Спецпроекты now:

Культурний код співачки Христини Соловій - 184x88 Культурний код співачки Христини Соловій - 55x46 Культурний код співачки Христини Соловій - 162x46
Культурний код співачки Христини Соловій
Стиль Жизни

Культурний код співачки Христини Соловій

 

 

Христина Соловій рік назад випустила авторський альбом «Любий друг», натхнений особистими історіями. Але у власних історіях ніяк не обійтися без кіно та літератури, які супроводжували виконавицю протягом усього життя. В грудні Христина виконає свої найкращі пісні в Києві та Львові, а поки читайте інтерв’ю співачки.

 

 

Книги і дитинство

 

 

Не уявляю своє життя без літератури. Читання для мене — це можливість проживати багато життів. Бувають періоди, коли часу на улюблене заняття катастрофічно не вистачає і я відчуваю спустошеність. Та варто знайти цікаву книгу і світ знову стає безмежний і дивовижний.

 

 

Мама навчила мене читати у дуже ранньому віці. Вдома завжди було багато книг, у бабусиному будинку — ще більше. У нашій родині був культ книги. Мій прапрадід був засновником і управителем читальні товариства «Просвіта». Я не просто люблю читати, я обожнюю книги. Колекціоную улюблені романи у різних виданнях, відшукую рідкісні книги у букіністів і досі захоплююсь самою ідеєю письменності і механізмом її сприйняття.

 

 

 

 

«Кольорові гусенята» Неоніли Стефурак — наймиліша і найдотепніша дитяча поезія. Дісталася мені від старшого брата разом із цілою шухлядою інших книжечок, але більшість віршів із цієї збірки і досі знаю напам‘ять і розповідаю тепер дітям моїх друзів. 

 

 

Казки Ганса Крістіана Андерсена — найдивовижніше видання, яке колись подарував мамі мій дідо Стефан. Дідусь помер, коли мамі було 11 років і мама ніжно берегла цю книгу все життя. Там були неймовірні ілюстрації, яких не зустрінеш у сучасних книжках. 

 

 

«Пеппі Довгапанчоха» Астрід Ліндґрен — мабуть, найулюбленіша книга дитинства. Перечитувала її з десяток разів. Пеппі була мені ледь не найкращою подругою. Пригадую, ми з бабусею влітку відпочивали у родинному будинку і я вигадувала навіть власні історії про Пеппі й записувала в блокнот різнокольоровими гелевими ручками. Пеппі навчила мене бути сильною, мріяти, вірити у те, що немає нічого неможливого і досягати свого, навіть якщо весь світ проти тебе. 

 

 

 

 

Улюблені книги

 

 

«Лоліта», Володимир Набоков

 

 

Впродовж усього роману Гумберт і Лоліта подорожують штатами Америки. Гумберт шукає повернення втраченого раю, Лоліта — легковажно насолоджується кока-колою, жуйками, які щойно з‘явилися на ринку, гортає модні журнали, мріючи про кар‘єру актриси і втечу від свого «покровителя». Між тим Набоков з майстерністю художника описує атмосферу того часу, з її автомобілями, готелями, правилами і модою , яка у наш час сприймається вже вінтажною.

 

 

На превеликий жаль, такі романи, зазвичай, стають «масбезкультурними» версіями своїх оригіналів. Мало хто спраді читав, але всі «знають», про що там йдеться. «Старий розпусник», «педофілія» тощо. Не варто також відкидати той факт, що кожен автор, пишучи про інших — пише перш за все, про себе. Як сказав Флобер «Пані Боварі — це я». Мені б дуже хотілось, щоб, перед тим, як засуджувати і відхрещуватись від «Лоліти», читачі ознайомились, про що ж насправді йде мова. Найбільша проблема «Лоліти», а також і її популярності у тому, що її оцінили по обгортці, як часто все оцінюють у споживацькому суспільстві. 

 

 

«Дівчина з ведмедиком», Віктор Домонтович

 

 

«Дівчина з ведмедиком» Віктора Домонтовича свого часу справила на мене настільки сильне враження, що, вибириючи тему для дипломної роботи, не сумнівалась жодної секунди. В одному з розділів диплому я завзято доводила, що героїню з психотипом німфетки Домонтович ввів у літературу майже на 30 років швидше ніж Набоков.

 

 

Не секрет, що шанувальницею Набокова я стала ще в дуже юному віці. Домонтовича ж відкрила для себе лише будучи студенткою філологічного факультету. В такий час дуже гостро сприймаються прописні істини. Домонтовича цікавила людина на зламі епох, якою і є героїня роману «Дівчина з ведмедиком» (з концепцію епох Віктора Домонтовича в світовому історіософському контексті можна ознайомитись навіть на вікіпедії).

 

 

На сьогодні Доктор Парадокс (так називали Домонтовича) залишається для мене найвизначнішою і найнедооціненішою фігурою в українській літературі. Дуже дратує, коли чую, або читаю, що в українській художній літературі немає цінності для сучасності. Майже звиклася з думкою, що Домонтович так і буде світити лише обраним одиноким мореплавцям… Аж раптом — афіша з назвою «Дівчина з ведмедиком, або Неповнолітня» у київському театрі на Подолі від режисера Стаса Жиркова. Але це вже зовсім інша історія про виставу, яку я теж дуже рекомендую до перегляду.

 

 

 

 

«Зачарована гора», Томас Манн

 

 

Це філософія, написана викладом, доступним майже кожній людині. Таку прозу можна порівняти з музикою.

 

 

Роман побудований навколо історії життя Ганса Касторпа, молодого німця, який приїздить навідати свого хворого брата у санаторій для хворих туберкульозом. Зрештою, сам Ганс залишається в санаторії з тією ж хворобою. І тут починається найцікавіше. 

 

 

Сам санаторій, ніби і є головним героєм роману. В ньому люди живуть, спілкуються і мислять зовсім іншими категоріями. До кінця роману стає зрозумілим, що автор навмисне зібрав таких різних особистостей в одному місці. Всі вони описані настільки детально, що навіть відштовхуючі риси викликають симпатію до героїв. Книга саме про складність психології людського спілкування при такій неймовірній розбіжності поглядів. Діалоги побудовані так, що кожна фраза смакує як вишукана страва.

 

 

«У пошуках втраченого часу», Марсель Пруст

 

 

Мої друзі з філологічного факультету кажуть, що Пруста краще читати пізньої осені, коли за вікном холод і мряка, а в кімнаті тепло і затишно, бажано ще попивати щось зігріваюче. Я ж почала читати цей роман-епопею спекотного літа. Найбільше мені запам‘яталась друга частина «У затінку дівчат-квіток». Мені здалось, що у цій частині ще менше дій і більше роздумів, настільки, що роман перестає бути романом, а перетікає у суцільний потік свідомості. Це ще раз доводить, що роман не просто для особливого читача, а навіть для особливого настрою особливого читача.

 

 

Тексти Пруста — це дивний світ. Тут не варто поспішати. Краще залишитись у втраченому часі, серед пахучого саду, співу птахів, можна навіть відчути себе в раю. Особливо приємним роман читається у ті періоди, коли хочеться відпочити від суєти.

 

 

«Степовий вовк», Герман Гессе

 

 

Душа головного героя розділена на людину і вовка. Якщо не приписувати сюди Юнга з його архетипами, то для Гессе, скоріш за все вовк — це самотність, тваринні інстинкти і бажання. «Степовий вовк» — це про самотність інтелектуала. Тут можна знайти атмосферу декадансу.

 

 

Герой знайомиться з дівчиною, яка вчить його любити життя навіть у такий період. На зламі епох людство завжди переживало кризи, пов‘язані зі змінами звичаїв. Багатьом складно давалось прийняти зміну культурних цінностей і побачити нове. Я люблю Гессе за те, що він показує у своїх книгах як змінюється світ і як ми інколи відмовляємось це приймати. Після «Степового вовка» хочеться насолоджуватись кожною миттю і цінувати найдорожче, що у нас є, — час.

 

 

 

 

Кіно

 

 

Я кіноманка. Останнім часом відчуваю страх, надаючи перевагу перегляду кіно, а не читанню. Думаю сучасні серіали великою мірою замінили людям читання романів. Люблю драми і психологічні трилери, іноді — артхаус.

Не встигла ще переглянути «Джокера», але останній фільм, який мене найбільше вразив — це «Суспірія».

 

 

«Лоліта» (1997), реж. Едріен Лайн

 

 

Я була у «лолітньому» віці, коли мені вперше дозволили переночувати у подруги. В той вечір по телевізору ми натрапили на «Лоліту». Вже тоді я перейнялася фільмом як драмою, а моя подруга нудьгувала в очікуванні еротичних сцен. І все ж, я досі пам’ятаю свої емоції від цього перегляду. Здавалось, світ більше ніколи не буде таким як був. Здається, від того моменту я почала дорослішати. Чи асоціювала я себе з героїнею ? Мабуть так.

 

 

«Букет», реж. Франтішек Антонін Брабець

 

 

Екранізація страхітливих казок Карела Ербена. Хтось скаже, що це казки для дорослих. Вони захопливі, місцями моторошні і повчальні. При перегляді ви обов‘язково відчуєте в собі дитину, якій дуже хочеться вірити, що це колись насправді було.

 

 

«Меланхолія», реж. Ларс фон Трієр

 

 

Я люблю майже усі фільми цього режисера. Свого часу була дуже захоплена його особистістю і прочиталі біографічну книгу «Меланхолія генія». Після цього фільму мені здалося, що Ларс фон Трієр — це найкраща жінка. Ідеальна істота жіночої статі, яка болісно і тонко відчуває природу, всесвіт, потворство матеріального світу і тваринний страх невідомого похмурого завтра.

 

 

Серіали

 

 

«Ейфорія»

 

 

«Ейфорія», мабуть, справила б на мене враження у підлітковому віці. Думаю, цей серіал став трендсеттером не тільки для підлітків. Це безперечний хіт. Перші дві серії мене вразили. А далі з‘явилось відчуття, як після з‘їдженого фаст-фуду. 

 

 

«Чорнобиль» 

 

 

 

 

Я переглядала десятки документальних фільмів про Чорнобиль і жоден з них не посягнув на те, щоб встановити і визнати нарешті, у що насправді вилилась політика СРСР для цілого світу. Це найскандальніший і найвартісніший реліз компанії HBO.

 

 

«Борджіа»

 

 

 

 

Скільки святості і гріха ховають люди в червоних мантіях. Все відбувається за темними дверима: секс, битви, богослужіння, зради і переговори. Епоха Відродження. Італія. Улюблений Джеремі Айронс у роль Папи Римського. Я віддана прихильниця естетики католицизму і навіть інтро та саундтрек цього серіалу передають ідею творців. Серіал історичний, хоч і доля художнього домислу не мала — це тільки спонукає дізнатися більше про реальні біографії персонажів. 

 

 

«Пуститися берега» (Breaking Bad)

 

 

Волтер Вайт — п’ятдесятирічний шкільний вчитель з хімії, якому лікарі поставили страшний і невтішний діагноз — рак легенів на останній стадії. Дізнавшись про свою біду, він починає займатися виробництвом метамфетаміну для продажу. 

 

 

Після перегляду складно дивитися будь-який інший серіал. Все здається прісним, банальним і прохідним. Драма величезної глибини. Кожне слово має значення. У серіалі немає нічого зайвого, випадковості тут не випадкові. Герої позбавлені звичних кінематографічних кліше, усі вони — складні персонажі з багатим емоційним світом. 

 

 

«Гра престолів» 

 

 

 

 

Увімкнула, щоб роздивитися персонаж Даєнеріс і переглянула весь серіал. Думаю, у мене не було шансів. Чарівна екранізація, яка вийшла за рамки літературного твору. Вважаю, що це культове явище у кінематографі.

 

 

«Паперовий дім» (Money Heist)

 

 

 

 

«Паперовий дім» — одне з найзахопливіших шоу. Переглянула на одному диханні. Здавалось би, кого зараз здивуєш сюжетом про погоабування банку, але це не той випадок. Іспанці відзначились хвацько закрученим сценарієм. А теорія справедливості фінансової системи від «злочинців» заставляє замислитись. Клішейних персонажів тут теж не зустрінеш. А мій улюбленець — Берлін, особливо заворожує під саундтрек улюбленої пісні «Bella Ciao». 

 

 

«Чорне дзеркало»

 

 

 

 

Я не прихильниця наукової фантастики, але це вражаючі історії про те, як технології змінюють нас, а ми цього навіть не помічаємо.  

 

 

«Доктор Хаус»

 

 

 

 

Не можу не згадати, бо дуже ніжно його любила. Здається, творці серіалу вичерпали довідник захворювань, на тлі яких можна зачудовано спостерігати за персонажем Х‘ю Лорі, який харизматично веде себе по-свиньськи і знає, що нічого йому за це не буде.

 

 

Музика

 

 

Окрім класики і французького шансону у моєму плейлисті можна почути і ті пісні, які полюбилися останнім часом. Деякі з них вас, можливо, здивують.

 

 

Bilderbuch — Spliff

 

 

 

 

Anderson. Paak — Come down

 

 

 

 

Morcheeba — Paris sur Mer

 

 

 

 

Thom York — Unmate

 

 

 

 

Kendrik Lamar, SZA — All The Stars

 

 

 

 

Fishbach — Mortel

 

 

 

 

Olafur Arnalds — So close

 

 

 

 

Oren Lavie — Did You Really Say No

 

 

 

 

Я непередбачувана сама для себе, а у музичних вподобаннях поготів. У моєму плейлисті, мабуть, точно не почути heavy metal і dram&bass. 

 

 

Із свтових зірок цікаво спостерігати за Billie Elish. Українських колег по цеху слухаю час від часу, коли бачу нові релізи і нові проекти, але українських виконавців у плейлисті обмаль. Чекаю на альбом Крихітки. Найбільше звучить у мене Даха Браха. Їм вдається зберігати свою ідентичність і це заворожує.

 

 

 

 

Особистості

 

 

У різні періоди дитинства у мене з‘являлися кумири. Від Раїси Кириченко у три роки до Бріжит Бардо, якою я і досі захоплююсь у багатьох аспектах. 

 

 

Але напристрасніше у ранньому дитинстві я намагалася бути схожою на Діву Марію. Ікони Матері Божої, які були у бабусиних покоях не давали мені спокою. Я годинами вдивлася  в обличчя прекрасної жінки і намагалася повторити її вираз обличчя. Одягала на голову тюлі або рушники і позувала перед дзеркалом. Моя бабуся була дуже релігійною і ми молилися з нею до ікони Матері Божої, а я завжди вимолювала бути схожою на її образ, Чистота і витонченість якого, хвилювала мене до фанатизму. 

 

 

Зараз я шаную релігію більше як традицію, але досі захоплююсь естетикою католицизму і вважаю, що вона суттєво вплинула на популярність християнства у світі. 

 

 

Також на мене вплинула Ірина Корчинська, моя перша вчителька музики. Дуже креативна і тонка особистість. У неї тоді було нелегке життя, довелося поїхати в Італію, де вона зараз викладає уроки фортеріпіано у музичній школі у Римі. Вона навчала мене всього два роки, але перше заняття почалося з імпровізації в чотири руки. За цей короткий час, вона віддала мені стільки своєї любові і досвіду, що без них, я була б не я. Ірина Юрівна навчила мене не просто відчувати музику, а вкладати в неї всю себе, свої емоції і отримувати енергію від зіграного твору, чи імпровізації. 

 

 

Через багато років щось схоже дав мені Святослав Вакарчук. До зустрічі з ним у мене не було авторських амбіцій. Ніколи не забуду його реакцію на мою першу пісню «Тримай». Я відчувала, що він повірив в мене. Ми обговорювали і мої наступні пісні, Святослав дав мені багато цінних порад зі свого досвіду і важко описати, наскільки багато вони для мене означали і значать досі. Тоді я остаточно зрозуміла, що хочу поєднати своє життя з музикою.