вас та чому?
Ну звісно мій будинок та батьківська квартира, у ній збережено левову частку моєї історії не тільки, як артиста EL Кравчука, а як людини — Андрія Кравчука. Спогади, фото близьких, і ще багато іншого. Це місце, у якому я завжди відчуваю себе безпечно і спокійно.
З іншого боку, сказати що я лише про матеріальне — це буде неправда. Я зробив стільки всього в житті, що комусь приносило статки, а сам не мав з цього жодної копійки. Тому я не літаю у хмарах і не мрію мати щось таке матеріальне, без чого я не зможу прожити.
Який антивоєнний твір ви вважаєте геніальним?
Є такий твір Еріха Марієрі Марка, що називається «На західному фронті без змін». Прекрасна вистава є у театрі Івана Франка. Є багато інших творчих реалізацій у всіх країнах світу цього твору. Але мені здається, що настане час, коли ми ще прочитаємо такий антивоєнний твір від українського автора. Тому що те, що відчуваємо сьогодні тут ми, це говорить про те, що ми розуміємо ціну життя. І так ненавидіти війну, як ненавидить сьогодні Україна, яка розуміє ціну кожного дня. цьому неможливо навчитися, не проживши. Тому чекатимемо на цю саму книгу. Може, вона вже написана, може, вже практично видана, а може, хтось ще пише її. Ми її обов’язково прочитаємо.
Читайте також: «МУЗИЧНИЙ ПРОГНОЗ»: МАКС БАРСЬКИХ, DANTES, MONATIK, NK, DOROFEEVA ТА ІНШІ
