Кінокритик Колетт де Кастро: «Вся суть кінокритики полягає в тому, щоб мати свою думку»

Кінофестиваль «Молодість» - це одна з найважливіших культурних подій України. І не тільки ми пишаємося ним, а й іноземні гості, що стали частиною заходу. Сьогодні говоримо з Колетт де Кастро про вміння критикувати, об'єктивність та найкращі фільми вітчизняних режисерів. 

— Пам’ятаєте, який фільм став поворотним у вашому житті? Після якої картини ви вирішили стати кінокритиком?

— Думаю, це «Друга гра» Корнелью Порумбою. Це було у 2014 році, і це був мій перший кінофестиваль у якості молодого критика. Я дивилася цей фільм у маленькому кінотеатрі на Берлінале. Людей там було не багато. Для мене це було мов блискавка. Це змусило мене зрозуміти, що кіно має безмежні можливості — у кіно немає меж.

— Напевно це питання вам ставили тисячу разів, але скільки фільмів ви подивилися?

— Насправді мені ніколи раніше не ставили цього питання. І, звичайно, мені важко відповісти! Я люблю дивитися фільми й роблю це постійно, але кількість залежить від тижня. Під час фестивалів я зазвичай переглядаю чотири-п’ять фільмів на день, тоді як протягом звичайного тижня я дивлюсь менше фільмів, але все одно намагаюся подивитися максимальну кількість. 

Читайте також: ЯКОЮ БУЛА ЦЕРЕМОНІЯ ВІДКРИТТЯ 49-ГО КИЇВСЬКОГО МІЖНАРОДНОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ «МОЛОДІСТЬ»

— Що потрібно знати, щоб препарувати фільм на частки, бачити приховані смисли та символи, виокремлювати головне і розжовувати для читачів складну термінологію?

— Думаю, головне — дивитись багато фільмів. Це допомагає розуміти, яку роботу провів режисер та спостерігати, як з роками розвивається його стиль. Ви тренуєте око для перегляду фільму так само, як тренуєте вухо для прослуховування музики. І звичайно, приховані повідомлення та символи можуть існувати у свідомості режисера, але ці речі настільки суб’єктивні, що одна людина може побачити їх, а інша — ні. Тому я думаю, що важливо усвідомлювати, що ваша точка зору дуже особиста, і старатися донести свою думку до читачів, не нав’язуючи їм особисту точку зору.

— Як залишатися неупередженим в професії, якщо ви відчуваєте симпатію до режисера і його попередніх робіт, але конкретно цей фільм вам здається слабким? 

— Це чудове запитання. Звичайно, важливо бачити кожен новий фільм новими очима та залишатись неупередженим, коли ти в журі. Але загалом, я б сказала, що якщо певний фільм здається вам слабким, ви можете просто схрестити пальці, сподіваючись на краще наступного разу, для вас як для глядача, так і для режисера!

— І взагалі як правильно критикувати, щоб не зачепити почуття команди, яка працювала над стрічкою, але залишатися умовно об’єктивною у своїй оцінці?

— Я стверджую, що неможливо бути об’єктивним, коли пишеш про фільм, хіба що ти пишеш новини про виробництво, в яких викладаєш факти саме про виробництво та пояснюєш сюжет фільму. Вся суть кінокритики полягає в тому, щоб мати свою думку. Зазвичай в будь-якому фільмі завжди можна знайти щось хороше (звичайно, на жаль, є винятки). Тож приємно вказати на ці хороші моменти, навіть якщо ваш відгук негативний. Але важливо також говорити правду.

Я маю розкіш вибирати те, про що пишу більшу частину часу, тому зазвичай вибираю писати про фільми, які мені дуже подобаються.

— Розкажіть про вашу роботу в East European Film Bulletin. Якою статтею ви пишаєтеся найбільше?

— Я працювала в EEFB з самого початку проєкту. Я пишу для них так часто, як тільки можу, а також допомагаю готувати спеціальні випуски. Я, мабуть, найбільше пишаюся своєю статтею про фільм Густава Махати «Екстаз» (1933), в якій намагаюся розвінчати міф про те, що в ньому був представлений перший приклад жіночого оргазму на екрані в історії кіно. Я відчувала радість під час роботи та думала про те, як у кіно створюються міфи.

Читайте також: ЗИГМУНД ФРЕЙД И ВЕНСКАЯ ОПЕРА: ЧТО ПОСМОТРЕТЬ ВО ВРЕМЯ «НЕДЕЛИ АВСТРИЙСКОГО КИНО»

— Ви писали огляд на фільм «Дике поле» українського режисера Ярослава Лодигіна. Якщо стиснути текст до одного речення, яким воно буде?

— Хвацька казка про ковбоїв і бандитів: втікаючий автобус, загадковий поїзд, новий рубіж, а на завершення — прекрасна музика, яку виконує талановитий піаніст Фіма Чупахін.

— З творчістю яких українських режисерів ви ще знайомі? Хто б увійшов у ваш список must watch?

— Я познайомилась з роботами Кіри Муратової минулого року, коли в Парижі було кілька її ретроспектив. Одну з них організувала науковець Євгенія Звонкіна, яка дала чудовий огляд життя і творчості Муратової на конференції, що пройшла в паризькому кінотеатрі. «Долгие проводы» (Long Farewell) — один із найкращих фільмів, які я коли-небудь бачила. Я також люблю «Цвет граната» Параджанова. Мені також подобаються фільми Сергія Лозниці, нещодавно я дивилася «Государственные похороны» і думала: «Це було дуже цікаво».

— Вашій активній діяльності можна тільки позаздрити: ви не тільки пишете матеріали для East European Film Bulletin, а й викладаєте в Université Paris Nanterre. Як вам вдається залишати час в щільному графіку для себе? До речі, у вас є захоплення, окрім кіно?

— Ну, у мене ще немає дітей, тому це, безумовно, дає більше можливостей для хобі. Я можу повернутися додому і робити все, що хочу. Окрім кіно, я люблю грати на піаніно — я повернулася до нього під час самоізоляції в Парижі. Я знайшла чудового викладача, який проводить заняття по Skype. І читаю літературу звичайно. І мені ще довподоби скелелазіння.

— Чого ви очікуєте від кінофестивалю «Молодість»?

— Я думаю, що концепція показу першого та другого повнометражного фільму просто неймовірна. Я ще ніколи не була на подібному фестивалі, і це приємно. Я відчуваю себе дослідником Марса, який щодня відкриває стільки нових талантів. І звичайно, я сподіваюся завести тут багато українських друзів, які колись відвідають мене в Парижі.

— Спираючись на свій досвід скажіть, чим українське кіно відрізняється від Східноєвропейської сцени та які режисери були для вас відкриттям?

— Важко сказати. Мені дуже сподобався повнометражний документальний фільм «Зарваниця» Яреми Малащука та Романа Хімея. І сьогодні ввечері я дуже рада побачити «Землю блакитну, ніби апельсин» Ірини Цілик.

Читайте також: ПРОЩАНИЕ С КАРАНТИНОМ: 5 КИНОРЕКОМЕНДАЦИЙ ОТ ДМИТРИЯ АВДЕЕВА

— Ви як досвідчена журналістка були на багатьох фестивалях, чим з-поміж них відрізняється кінофестиваль «Молодість»?

— Тут досить молода команда, і вони дають фестивалю багато енергії. Вони справді захоплені кіно. Глядачі також досить молоді, є багато студентів і любителів кіно. Розділ ЛГБТ +, який, як мені сказали, існує вже понад 20 років, — це також чудова річ для фестивалю. Нарешті, хотілося б додати, що програма просто чудова. Я рідко спостерігала за конкурсом із такою кількістю перлин. Мені було надзвичайно приємно бути на «Молодості» цього року, і я сподіваюся повернутися.

Фото: Лоліта Пилипчук

Локація: готель Radisson Blu Hotel, Kyiv City Centre

Співавторка інтерв’ю: Уляна Калуш