Ікона фотографії: Енні Лейбовіц

Фотографу Енні Лейбовіц не потрібні слова, щоб потрапити у вічність.

Мати трьох дівчаток, господиня кількох будинків і рекордного боргу за їхнє придбання, не дуже комфортний співрозмовник і дуже невпевнена в собі людина, фотограф, чиї альбоми продаються мільйонними тиражами – все це 65-річна Енні Лейбовіц. А ще вона – перша жінка, яка удостоєна виставки в американській Національній портретній галереї, хоча ніколи не претендувала на звання художника.

Мене завжди більше цікавило те, що людина робить, а не те, ким вона є.

Але дивним чином їй вдається змусити своїх моделей зробити щось таке, що видає їх із головою.

Одна з найзнаменитіших фотографій Лейбовіц – портрет Джона Леннона та Йоко Оно, зроблений за п’ять годин до того, як у Нью-Йорку божевільний фанат на вході до будівлі застрелив знаменитого музиканта. Енні запропонувала зробити знімок, на якому оголений Джон обіймав би повністю одягнену Йоко. Це викликаюче порушення канонів (зазвичай все-таки роздягають жінку) точно відбивало стосунки пари: голий, беззахисний Джон у пошуках тепла прагнув холодної, байдужої Йоко, і водночас – намагався її врятувати, обігріти.

У 2005 РОКУ ОБЛАДЖЕННЯ ROLLING STONE З ЦЕЙ ФОТОГРАФІЄЮ БУЛА ВИЗНАНА АМЕРИКАНСЬКИМ СУСПІЛЬСТВОМ ВИДАВНИКІВ ЖУРНАЛІВ КРАЩІ ЗА 40 РОКІВ. Друге місце посіла обкладинка Vanity Fair з оголеною вагітною Демі Мур. Вгадайте, хто був автором фотографії? Правильно, Енні. І вона вигадала знімати оголених зірок на зносях першої.

Молодий Шварценеггер в одних трусах, у провокаційній позі на ліжку, поряд з іншим качком. Голий Стінг на одній нозі, обмазаний засохлим брудом. Вупі Голдберг, що виринає з молочної ванни. Кемерон Діаз – шпагоглотниця. Знаменитості Лейбовіц не відмовляють. Можливо, тому, що вона не тисне – навпаки, вона сором’язлива, камера захищає її від близьких контактів. На запитання, чому більшість її портретів знято середнім, а не великим планом, Лейбовіц відповіла, що уникає дивитися людям в обличчя. Людська слабкість обертається силою фахівця.

ТОЧКА ЗБИРАННЯ

Анна-Лу Лейбовіц народилася 1949 року в Коннектикуті. Батько був військовим льотчиком, мати викладала сучасний танець. Для Мерилін Лейбовіц цей шлюб був мезальянсом: вона виросла у достатку, брала уроки танцю у засновниці американської школи модерну Марти Грем. Будучи одруженим з офіцером ВПС США, вона змушена була без кінця колесити країною, причому грошей не вистачало навіть на мотелі, тому Лейбовиці і спали, і вели автомобіль по черзі. Однак вони любили один одного, а на задньому сидінні сварилися, мирилися, їли цукерки і балакали шестеро нащадків. Анна-Лу була третьою за рахунком.

Наша сім’я була міцною, всі підтримували одне одного, пишалися тим, що ми є євреями, відзначали всі свята. Я отримала шалене, але чудове виховання,

– Згадує Енні.

КРІМ ТАНЦЯ, МЕРИЛІН ЛЕЙБОВИЦЬ ЛЮБИЛА ФОТОГРАФУВАТИ, ЧОМУ ВЧИЛА І ДІТЕЙ. ДЛЯ НЕМОВЧАЛЬНОЇ ЗАСТРЕМЛИВОЇ ЕННІ, ГРУДКОГО КАЧЕНЯ, ТАК, ПО СУТНІ, І НЕ ОБЕРЕЖНОГО В ПРЕКРАСНОГО ЛЕБЕДЯ, КАМЕРА СТАЛА ТОЧКОЮ ЗБІРКИ ЇЇ КОЧОВОГО СВІТУ. У 17 Лейбовиць вступила до Інституту мистецтв Сан-Франциско, на факультет живопису, але провчилася лише три курси. Фотографія займала її сильніше. Її хвилювали роботи майстра репортажу – Анрі Картьє-Брессона. Навколо було багато цікавого: щойно закінчилося «літо кохання», головна віха епохи хіпі.

Фотоапарат став моїм другом, моїм перепусткою в нові компанії, – каже Лейбовіц. – Допомагав зважитися на те, на що я без нього не наважилася б. Наприклад, одного разу в доках Сан-Франциско я попросила незнайомого рибалки, щоб він узяв мене до човна».

Лейбовіц почала самостійно подорожувати, побувала на батьківщині предків, в Ізраїлі, кілька місяців працювала на археологічних розкопках, але повернулася до Штатів із твердим переконанням, що її країна – тут. Вона завжди любила музику, була шанувальницею музичного журналу Rolling Stone і одного разу надіслала свої фото поштою головному редактору. Знімки сподобалися і її взяли до штату. Виявилося, що комерційна робота – саме те, що потрібне Енні. В рамках замовлення їй було затишніше. При цьому вона боялася порожнього простору студії, воліючи знімати на природі або на вулиці, що стало її відмітним знаком.

НЕ В ТАКТ

Вершина кар’єри Лейбовиць у Rolling Stone стала одночасно і провалом: це було турне 75-го року з The Rolling Stones, коли вона зробила фото Міка Джаггера у купальному халаті з рушником на голові, але чомусь у ліфті.

Мені тоді думалося, що найкращий спосіб отримати фотографії – кинутись у гущу того, що хочеш сфотографувати.

Тривала подорож у фургоні з рокерами дорого обійшлася Енні. Вона підсіла на наркотики, що посилило її непрактичність та забудькуватість.

Камера була важка і своєю вагою нагадувала мені, що я є. Інакше я просто зірвалася б, відлетіла далеко-далеко.

У цьому стані дівчина роздаровувала та забувала редакційну апаратуру, примудрялася втратити орендовані автомобілі. Після лікування в клініці Лейбовіц отримала пропозицію від журналу Vanity Fair і редактор Rolling Stone відпустив її без жалю.

«ЩОБ Я РОБИЛА МОДНІ ЗЙОМКИ? ЦЕ ПРОСТО СМІШНО!” – СПОЧАТКУ ТРИВОЖИЛА ЕННІ. Однак у Vanity Fair її оточували респектабельні герої: політики, бізнесмени, спортсмени, письменники, і фотограф зуміла підлаштуватися, набула світських звичок. Вона вміла знайти підхід до людей, котрим фотографування – нудний обов’язок. Придумала вибілити Меріл Стріп обличчя, як у міма. Вмовила королеву Єлизавету зняти корону. Щоправда, Енні буває напрочуд нетактовна – наприклад, сказала французькому письменнику Морісу Сендаку: «Ви добре виглядаєте для людини, яка скоро помре». Але їй прощають – генію можна бути не від цього світу, до того ж вона сама завжди підкреслює, що зовсім не вміє висловлювати думки словами.

У 90-ті РОКИ У ЛЕЙБОВИЦ З’ЯВИЛИСЯ І СТУДІЯ, І ВЕЛИКА КОМАНДА ПОМОЧНИКІВ. Чого вона не мала – так це сім’ї. На запитання журналістів вона відповідала, що робота – це велика дитина, яку постійно треба годувати та розважати. Про її захоплення теж нічого не було відомо, окрім як: «У моїх фотографіях ви можете побачити, що я не боюся закохатися в тих, кого фотографую». І тільки в 2004 році світ дізнався, яку зі своїх героїнь Енні закохалася по-справжньому.

ОДИЙ ЛЮБОВ

1989 року Сьюзен Зонтаг знадобилася фотографія на обкладинку її нової книги, і вона запросила Лейбовіц. Письменниця-авангардистка, сценарист, режисер і феміністка Сьюзен була на 16 років старша за Енні і вміла закохувати в себе з першого погляду як чоловіків, так і жінок. Лейбовіц нарешті зустріла людину, яка стала її «голосом» і «словами», а ще – наставницею та найсуворішим критиком. “Ти все робиш дуже добре, але можеш краще”, – любила повторювати Зонтаг. Відносини вони домовилися зберігати у таємниці. Жили по сусідству. Нікому на думку не спадало запідозрити в дружбі двох неюних талановитих жінок щось більше.

Вони надихали одне одного. Разом мандрували. У співавторстві випустили документальну книгу Жінки. У 52 роки Лейбовіц народила доньку. Ім’я батька довго зберігалося в таємниці, і лише через роки стало відомо, що батько дитини – єдиний син Зонтаг, арт-критик Девід Ріфф. Очевидно, коханки вибрали носія генів, найближчих до самої Сьюзен, яка у парі явно була чоловіком.

ВЖЕ ПІСЛЯ СМЕРТІ ЗОНТАГ ВІД ЛЕЙКЕМІЇ З’ЯВИЛИСЯ НА СВІТЛО ДІВЧАТКИ-БЛИЗНЮКИ, ВИНОШЕНІ Суррогатною матір’ю. Для Лейбовиць догляд коханої став вододілом життя, лінією «до і після». Раніше вона ніколи не ділилася особистими фотографіями з публікою, але після смерті Сьюзен вирішила зробити виставку «Життя фотографа», де, крім портретів знаменитостей, було безліч знімків вмираючої Зонтаг і навіть її понівеченого хворобою мертвого тіла. Не всі схвалили побачене, але Енні було важливо викричати біль єдино доступним для неї способом. До того ж сама Сьюзен говорила: “У наш час все існує заради того, щоб закінчитися фотографією”.

Втрата завдала Лейбовиць і фінансових проблем. Оскільки Сьюзен та Енні не перебували у шлюбі, останній довелося виплатити величезний податок на спадщину. До того ж вона зі своєю звичайною непрактичністю та нездатністю до планування купила два великі особняки: один, «бо дітям треба десь жити», інший – для роботи. У результаті заборгувала $24 мільйони під заставу авторських прав на свої роботи. Були скандальні публікації у пресі, судові позови, але поступово все вляглося. Ймовірно, компанія, яка позичила гроші, розраховує отримати всю суму та дивіденди лише після смерті фотографа.

Проте вмирати Енні не збирається. Виставка «Життя фотографа» подорожує найкращими музеями світу, приносячи автору гарний дохід. Енні намагається приділяти дівчаткам – Сарі, Семюель і Сьюзен – якнайбільше уваги, хоча бути «молодою матір’ю» непросто:

У тому віці, коли я завела дітей, робити це не рекомендую нікому. До цього я почувала себе молодою дівчиною п’ятдесяти років. Але коли з’явилися діти, одразу відчула, скільки мені насправді.

Їй уже не так потрібно ховатися за камерою, як у молодості. І тепер Лейбовіц часто віддає перевагу безлюдним пейзажам або інтер’єрам будинків живим моделям. Очевидно, порожнеча, що утворилася дома Сьюзен, не затяглася. І все ж таки Лейбовиць продовжує працювати зі знаменитостями, хоча й скоротила тривалість фотосесій з декількох днів до кількох годин: «Це як колекціонування метеликів: усіх актуальних метеликів потрібно додавати до своєї колекції».

Повʼязані теми:

Енні Лейбовіцфотографіямистецтвознаменитості

Marie Claire

Всі статті автора

Поділись: