Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»

В чому унікальність австрійської музики та австрійської виконавської школи? Як Україна долає культурні кордони зі світом? Чи складно у наш час бути жінкою-диригенткою? Про це і не тільки йшлося під час public talk за участі диригентки Наталії Пономарчук та арт-директорки громадської ініціативи «Відкрита музика міста» Анни Ставиченко.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 1

Public talk було ініційовано «Відкритою музикою міста» в партнерстві з Національною філармонією України та Міжнародним музичним фестивалем «Австрійська осінь». Публічна розмова відбулася перед концертом Київського камерного оркестру Національної філармонії України під орудою Наталії Пономарчук та всесвітньо визнаного угорського віолончеліста Ласло Феньо. Marie Claire Ukraine виступає медіа-партнером проєкту та публікує текстову версію бесіди.

Наталіє, ти розробляла програму фестивалю «Австрійська осінь» – розкажи, будь ласка, як саме готувалася концепція програми, як обиралася солісти, які були труднощі?

Назва фестивалю «Австрійська осінь» говорить сама за себе: музика цього фестивалю та солісти пов’язані з Австрією. Програма київського концерту складена з віденської музики: представлена віденська школа стара і нова; гарний ланцюг – Гайдн, Шуберт, Веберн. Він показує, як розвивалося музичне мистецтво Австрії й наскільки потужним був вплив австрійської музики на те, що відбувалося в музичному світі взагалі, в усіх країнах.

Солісти фестивалю унікальні, українська публіка з ними не знайома чи мало знайома, натомість це знакові музиканти в європейському та світовому контексті. Просто нам буває нелегко подолати той кордон, який відокремлює Україну від європейських країн, та показати весь спектр музики, виконавського мистецтва, яким володіє Європа та, зокрема, Австрія.

Це дуже високий мистецький рівень, дуже яскравий, самобутній. Тим більше неймовірно цікаво подивитися, як австрієць інтерпретує свою рідну музику. Для австрійців музика – це їхня кров, це частина їхнього менталітету, частина повсякденної культури. Це середовище або контекст, в якому вони виховані і в якому живуть. Австрійські музиканти трохи інакше чують цю музику, трохи інакше розуміють її. Ось якщо музиканта запитати: «Розкажи, як у тебе виходить так грати, звідки така манера, такий особливий шарм?», він ніколи не пояснить, бо це поколіннями успадковується, це якась загостреність слуху, звичка слухати музику, яка просякнута фантастичним поєднанням фольклору – йодля, лендлера, шраммельмузік, традиційними для Австрії різдвяними й водохресними піснеспівами… Це частина їхньої природи. Музика належить усьому світу, з одного боку, але їй притаманна й особлива приналежність до країни, з якої вона походить.

Вкрай цікаво, як інтерпретують, наприклад, Гайдна або Шуберта австрійські музиканти. Й дуже цікавий досвід – як вони ж інтерпретують німецьку музику, наприклад, музику Бетховена. Ось нещодавно на фестивалі концерт Бетховена грав Бенджамін Шмідт, видатний австрійський скрипаль зі світовим ім’ям, з яким мені пощастило познайомитись саме завдяки фестивалю «Австрійська осінь» та його засновнику Томасу Бруннеру. До речі, музикантам часто потрібен «посередник», який би допоміг зустрітися, зробив би можливою співтворчість людей, які заглиблені у творчість, мають шалені концертні графіки та низьку ймовірність зустрічі, а тим більше спільного музикування… Повертаючись до Бенжаміна – це було приголомшливо! Те, як Бенджамін Шмідт грав Бетховена, унікально. Я такого Бетховена ніколи не чула. Скрипковий концерт Бетховена – мій улюблений, я часто диригувала цей концерт, акомпануючи великій кількості прекрасних музикантів-скрипалів, я знайома з численними інтерпретаціями цього твору, але не чула нічого подібного на те, як зіграв його Бенджамін.

Самобутність його виконання відчулася вже на першій репетиції, було дивно, наскільки по-різному ми дивимося на ту саму музику. Бенджамін Шмідт народився у Відні, невдовзі родина переїхала до Зальцбургу, де він навчався у Моцартеумі, продовжив навчання у Curtis Institute of Music у Філадельфії. Сьогодні він викладає у Моцартеумі й живе у своєму рідному Зальцбурзі, який, за його словами, він ніколи не проміняв би на будь-яку столицю світу. Зальцбург, місто народження музичного генія усіх часів Моцарта, має особливу чарівність, особливу атмосферу, все там дихає музикою, все розмовляє мовою музики. Бенжамін розставив зовсім інші акценти в концерті Бетховена й показав цю музику зовсім в іншій перспективі….

Взагалі, мета фестивалю (програми, запрошення солістів зокрема) у тому, щоб побачити зовсім інший горизонт, почути знану музику з іншими сенсами, з іншої позиції, подивитися на неї очима людей, для яких ця музика –  це частина душі, які розмовляють однією культурною мовою з Гайдном, Шубертом, Моцартом, Веберном. Акцентуація на австрійському репертуарі, на запрошенні австрійських музикантів, солістів, які нерідко продовжують сімейні традиції, виконавські музичні традиції багатьох поколінь – це можливість почути не тільки для слухачів, але й для музикантів, інший світ, інше бачення, іншу мову. Це і є культурна комунікація між Україною та Європою. Завдяки такій комунікації той культурний люфт, який утворився між Україною та Європою за часи імперського панування, може бути подоланий.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 2

В чому особливість австрійської музики?

Звичайно, я ніколи не відповім на це питання так грунтовно, як може відповісти музикознавець. Але мені добре зрозумілою є стилістика австрійської музики, манера, звукоутворення, фраза… Багато пов’язано навіть з мовою. Наприклад, німецька мова, якою розмовляють в Австрії, відрізняється від німецької мови в Німеччині. Коли людина розмовляє німецькою, можна зрозуміти, звідки вона: австрійська німецька просто інакше звучить. Це миттєво відчувається. Те саме відбувається і з музикою. Особливість власне австрійської музики і стилю її виконання безумовно існує. Австрійський стиль дуже благородний, йому притаманні теплота і м’якість висловлювання.

Наприклад, до нашої зустрічі з Бенжаміном Шмідтом в музиці скрипкового концерту Бетховена моя увага була акцентована на симфонічному розвитку, симфонічній драматургії, я сприймала цей концерт насамперед як симфонію, а Бетховен – це вибухова енергія, це драма, хоча саме скрипковий концерт один з його найбільш ліричних творів. Бенджамін показав іншого Бетховена: його сприйняття було сконцентроване на незрівняній красі, ліризмі, поетиці цієї музики. В одному епізоді він мені сказав: «Подивись, який ландшафт, подивись, який відкривається горизонт, яка краса, скільки світла!». Я відчула цю теплоту висловлювання, властиву австрійському музикування, навіть якщо це конфліктна музика – вона не буде надто жорстокою.

Жорстокість, жорсткість взагалі не типові для австрійської музики, мови й культури. Музика Моцарта, Шуберта … наприклад, у Шуберта було найбільш трагічне життя, яке я собі можу уявити, але його музика повна світла. Це так, як коли ти стоїш на краю відчаю, над прірвою, і в той момент тобі відкривається краса справжня, справжнє світло, наче янгельский світ. У Шуберта за оцим світлом – безодня горя, але ти не знаєш про це горе; музика тебе торкає, бентежить, але ти бачиш тільки світло над безоднею…

Розкажи про віолончеліста Ласло Феньо, запрошеного для участі в київському концерті «Австрійської осені».

Київська програма об’єднала Концерт для віолончелі До мажор Гайдна, Langsamer Satz Веберна і 14-й квартет Шуберта «Смерть та дівчина», аранжований для камерного оркестру Густавом Малером. Це надзвичайно складна програма. Наприклад, 14й квартет Шуберта є одним з найбільш складних творів в музичній літературі взагалі. Жоден музикант не буде з цим сперечатися. Це дійсно надскладна задача. Звичайно, ми пробуємо її вирішити, але мабуть ніколи не вирішимо уповні, тому що це неможливо.

Читайте также: EXTER.Live — імерсивний перформанс-презентація в об’єктиві фотографа MARIE CLAIRE

В чому його складність?

Тут є багато складових, одна з яких стосується суто технічних виконавських аспектів, це просто дуже складно зіграти. І найбільша складність в тому, щоб забрати технологію і показати тільки мистецтво, чисте мистецтво. Ця музика досконала і вимагає від кожного музиканта абсолютної досконалості. Музиканти Київського камерного оркестру після репетиції з Ласло Феньо сказали: «Вогонь! Це просто вогонь!». Стільки енергії , стільки світлої природи, надзвичайно потужної і радісної. Ласло справжній музикант, не актор. Трапляється зустрічати акторів-музикантів, які сфокусовані зовсім на інших речах. А Ласло дуже справжній, і дуже щирий. Його заряд енергії, гумору та життєрадісность дуже пасують до музики Гайдна. Ця його вибухова енергія пронизує кожного музиканта в оркестрі і кожного слухача в залі.

Диригентка Наталія Пономарчук: «Який ти всередині, такою буде і твоя музика»-Фото 3

Як вплинув карантин на ставлення публіки до класичної музики? Чи переоцінили ми те, наскільки великою є розкіш доступу до живого мистецтва?

Ми ще досі в цих обставинах, ми не вийшли на берег для того, щоб подивитися, що з нами сталося, нам потрібен час для того, щоб зрозуміти все. Звичайно, онлайн-концерти – це гарна річ, бо я ж не можу сказати, що це негарна річ (сміється), але я в них не вірю і не сприймаю, не бачу за ними майбутнього. Онлайн-концерти я ніколи не слухаю, на жаль. Для когось це цікаво, для мене – не цікаво слухати музику через приймачі. Музика – це тільки живий контакт, живий діалог, «живі для живих». Така моя точка зору.

У світі ми зараз бачимо справжній тренд на жінок-диригенток, якого не було, коли ти починала свою кар’єру. Що для тебе бути жінкою-диригенткою?

Не має жодного значення жінка чи чоловік, важливо те, який ти музикант ,хто ти є, про що ти говориш через музику, що тебе цікавить у музиці, як ти мислиш, що ти чуєш, який ти всередині. Бо який ти всередині, такою буде і твоя музика. Ось це важливо, а стать не має жодного значення. Можливо, технологічно жінці трохи складніше, тому що в неї трохи інша емоційна система – більш реактивна. У неї емоційний фон досить високий, відкритий і їй трохи складніше контролювати себе. Але емоціями можна керувати, щоб емоційність не заважала процесу. Треба просто вміти стати обік, подивитися на все відсторонено й спокійно. Хоча я, наприклад, знаю чоловіків дуже емоційних, які доходять до такої істерики, що просто дивуєшся, як вони ще лишаються живими. Тож розмови про те, хто диригент – чоловік чи жінка – скоріше схожі на якийсь рух. Якщо люди це обговорюють – отже, частині публіки це питання цікаве. Та рухів у світі багато – наприклад, рух любителів комах, любителів пива, багато інших, у своїх колах вони обговорюють питання, які їх цікавлять. Вони мають на це право, але реагувати на всі ці речі немає сенсу.

Яку музику ти слухаєш вдома?

Спитайте мою маму. Вона весь останній місяць слухає Шуберта із захопленням (сміється). А раніше вона слухала Сильвестрова. Ми часто розмовляємо про музику, яка звучить у мене вдома.

Фото: Олександра Желєзнова, Аліна Гармаш

Статьи по теме