Дивитися чи не дивитися – ось у чому питання. А може, легше прочитати?
Редакція Marie Claire – суцільно унікальні, впевнені в собі дівчата, кожна з яких має особливе бачення світу і природно тверду точку зору. І, звичайно, на спільність думок та узгодженість дій ніколи розраховувати не доводиться. Так, у момент чергових розбіжностей, нам на думку прийшла ідея створити особливу рубрику, в рамках якої головні героїні Marie Claire обговорюватимуть найгучніші новини, запуски, фільми, книги та інші елементи інтертейменту, що стоять на порядку денному. Попереду планети всієї фільм Дені Вільнева – “Дюна”, який і став першим героєм нової рубрики “In or out”. У битві зіштовхнулися ркерівник бренду Marie Claire Ukraine — Катерина Лагутіна та fashion-редактор сайту Marie Claire Ганна Вакуленко.
Дюну просто потрібно дивитися на великому екрані. Піти в кіно, краще кілька разів, щоб перейнятися всією красою моменту, пам’ятаючи, що режисер мінімально використав графіку та хромакей, а більшість декорацій було створено у реальному масштабі. Вільнєв один з режисерів, яких я поважала після фільму «Пожежі», тож після «Дюни» моя повага примножилася кратно. Коли я дивилася вперше фільм, то готова була розплакатися, що зі мною рідко трапляється від симетрії, ідеальних перспектив, музики, костюмів і просто божественного каста. Це витвір мистецтва, і я рада, що встигла подивитись його двічі на великому екрані.
Після прем’єри, зовсім випадково книга Френка Герберта випала у моєму книжковому клубі @bookclan_київ Ми читали її у жовтні і нещодавно обговорили не лише книгу, а й кіно, звісно. Так от, незважаючи на те, що я подивилася фільм до, читати було не менш цікаво. Діалоги, велика кількість цитат, які потрапляють у крапку, відсилання до геополітичних питань, які зчитуються очевидно, але не незграбно і прямолінійно, потужний екологічний посил, який сьогодні настільки актуальний, що починаєш вірити в літературні пророцтва.
Френк Герберт створив не так фантастичний твір, як соціальний, проте це змінило світ фентезі назавжди. На твір Герберта спирався Джорж Лукас, створюючи свій всесвіт, а історію з обраним, ми зустрічатимемо у всіх літературних та кінематографічних хітах 20 та 21 століття від “Матриці” до “Гаррі Поттера”.
Мене захопили жіночі персонажі, наскільки їм багато було приділено уваги, і яка важлива роль їм відведена, і це в роки, коли жінка виконувала декоративнішу роль, Герберт наділив їх надсилою змінити майбутнє, грати свою роль, гендерно не змагаючись з чоловіками. Вільнєв посилив ці образи, навіть планетолог Кайнс став жінкою, і приділив достатньо екранного часу, щоб героїні були повноцінними, а не підрядними до чоловічих героїв.
Втім, треба віддати належне режисерові, адже знаючи діяльність і манеру Вільнева, розраховувати на екшн із перших 20 хвилин історії було б дивно та безглуздо. Для мене ж виявилося справді нестерпним три години перегляду “зав’язки” історії. Не можу сказати, що я не люблю глибокодумних розмов та філософського символізму, але екзистенційні “пригоди” у тиші Підлоги Атрейдеса виглядають як глузування.
Я точно не з любителів блокбастерів та активних наступальних дій, і навіть фільм, де місцем дії виявляється кімната в мотелі, як це було в “Одна ніч у Майамі”, може мене захопити. Але те, чого я точно не зможу витримати, — пасивність із надією на майбутній прорив. А що, як сіквел так і не знімуть? Хто розповість історію, якщо вже весь час було витрачено на експозицію?
І знову я не збираюся виставляти Дені Вільнева лиходієм, який зіпсував легендарну класику. Справа в тому, що, мабуть, навіть сам Френк Герберт не зміг би пояснити, як саме треба знімати його власну історію. Задум екранізувати роман точно за книгою була відверто невдалою. Читач може розтягувати читання за часом, як йому самому заманеться, у глядача такої можливості немає. Відданість книзі не стала для Вільнева заохоченням.
Режисер не став обтяжувати себе оформленням навіть примарного натяку на те, що таки є фабулою історії. У минулих його картинах завдання завжди було зрозумілим. У “Дюні” ж ми лише спостерігаємо за прекрасним Тімоті Шаламе, герой якого блукає пустелею питаючи самого себе, чи обраний він. Яка мета історії? У чому проблема внутрішнього конфлікту? Всі розуміють, що “Дюна” – лише зав’язка для майбутніх продовжень, але що якщо задумане не справдиться? Навіщо тоді були три години витраченого часу? Милуватися талановитим Шаламе можна в більш авантюристичних інтер’єрах.