Коло традиції: Бубон не для шаманів, а для забави

Хтось заглядає в майбутнє, а хтось не дає пропасти знанням минулого. Музиканта гурту US Orchestra Андрія Левченка не влаштовували… магазинні бубни. Тож він об’їхав з експедиціями пів України, навчився виготовляти цей традиційний  музичний інструмент власноруч, створив сайт про бубни, Youtube-канал і разом зі своєю організацією Рись записав онлайн-курс гри на бубні.

«На бубні грали майже по всій Україні, — каже Андрій. — Це були не шамани, а звичайні люди, що хотіли розважити себе та інших людей, граючи до танцю разом зі скрипками, цимбалами, басами. Бубни робили різних розмірів, вони мали навіть різні назви, а найцікавіше — на них по-різному грали».

Креативні індустрії, що працюють із артефактами і традиціями народної культури, — тема спецпроекту «Коло традиції», який ми започаткували спільно з онлайн-курсом про традиційну культуру «Знай свою Україну».

У наш цифровий час шалено захоплює  ідея створення руками фізичних предметів із натуральних матеріалів

Я люблю музику і подорожі. А експедиція — якраз гримуча суміш цих двох компонентів: їздиш від села до села, записуєш музику,і зустрічаєшся з людьми, які прожили 70-80 або і більше років. І у них є чого повчитися, окрім музики: доброти, простоти і мудрості.  У фольклорі важлива саме людина — все передавалося від людини до людини. Тому експедиція — це, можна сказати, спосіб продовження життя фольклору і знань.

За моїм виготовленням бубнів стоїть дослідницька складова, хочеться детальніше зрозуміти нюанси гри, звуку та інструменту, докопатися до глибини. Починаєш розумітися на принципах, слухаєш, записуєш, шукаєш інформацію, робиш і одночасно вчишся. І так потихеньку затягує. Мене шалено захоплює ця ідея продовження ремесла: створення руками чогось фізичного із натуральних матеріалів. Це особливо цінно у наш цифровий та пластиковий час.  

Читайте також: КОЛО ТРАДИЦІЇ: УКРАЇНКИ МАЛИ ФАНТАСТИЧНИЙ СМАК ДО ПОЄДНАННЯ РІЗНИХ ПРИКРАС 

Я експериментую з реконструкціями старих бубнів для себе (граю в гурті US Orchestra), деякі дарую друзям, а також роблю на замовлення. Працюю сам. Перший бубон на продаж зробив хлопцеві з Латвії. Більшість замовляють в Україні, але є також замовлення з США та Ізраїлю. Обсяги насправді невеликі, але тішуся, що спільнота зацікавлених і попит поступово набирають обертів: зараз маю замовлення на 10 інструментів. Замовляють переважно молоді люди, що грають або хочуть грати традиційну музику.

Зараз в Україні лише я займаюсь виготовленням українських бубнів на такому рівні. Є пару людей, що зробили собі інструменти для гри або з метою реконструкції, але є також молодь, якій цікаво спробувати і собі зробити бубон.

 А ще минулого року в рамках стипендії УКФ мені вдалося записати на відео процес виготовлення бубна від старого музиканта Івана Прокоповича Сули з села Мельники Черкаської області. Я намагався максимально детально зафіксувати кожен етап, аби охочі змогли зрозуміти принципи роботи і за цими відео створити власний інструмент. Всі відео, креслення та інструкції викладені на youtube-каналі. 

Мрію про майстерню, де охочі зможуть вчитися майструвати українські традиційні музичні інструменти. Така,  наприклад, є у Юрка Фединського в Крячківці Полтавської області, у Юрка Кочержинського в Мощуні під Києвом, але було би круто, якби таких майстерень ставало дедалі  більше. 

Зробити бубон — значить підкорити стихію дерева і шкіри

За конструкцією український бубон схожий на ударні традиційні музичні інструменти інших народів  світу. Популярна назва для таких інструментів — frame drum. Це обечайка (рамка або frame), на яку натягають мембрану. Додайте тарілочки і паличку для гри — вийде український бубон. Однак не все так просто. Якщо купити в магазині бубон із такою конструкцією, то звук буде «далекий від оригіналу». Все через те, що в Україні виробилися свої способи виготовлення цих інструментів, використовувалися певні типи матеріалів, був певний канон.  І своя особливість: бубон міг бути з ручкою або з хрестовиною для тримання. Навіть палички для гри були різних форм. Все це вдалося дізнатися під час експедицій селами, відвідуючи музеї, читаючи літературу та роздивляючись старі фото з весіль. 

Спочатку мене цікавила  музика: я вчився грати на бубні, багато слухав, грав. Шукав старих бубністів, записував їхню гру, вивчав прийоми і техніки. Вже тоді  помітив, що всі музиканти, які мені траплялися, грали на фабричних інструментах. В радянський час їх виготовляли в містечку Кременна в Луганській області, і десятками тисяч розсилали по будинках культури, і навіть продавали у магазинах. Їх і досі можна знайти ледь не в кожному селі: у хаті музиканта або в клубі за лаштунками. 

Однак на старих фотографіях я бачив інструменти інші за розміром і виглядом. Ті ж музиканти розповідали про давніші саморобні інструменти, про інше звучання. Я зрозумів, що хочу і собі зробити такого, пограти на ньому і почути “той звук”. 5 років тому я разом із батьком зробив свого першого бубна.

То був великий експеримент! Для виготовлення бубна треба підготувати деревину, випарити її і зігнути в колесо. Сиру шкіру вичинити за старою технологією, а потім висушити. Ці два етапи найскладніші, проте найбільше впливають на звук інструменту. Ще треба вирізати тарілочки, підібрати їх по звуку, зробити обідки для натягу шкіри та спеціальні гачки з різьбою. Непроста й марудна робота. А наприкінці складаєш все докупи, як лего. Але скільки радості, коли усвідомлюєш, що ти підкорив стихію: з прямого зробив колесо, а шкіра почала видавати звук. В руках музичний інструмент.

З того часу я запустив сайт https://bubny.in.ua/ та youtube-канал Bubny in Ukraine присвячений українським бубнам. Разом із командою організації Рись минулого року ми записали відео-курс з гри на бубні. Це перший в Україні курс з гри на традиційних музичних інструментах взагалі і його можна пройти абсолютно безкоштовно.

Нова естетика традиційних інструментів

Зрозумів, що треба робити реконструкцію не конкретних інструментів, а реконструкцію самих принципів, певних деталей і механізмів. Мені вдалося знайти, зняти розміри і оцифрувати більше півсотні саморобних бубнів з усієї України. Хоч і були загальні тенденції по регіонах, однак немає жодного однакового бубна — кожен майстер створював оригінальний інструмент. І зараз можна і треба продовжувати цей досвід — не пальцем в небо, а спостерігаючи та аналізуючи. Детальну реконструкцію я теж не відкидаю — це важлива штука, особливо, для налаштування власної оптики, розуміння основ.

Раніше майже ніяк не покривали інструменти, могли лише пофарбувати обечайку фарбою того кольору, що був під рукою. Перші свої інструменти я покривав лаком, а тепер пробую рослинні олії з воском, обпалювання тощо. Так можна додати нових відтінків, підкреслити фактуру деревини і пошукати нову естетику у традиційних речах. Хоч з естетикою і так все було гарно: все продумано до дрібниць. Люди не робили нічого зайвого, а через те, що все створювалося руками, кожна одиниця була по-своєму гарною і особливою. А ще минулого року я записав свідчення про те, що на обечайку бубна наносили візерунок – це справді міні-відкриття. Виявляється бубни розмальовували, то чого б не продовжувати робити це і зараз!

Автор тексту: Валентина Клименко

Фото: Андрій Левченко, Юлія Івакіна, Марта Іванек

Читайте також: КОЛО ТРАДИЦІЇ: КРАСА ТРАДИЦІЙНИХ ПРИКРАС ПОЛЯГАЄ У ПРОСТОТІ, НАЇВНОСТІ, НЕВИМУШЕНОСТІ