Чому переможуть сміттєві інновації і ми віримо в стартап, який врятує людство від екологічних проблем

Проблема сортування сміття для більшості цивілізованих країн — це зовсім не проблема, а звичайна, унормована реальність, в якій люди знають, що турбуватися про світ і довкілля повинен кожен. «Україна без сміття» — соціальний та неймовірно важливий стартап усвідомленої команди Євгенії Аратовської, яка першою в Україні відкрила громадську станцію сортування сміття. В інтерв’ю для Marie Claire Євгенія розповіла про майбутнє ініціативи, а також нагальні завдання, які потрібно виконувати вже сьогодні.

Євгенія, чи проводили ви будь-які дослідження на тему екології в межах України?

Ми не соціологи, тому подібних досліджень не робили. І взагалі ставимося до офіційних опитувань доволі скептично, бо вони можуть показувати загальний рівень обізнаності населення, але це зовсім ще не говорить про реальні дії у сортуванні. Ми знаємо, що сьогодні свідомо і регулярно сортують свої відходи не більше 20% населення України. Песимістично, це 3-5%.

Орієнтиром, на який варто звернути увагу, ми вважаємо опитування TNS KANTAR за 2019 рік — «Екологічна свідомість українців».

Чому ви вирішили зосередити свою увагу на проблемі сортування сміття?

Це була невипадкова випадковість. Мені з дитинства подобається досліджувати світ Природи, тому бачити, як ця беззахисна краса руйнується сміттям, було завжди важко. Особливо, коли спостерігаєш пластик на узбережжі Чорного моря, яке я пам’ятаю зі свого дитинства незаймано чистим. Питання відходів для мене — про боротьбу за красу й добро і про охорону особистого джерела енергії та натхнення. Бо я відновлюю сили у чистому довкіллі. І якщо його не буде, мені буде важко і фізично, і психологічно. І неважливо, йдеться про чисті вулиці чи чисті Карпатські гори. Коли бачиш навколо себе сміття — це дратує, а неспроможність прибрати величезні купи звалищ засмучує і викликає відчуття несправедливості. Так втрачається радість всередині. А як можна жити без цього відчуття? Хіба що існувати. Я борюся за те, щоб кожна людина в Україні могла відчувати радість від спостерігання чистої і незайманої Природи.

Чи надихалися ви схожими закордонними ініціативами на етапі старту вашого стартапу?

Так, я багато досліджувала — дивилася тематичні проєкти за кордоном, у країнах СНД і в Україні. Деякі з них ми навіть повторили на 90% — як Майстер Добрих справ і NO WASTE Recycling Station. Звичайно, в Україні, на відміну від інших, особливо розвинутих країн, створювати такі проєкти було важче. Бракує фінансування і законодавчої бази. Але з огляду на загальний патерналізм і «зраду», я подумала, що варто боротися за існування більш відповідальних проєктів навіть всупереч адекватним законам економіки, бо якщо їх не робити, то існуватимуть тільки звалища. Наша діяльність розширила уявлення багатьох людей про відходи: ми довели, що більш відповідальні моделі поводження зі сміттям, такі як роздільний збір — теж можуть існувати. В це просто ніхто не вірив.

Євгенія, как на вашу думку, чи приділяє уряд України достатньо уваги проблемі?

Сьогодні можу впевнено сказати, що тема відходів у ТОП пріоритетах. Але законодавчі зміни не відбуваються так швидко, як би нам хотілося, бо є різні погляди й інтереси стейкхолдерів на реформу, що призводить до великої кількості перемовин і дискусій. Абсолютно задовільнити кожного гравця сміттєвого ринку не виходить, і потрібно багато модерації процесу перемовин, щоб зосереджувати увагу учасників не на особистих цілях, а на суспільних — а це захист здоров’я людей, захист природніх ресурсів — ґрунтів, води, повітря. Такі суспільні інтереси мають бути в пріоритеті, ними не можна нехтувати заради грошей і прибутків.

Що вам вже вдалося зробити в межах стартапу, а які ідеї залишилися ще не реалізованими? 

Ми майже в пітьмі намацали правильний шлях до людини, до свого споживача і зараз нашим завданням є удосконалити інфраструктуру сортування, зробити її більш доступною і близькою для охочих сортувати. Ідей нам вистачить років на 20 точно, вони всі цікаві, інноваційні, часто нові не тільки для України, а й для всього світу.

6 років ми вибудовували довіру в суспільстві і допомагали нашим фанатам легко розуміти сміттєву тему, щоб вільно дискутувати за потреби на теми економіки, культури і законодавства. Така обізнаність дуже вплинула на місцеву владу, і тепер депутатам не комільфо говорити, що українці не здатні сортувати. Тобто вже не вийде вигадувати неіснуючі причини, чому сміттєва реформа не рухається. За умов такої лояльністі ми перетворилися у LOVEMARK бренд — УБС.

Читай также: SHE. HER. HEROISM.

Скільки часу, на вашу думку, потрібно для того, аби Україна повністю змогла вирішити проблему правильної утилізації сміття?

Важко сказати, бо ми навіть і не почали цей шлях — досі не прийнятий рамковий закон про управління відходами, що стане основою сміттєвої реформи на найближчі 20 років.

За досвідом європейських країн, можу сказати, що роздільний збір у Австрії розпочався 60 років тому, у Швеції ще раніше. Але Польща, після приєднання до ЄС вже за 10 років наблизилася до загальних показників зі рівнем сортування. Отже, все залежить від наполегливості, правильної комунікації з населенням і доступної інфраструктури.

Які глобальні цілі ви ставите перед собою?

ТОП ціль в Україні — зупинити модель захоронення, коли звалища просто не потрібні. Бо для відходів існують кращі альтернативи — переробка, утилізація і компостування.

Глобально — поширити свою модель станцій на інші країни, які потребують кращого і більш клієнтоорієнтованого сортування. 

Які є варінти переробки сміття в межах української реальності?

Якщо говорити про варіанти поводження зі сміттям, то людство їх вигадало небагато. Почну з найгіршої практики:

1. Захоронення сміття. 

Коли відходи скидають просто на землю — колишні поля, яри. Така практика призводить до забруднення ґрунтів і підземних вод. А через те, що звалища горять (від метану, який утворюється внаслідок розкладання харчових і рослинних відходів), забруднюється і повітря.

Таких звалищ — офіційних і неофіційних — в Україні близько 30 000.

2. Переробка на заводах. 

Це майже те саме, що звалище, тільки несортовані змішані відходи відправляють на завод, де їх обробляють. Там із органіки добувають метан і електрику, а решту відходів висушують, завдяки чому вона стає альтернативним пальним (яке можна використати замість вугілля чи газу, за умов наявності фільтрів викидів — на цементних, металургійних і сміттєспалювальних заводах).

Таких заводів в Україні немає, бо вартість такої технології набагато вища за існуючі низькі ціни на захоронення (для порівняння це приблизно 80:7).

3. Сміттєспалювальні заводи.

Спалюють на таких заводах неліквідні відходи, для яких немає наявних технологій переробки і які мають здатність горіти. Часто це деякі види пластика і пластикових пакувань, вироби з деревини, текстильні відходи, меблі тощо.

Читай также: Бренд UDANA выпустил капсульную коллекцию. Идеальный дроп для путешествий или жарких дней в городе

Наразі є один завод в Україні — київське підприємство “Енергія”. Вартість спалення тонни відходів на сучасних і безпечних заводах надзвичайно висока. Знову ж таки, через занизьку вартість захоронення такі технології не розвиваються. І завод, що існує, забруднює повітря і лише створює ще більше небезпеку для здоров’я людей, ніж усуває проблему зі сміттям.

4. Переробка.

Це коли на завод відправляють ретельно відсортовану вторинну сировину, наприклад, тільки РЕТ-пляшки прозорого кольору, кришечки або папір А4.

Заводи приймають такі цінні вторинні відходи фурами, вагонами — від 20 тонн і більше. Потужність заводів — від 1 до 50 000 тонн і більше вторинних ресурсів на місяць. Саме тому так важливо, щоб сортування було масовим явищем, адже, щоб зібрати тонну РЕТ-пляшок, треба відсортувати 100 тисяч пляшок (щоб зібрати лише тонну за місяць, сортувати кожного дня мають щонайменше 5 000 людей).

Заводів переробки в Україні величезна кількість — більше 100. Це картонно-паперові фабрики, скляні заводи, металургійні. Найбільше підприємств із переробки пластику, бо вартість обладнання в цій галузі не є непідйомною для малого і середнього бізнесу.

Коли чиновники кажуть, що в Україні немає переробних заводів, вони зазвичай плутають поняття і не відрізняють сміттєпереробні заводи від переробних, але між ними — велика різниця.

5. Компостування.

Це технологія обробки харчових (або органічних) і зелених відходів. За даними Мінрегіону, в смітниках українців 50% займає саме ця група відходів. Органіку не можна викидати на смітник і захоронювати через її здатність перетворюватися на вибухонебезпечний газ метан. Органіка розкладається у пакетах під навалою інших пакетів, і в шарах звалища утворюються цілі метанові прошарки, наче газосховище. Влітку ці шари вибухають і пластикове сміття починає горіти і тліти, випускаючи у повітря тонни забрудювальних, токсичних канцерогенних сполук.

Через цю властивість органіки її захоронення в Європі заборонено, мешканці сортують її окремо від інших відходів.

Поки що є одна єдина станція компостування у Львові, пілотний проєкт на декілька районів триває у Києві.

Якими досягеннями вже може похизуватися стартап “Україна без сміття”? 

Перш за все ми виграли комунікаційно. Провели гарну роботу як піарники проблеми сміття. Сьогодні мало хто не знає про УБС і про необхідність розділяти відходи.
Також ми дали старт неочікуваній інновації — відкрили громадську сортувальну станцію, яка успішно працює вже 5 років.

Ми першими запустили сортувальні сервіси — «Пластик Поштою», «УБС Кур’єр», «Досортування», «Сортування на подіях», «Спалювання» (утилізація неліквідів) тощо. Люди в будь-якому місті Україні разом з нами мають змогу сортувати впевнено і відповідально.

Ми стали адвокатами змін, проводимо адвокаційні кампанії з депутатами, міністерствами і відомствами, надаємо правильне трактування правок до законодавчих документів, зупиняємо маніпуляційні PR-кампанії лобістів, які не зацікавлені у реформі, а лише прагнуть збагачуватися за рахунок життя українців.

Ми стали LOVEMARK у дуже непопулярній сфері. Зробили її цивілізованою і привабливою. Сміття більше не викликає незручності і ніяковості.

Як гадаєте, що потрібно робити для того, аби люди серйозніше ставилися до проблеми сортування сміття?

Найперше — це усвідомлення кожним, що сміття забирає в людини комфортний рівень життя. Впливає на здоров’я, змушує депресувати, робить ризикованим здорову вагітність і народження повноцінної дитини. Коли всі зрозуміють, що рятувати довкілля від сміття так само важливо, як рятувати себе від невиліковних хвороб, тоді рука, яка хоче викинути пластикову пляшку в смітник, зупиниться. З’явиться усвідомлення, що ця пляшка може опиниться в природі, вона не буде переробленою, якщо її не сортувати. Ця пляшка буде горіти влітку, і супертоксиканти, що містяться в диму, можуть потрапити у легені і призвести до ускладнень і погіршення якості життя такої людини.

Це основне. Мотивація, яка призводить до дії, без виправдань.