Цього разу кожному було, що сказати як позитивного, так і негативного.
Та це ж формула ідеального кіно для мене. Люблю фільми-катастрофи. Люблю фільми з Ді Капріо. Не красунчиком з 90-х, а голлівудським актором, участь якого в стрічці обіцяє високу якість сценарію й дотримання інших кіностандартів. Обожнюю чорні-чорні комедії, в яких я перемотую деякі сцени, навіть коли дивлюсь фільм на одинці з собою та саркастичні стрічки – від яких червонію. Тобто з “Не дивись вгору” – мій кінопаззл склався.
Ціную в кіно динамічність та увагу до деталей. І, звичайно, з азартом викладача-практиканта готова прискіпатися до будь-якої погрішності у фільмі про апокаліпсис. (Я буду тим самим нахабним глядачем для якого під час апокаліпсису тінь від Ейфелевої вежі, яка падає, виглядає недостатньо натурально.) В “Не дивись вгору” деталі хазяйнують, й потрібно бути дуже уважним, аби второпати всі фішки режисера. Ну а від майстерної нарізки кадрів самого кінця світу, наприклад, в мне клубок застряг в горлі.
Ненавиджу цю фразу. Не люблю “мас-маркет мистецтво”, хоча, погоджусь нічого поганого в ньому немає. Мона Ліза – це мас-маркет? Ні? Але ж вона зрозуміла всім… Мені здається, що автори фільму навмисне створили фільм-сатиру, яка була б “ближче до народу”. Можливо через те що сценарій нагадує схеми політичних ігор, він простий і зрозумілий, нічого не потрібно вигадувати, а фінал не “відкритий”. Тому “Не дивись вгору” – це не витончений “Wag the Dog” Левінсона. З іншої сторони і не розпливчатий та неосяжний (втім, якісний) артхаус “Квадрат” Естлунда.
Читай также: Small Talk: кінорежисер Олег Сенцов про свій новий фільм «Носоріг»
Ну, власне, автори фільму й не приховували, що персонажі не вигадані, а просто їм змінила імена. І що з такими героями нашу планету ніхто не врятує. Проте ми й самі це прекрасно розуміємо, тому й не дивимося зайвий раз вгору.
Так, знаю, дуже банально, але правда. У фільмі зібрались такі класні актори, які, здається, не грали, а просто розважались.
Деякі кажуть, що Тімоте Шаламе там присутній тількі для того, щоб його обличчя запам’ятовували, але я вважаю, що його роль незграбного та мрійливого хлопця написана саме для нього).
Цей фільм базується на висміюванні того, як ми живемо зараз. І це водночас і смішно і, не дуже. Та найбільше мені запав жарт, який був протягом усього фільму, – про пляшку води та генерала.
Так, я мала написати тільки два «за», але згадала, що мені дууууже сподобався фінал фільму. (Увага, спойлер!) Всі вмерли і ніякий герой нікого не врятував. Бо сильно набридла ця калька про врятований світ, яка повторюється із фільму в фільм.
Це був хороший, цікавий, смішний і небанальний фільм, але якщо чесно, то дивитись його ще раз його мені не хочеться. Також, там було стільки подій і слів, що мені важко його переказати. Але переглянути «Не дивіться вгору» точно варто.