Дівчата з Данії: історія художниці Герди Вегенер та її чоловіка Ейнара

Історія данської художниці Герди Вегенер та її чоловіка Ейнара Вегенера, першого у світі прооперованого транссексуалу, є неймовірною навіть за сьогоднішніми часами.

Роботи Герди Вегенер, досить відомої у безтурботний період між двома світовими війнами художниці, було забуто багато років. Про неї згадали в середині вісімдесятих, коли датський критик виявив серію її лесбійських еротичних малюнків в одному з антикварних магазинів. Заодно спливла і історія її чоловіка, Ейнара-Лілі, щоденники яких були посмертно опубліковані під назвою Man into Woman: The First Sex Change («З чоловіка в жінку: Перша зміна статі»).

2000 року американець Девід Еберсхофф настільки вразився цією сімейною історією, що написав роман «Дівчина з Данії». Минуло ще 15 років, і книгу екранізували: у головних ролях в однойменному фільмі знялися Алісія Вікандер та Едді Редмейн. Як художник Герда Вегенер, напевно, схвалила б фільм: красиві люди, витончені інтер’єри. Але сюжет… він змусив би її страждати.

БАГАТО НІЖНОСТІ
Герда Марія Фредеріка Готліб народилася у датській частині півострова Ютландія 15 березня 1886 року. Її батько, священик, очевидно, не заперечував проти захоплення доньки малюванням – цілком пристойне заняття для панянки. Передбачити, як далеко заведуть Герду художні експерименти, хер Готліб, звісно, ​​не міг. Після закінчення школи вона поїхала з провінції до Копенгагену, вступила до Королівської академії мистецтв і там познайомилася зі студентом на ім’я Ейнар Вегенер – гарним хлопцем, дуже талановитим пейзажистом. Вони одружилися, коли Герді було вісімнадцять, а Ейнару трохи більше двадцяти.

Обидва були талановиті, молоді та цілком успішні. Герда писала переважно жіночі портрети. Її витончені акварелі не відрізнялися тонким психологізмом, зате завжди показували натурниць у найприємнішому вигляді. Тому Герді охоче замовляли портрети жінки зі світського суспільства. За чоловічі портрети вона зазвичай не бралася, що, мабуть, було пов’язане з її ніжним інтересом до жінок.

ЗА СЛІДАМИ УАЙЛЬДА
Одного разу, приблизно 1905 року, Герда писала портрет відомої датської актриси. Театральна діва все ніяк не могла знайти час, щоб прийти на останній сеанс позування – залишалося дописати лише ноги. У розмові по телефону актриса наполовину жартома, наполовину серйозно запропонувала попозувати замість неї Ейнару: «У нього ноги такі ж стрункі, як у мене!»

Герда вбрала чоловіка в сукні, панчохи та туфлі на підборах. І це в якомусь сенсі стало її фатальною помилкою. Ейнар раптово усвідомив, наскільки комфортно почувається в жіночому образі. Він завжди був замкнутий, по-дівочому ранимий, мав трохи жіночні манери, але ці панчохи і туфлі, дотик шовку до ніг розділили його життя на «до» і «після».

Герді теж сподобалося писати чоловіка у новому образі. На її портретах він виглядав дуже гармонійно – грайлива чорноока красуня, яку Герда прозвала Лілі. Портрети Лілі охоче друкували ілюстровані журнали. Але через деякий час провінційним (з точки зору європейців) Копенгагену поповзли чутки, що дівчата на портретах Герди – це насправді чоловік.

Подружжю довелося попрощатися зі звичним життям і поїхати – спочатку до Італії, потім до Франції. У величезному космополітичному Парижі нікому був справи до дивної датської сім’ї. По приїзді вони зняли номер у дешевому готелі Hotel d’Alsace – тому самому, де помер у забутті та злиднях Оскар Уайльд. Це здавалося парі дуже романтичним – скандальна історія Уайльда нагадувала їм власні пригоди: втеча від пліток, спрагу еротичної свободи, любов до ідеальної краси.

У дамки
У Парижі Герда стала репрезентувати Лілі на світських раутах як сестру чоловіка. Лілі виглядала чудово і була чи не красивішою за саму Герду, чиї роботи дуже доречні прийшлися в Парижі: модні ілюстрації та жанрові сценки Вегенер прикрашали сторінки Vogue, La Vie Parisienne та інших знаменитих журналів, її картини добре продавалися.

А ось Ейнар практично закинув живопис, до того ж стосунки між подружжям поступово псувалися. Спочатку Герда тішилася появою Лілі, любила жартувати і дуріти, їй подобалося ризикувати викриттям, з’являючись у світських салонах у суспільстві переодягненого чоловіка (знали про їх секрет тільки близькі друзі). Але з роками Лілі майже остаточно перетворилася і втратила сексуальний інтерес до жінок. Та й взагалі спрагу життя. Ейнар впав у глибоку депресію. Герда заводила інтрижки з жінками, малювала відверті лесбійські любовні сценки. Але сильно сумувала за чоловіком, за їхнім спільним минулим і іноді зі сльозами просила Лілі: «Будь ласка, поверни мені Ейнара». Але це було не в силах Лілі, і Герда зрештою змирилася.

У 1929 році Ейнар оголосив дружині і найближчим друзям, що накладе на себе руки, якщо йому не вдасться якимось чином позбутися ознак мужності. На щастя, на той момент вже були опубліковані перші роботи з сексології, і друзі влаштували Ейнар прийом у знаменитого хірурга, доктора Вернеркросса з Дрезденської муніципальної жіночої клініки.

Той направив Вегенера на консультацію до колеги, Магнуса Хіршфельда, захисника прав гомосексуалістів та засновника Ліги сексуальних реформ (так, саме тієї, куди Остап Бендер радив скаржитися бідолахи Паніковському). Хіршфельд після зустрічі зробив висновок, що Ейнар Вегенер – не гей, що він справді почувається жінкою, укладеною в тіло чоловіка. І тоді лікар Вернеркросс погодився на новаторську операцію з видалення пеніса та яєчок. Герда, дізнавшись про плани чоловіка, спочатку впала в істерику, але змогла взяти себе в руки і таки підтримала Ейнара.

Після операції, що пройшла досить вдало, Лілі змінила документи та офіційно стала Лілі Ельвенес, а неофіційно – Лілі Ельбе, за назвою річки Ельби, де стоїть Дрезден. Вона вважала операцію своїм другим народженням. Герда тепер уже законно втратила дружина – король Данії анулював шлюб. Але якийсь час жінки все ще жили разом.

РЕЙС З ПЕРЕСАДКОЮ
Операція коштувала дуже дорого, а в 30-х роках фрау Вегенер не заробляла достатньо, щоб утримувати обох. Лілі зовсім припинила писати, вважаючи, що має розпочати нове життя. Жінкам довелося повернутися до Копенгагена, де можна було розраховувати на допомогу рідних. Однак сім’я Ейнара зреклася сина, що перетворився на дочку.

Картини Герди, виставлені на продаж у місцевій галереї, ніхто не купував. У громадських місцях Лілі проводжали жадібними і водночас обуреними поглядами. Близька подруга сім’ї, відома журналістка, зробила великий матеріал про фрекена Ельба – не сенсаційно жовтий, а цілком доброзичливий та об’єктивний, і лише після виходу статті Копенгаген трохи потеплішав до дивної дами. Проте сама Лілі часто мучилася сумнівами: чи гідна вона бути «справжньою жінкою», і докоряла собі за те, що стала «вбивцею Ейнара».

Герда вийшла заміж за давнього шанувальника – італійського офіцера і дипломата Фернандо Порто, який був молодший художниці на 10 років. Разом вони поїхали до Марокко. Вражаюче, але знайшовся і претендент на руку й серце Лілі – небагатий італійський дворянин, ім’я якого вона зберігала в секреті. Фрекен Ельбе прийняла пропозицію, але вирішила насамперед довести своє тіло до «ідеального стану», тобто пересадити собі матку. На жаль, операція виявилася надто складною для тих часів: Лілі померла від ускладнень через два місяці після хірургічного втручання у віці сорока восьми років. Через два роки її щоденники та листи відредагував та опублікував друг сім’ї, німецький журналіст Нільс Хойєр.

Другий шлюб Герди виявився не надто вдалим, через чотири роки вона розлучилася і повернулася з Марокко до Данії. У 1940 році вона померла там у майже повному забутті у віці 54 років. Доля ніби вирішила вберегти двох волелюбних і легковажних створінь від жахів фашистської окупації (Лілі, швидше за все, потрапила б у концтабір, як усі, кого Гітлер вважав неповноцінними.) Але майже століття ця дуже особиста, камерна історія надихає і трогає.

Повʼязані теми:

трансгендерністьЛГБТ

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: