Small Talk: художниця Ксенія Гнилицька про виставку ABOUT US (UA)

Арт-виставка ABOUT US (UA) триває у київській галереї SWAP на Подолі. У ній беруть участь 12 талановитих українських митців, серед них — художниця та дизайнерка Ксенія Гнилицька. У своїй практиці вона звертається до живопису, графіки, кераміки та відео. Співзасовниця і учасниця груп Р.Е.П. і «Худрада». Про «терапевтичний живопис», межі творчості та маленькі культурні відкриття вона розповіла в Small Talk.

Які теми вам сьогодні цікаво досліджувати в мистецтві, а які більше ні?

Зараз в моїй практиці мілітаристська тема часто виходить на перший план, сплітаючись з соціально-критичною, бо відчуваю потребу у рефлексії, якомусь бодай навіть «терапевтичному живописі». Так останнім часом «працюю в стіл» чи точніше » у валізку» (усміхається), хоч я стараюся не припиняти участь художніх подіях та ситуація для ТПО (тимчасово переміщеної особи) має свої складнощі. Тут в Європі, де тебе не всі знають як вдома, є потреба у певному завойовуванні уваги глядача. Ще на початку війни виникла серія про новини з майбутнього — роботу з серії, яку я зараз вперше показую в Україні. Це як спосіб змушувати себе дивитися у майбутнє, замість заціпеніло жити сьогоднішнім, а то і вчорашнім. У вільний час майструю мінімакети та мінідіорами своїх, ще нездійснених монументальних проектів, по яких у певний момент все застигло.

Дівчата, 2022, Мюнхен, з циклу робіт про футуристичну мілітарізовану романтику

Які цілі ви сьогодні переслідуєте, як митець? Як людина?

Я виховую свої двох хлопчиків, вчу німецьку мову та пересуваюсь з одної тимчасової майстерні до іншої, створюючи проєкти та налагоджуючи нові зв’язки, підтримую будь-яку благодійність. Зараз більше слідкую за настроями. Нам треба бути пильними щоразу, коли іде якесь осудження та кенселінг. Ця стратегія брати когось нового «на вили» щодня — з одного боку, говорить про волевиявлення, високий рівень соціальної свідомості, але з іншого боку може просто знищити й особистість, й довіру.

Що в мистецькому просторі за останні півроку стало для вас відкриттям і ви хотіли б цим поділитися з іншими?

Якраз дочитала дотепний збірничок есеїв Димитра Зайця про воєнний Харків. Взялася за «Країну жіночого роду» Вахтанг Кіпіані — бестселлер про надихаючих українок. Запам’яталася виставка «Ночі. Клубна культура Мюнхена» в музеї міста, де ретельно з вражаючою прискіпливістю перенесені цілі інтер’єри клубів часів, коли сюди їхали записуватися у культові звукозаписуючі студії. Вона і про гендер, і про сексуальність, і про спільноту та її коди, сп’яніння та ейфорію. Власне, в уяві перекладала це на нашу історію клубного життя, колись, коли вже на подібні кураторські теми буде потрібній ресурс, було цікаво зробити таке грунтовне дослідження.

Фото: Олена Джуріна

Читайте також: ВІСІМ УКРАЇНСЬКИХ ПРЕМ’ЄР ТА ПЕРШІ ПОКАЗИ ФІЛЬМІВ В УКРАЇНІ — ФЕСТИВАЛЬ МИКОЛАЙЧУК OPEN ОГОЛОШУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНКУРС