UA
    RU

    Інтерв’ю з режисером фільму про дітей на сході України, який сьогодні переміг на фестивалі в Чехії та вже потрапив до шорт-листа на «Оскар-2023»

    Документальний фільм "Будинок зі скалок" режисера Сімона Леренга Вільмонта про дітей зі Сходу України переміг на фестивалі документального кіно про права людини One World у Празі. Стрічка перемогла у документальному конкурсі на Ґетеборзькому кінофестивалі у Швеції, здобула приз у номінації "Найкраща режисерська робота" на фестивалі Sundance у міжнародній програмі, та увійшла до шорт-листа на "Оскар-2023".
    Будинок зі скалок

    Фото: Держкіно

    Фільм «Будинок зі скалок» розповідає історію дітей із дитбудинку на Сході України та вихователів, які намагаються створити малечі безпечний простір біля лінії фронту. Фільм було створено у копродукції Швеції, Фінляндії, Данії та України за підтримки Держкіно. Зйомки на Донбасі тривали понад 2 роки, а світова прем’єра стрічки відбулася у січні 2022 року.


    У центрі фільму – дитячий будинок біля лінії фронту на Сході України. Як виникла ідея сюжету?


    Мій попередній фільм «Далекий гавкіт собак» розповідав про хлопчика Олега та його бабусю Олександру, які живуть на передовій. Мати дитини померла, а батько не міг піклуватися про нього. Під час зйомок в Олександри почалися проблеми зі серцем, і я зрозумів, наскільки крихким було те дорогоцінне життя, яке вони побудували разом. Я хвилювався за Олега і хотів з’ясувати, що могло б статися, якби бабусі більше не стало. Виявилося, що багато дітей забрали в батьків через алкоголізм дорослих, наркоманію, домашнє насильство або брак матеріальних ресурсів, спричинених тривалим конфліктом. По всій області є такі тимчасові притулки, де діти перебувають до дев’яти місяців, поки держава не вирішить, що з ними робити далі. Вся ця трагічна ситуація показує руйнівний вплив довгострокових наслідків війни.

    Знімання дітей, позбавлених батьків, на тлі бойових дій – емоційне випробування для режисера…

    Ця зйомка була найважчою емоційною справою, яку я коли-небудь робив, і я вважаю величезною відповідальністю віддати належне дітям і соціальним працівникам. Під час зйомок я дуже зблизився з дітьми. У мене було багато внутрішніх розмов про етику створення такого фільму. Я розумів, що тут насправді є два варіанти: або я не зніматиму фільм, і, можливо, ніхто не почує про цей притулок, або я посилю голоси цих дітей і допоможу показати їхні історії світові.


    У чому ви бачите місію фільму?

    Привернути увагу до менш помітних, але не менш трагічних наслідків війни для багатьох сімей. Роки напруження виснажили регіон, основа суспільства зношена, а такі проблеми, як бідність, алкоголізм, наркоманія, безробіття, вийшли з-під контролю. Ми не побачимо в картині сцен бійки, але, сподіваюся, що, спостереження за дітьми та спільне переживання з ними подій довели і показали, чого варта війна.

    Авторка: Дарина Кибець



    Статьи по теме