Культурний код співачки SHY

У рубриці «Культурний код» Marie Claire Ukraine дізнається у своїх героїв, що наповнює їх як творчих особистостей. Сьогодні в центрі уваги молода співачка SHY. 

Співачка Олександра Карягіна розпочала кар’єру з талант-шоу Х-Фактор, а у 2018 створила сольний проєкт. За два роки SHY не втрачала час дарма: випустила дебютний міні-альбом, колаборацію з Pianoбой та альбом «Легiт». 

Книги 

Моя мама — бібліотекарка, тому думаю любов до читання я успадкувала від неї. В дитинстві обожнювала приходити на художній абонемент, роздивлялася книжки, блукала між стелажів і уявляла себе письменницею. А пізніше, вже в дорослому віці, вступила на факультет іноземних мов, де вивчала лінгвістику та літературу і присвятила читанню п’ять років свого життя.

Ще зовсім маленькою в батьківському гаражі знайшла стареньку, потерту книжку “Їжачок у тумані”. Тоді ця книжка видавалася мені таким скарбом, я дивилася на ілюстрації їжачка, і моє серце наповнювалося незрозумілою дитячою тугою і сумом, які я сама собі не могла пояснити. В книжці не вистачало сторінок і я не могла зрозуміти повністю історію та чим вона закінчується, тому стала сама придумувати пригоди їжачка і ведмедика, а іноді плакала, бо боялася, раптом з ними щось погане стається в кінці, а я так і не дізнаюсь про це.

Також обожнювала читати збірку польських казок, вони дуже кумедні й захоплюючі, а іноді й страшненькі — про всіляких магічних створінь, сміливців, врятованих принцес і надприродні здібності. Вже дорослішою полюбила пригодницькі книжки, на кшталт “Острова скарбів” Стівенсона, “Айвенго” Вальтера Скотта та інших.

За університетські роки я прочитала дуже багато різної літератури і певний час після закінчення взагалі не могла взяти книги до рук, бо серйозно втомилася від читання. Тільки зараз потроху повертається моя любов до книги.

Найулюбленіші твори, як і пісні або фільми, для мене завжди надважкий вибір, але як правило я завжди називаю “Тягар пристрастей людських” Сомерсета Моема. Це без перебільшення шедевр письменницького мистецтва, як на мене. Книга, яку читаєш і впізнаєш себе: свої вагання, сумніви, переживання, пошуки, відкриття і розчарування. Недарма її називають роман-сповідь — головний герой наче сповідується перед тобою, а ти лише встигаєш подумати: “Це ж я, це ж моє життя, мої надії й мрії”. Тонка, філософська й разом з тим повна простих життєвих істин.

Далі за списком книга “Кульбабове вино”, читачі якої, як правило, діляться на два табори: перший — “я не зрозумів нічого, яка нудотина” і другий — “це найкраще, що я читав за своє життя”. Я у другому! Це одна з найкращих книжок, де через призму уявлень дитини зображується сприйняття людини себе у цьому світі, матерії простору та часу, розуміння смертності і цінності жииття. Але при цьому читається вона доволі легко, тому що всі події висвітлені наче самими маленькими братами Томом і Дугласом, які проводять свої літні канікули в маленькому містечку. Я дуже люблю і наукову фантастику Бредбері, але ця книга — особлива тим, що вона дуже особиста і прониклива.

На останок вагаюся між “Театром” Моема і “Нудотою” Сартра. Тому назву обидві. Зовсім різні книги, зовсім різні представники літературних течій, але обидві свого часу перевернули моє уявлення про світ. “Театр” — про швидкоплинність часу, мінливість успіху й удавання як невіддільну частину життя кожної людини.

“Нудота” — спроба зрозуміти навколишній світ і таким чином уникнути марного існування. Дуже красивий роман, не дивлячись на назву, дуже образний та символічний, наповнений музикою, поезією і тугою від невідомості.

Кіно

Кіно дивлюся не дуже часто, на жаль, якщо є можливість, вибираю арт-хаус, драми або мультики. Зрідка комедії або пригодницькі, бо в цих жанрах якісних фільмів набагато менше. Хоча нещодавно випадково подивилася комедію новозеландського режисера Тайки Вайтіті “Реальні упирі”, і це просто шедевр у жанрі мок’юментарі.

Важко оцінити рівень українського кіно, тому що я не володію достатньою інформацією щодо розвитку українського кіновиробництва, але прем’єри стараюся не пропускати — і з цікавості, і щоб підтримати індустрію. Цього року дуже порадувала лірична комедія Антоніо Лукіча “Мої думки тихі”. Доросле українське кіно, чудовий каст, гумор, сюжет, музика, ідея. Вперше настільки насолодилася і відчула гордість за вітчизняний фільм в прокаті на великому екрані.

Порадував новий серіал на СТБ “Спіймати Кайдаша” за сценарієм Наталки Ворожбит. Той випадок, коли комерційно успішне кіно також є автентичним, змістовним та майстерно виконаним. Отримала велике задоволення від перегляду.

Серіали

Nerflix — це мій guilty pleasure, знаю, що дивитися забагато серіалів не дуже добре, але іноді просто не можу зупинитися, якщо трапляється щось вартісне. З най-най улюбленіших останнім часом — “The End of the Fuck*** World”. Це така тінейджерсько-бунтарська історія кохання, дуже (як зараз люблять говорити) трушна, наповнена безпосередністю, пошуками сенсу життя, тонким британським гумором, неочікуваним перебігом подій і крутим акторським складом. Серіал про тривожні юнацькі роки, важливість сім’ї та її підтримки, необхідність знайти того, кому можна довіритися й відкрити “справжнього себе”. Дуже крутий серіал, рекомендую всім-всім.

Фото: AMC

У мене такий характер, що, коли серіал дивляться всі, я в знак протесту не дивлюся :), щоб не бути в мейнстрімі. А потім, якщо він пройшов перевірку часом, повертаюся до нього. Так сталося із всім відомою, класикою “Breaking Bad”. Рецензія однозначна: ге-ні-аль-но. У серіалі показано, що може трапитися, якщо все життя придушувати свої емоції та бажання. Особливо вдало показана транзиція із людини “хорошої, зразкової” в “погану”. Зображено так майстерно, що цей перехід поступовий, але безповоротний. Висококласна акторська гра, сюжет, що тримає в напрузі до самого кінця і дуже трагічна історія.

Ну і третім назву, мабуть, серіал “You”. Історія на кшталт Жана Батіста Гренуя з “Парфумера”, коли головним героєм стає негативний персонаж — людина, зрощена у хворобливому соціумі, якому згодом від неї добряче дістається. Цікаво спостерігати за своїми емоціями під час перегляду, тому що проти своєї волі ти починаєш співчувати головному герою і переживати за нього, не дивлячись на те, що він — монстр.

Музика

Я слухаю дуже різну музику — все залежить від настрою, але найбільше, мабуть, люблю інді-рок, бріт-поп, джаз, фанк та соул.

З улюблених артистів — Melody Gardot, Nouvelle Vague, Jamiroquai, The Kooks, Tori Kelly, James Bay, Stromae, John Legend, Pianoбой, ОЕ, Бумбокс, Vivienne Mort, John Mayer, Coldpalay, Ok Go, Jack Johnson, Jason Mraz, Alessia Cara, Corinne Bailey Rae, Sigrid, Alabama Shakes, Clean Bandit, Kings of Leon, я думаю, ви вже давно перестали читати 🙂 Але цей список можна продовжувати безкінечно, я дуже люблю музику, слухаю її постійно і тут навіть не намагаюся роздати якісь місця, це неможливо.

Навіть не знаю, яку музику ніколи не почути у моєму плейлисті… Не хочеться називати якихось артистів, це образливо і необ’єктивно, а щодо жанрів, знову ж таки, можу слухати абсолютно все. Від Валерія Меладзе (кажу з любов’ю) до Тома Йорка (складно, але розвиває).

Подобається багато нової української музики. Зокрема гурти Adam, Gorim, Юра Самовілов. Гуртом, Тонка, Latexfauna, Гурт [O], Tvorchi і ще багато крутих авторів і виконавців. З англомовних нещодавно відкрила Orla Gartland, Charlotte Lawrence, Joy Crooks, Men I Trust, Finneas.

Повʼязані теми:

інтерв'юмузиканове ім'я у музицікультурний код

Євгенія Власенко

Редактор Marie Claire Ukraine

Вірю в силу слова, та його здатність торкатися сердець. Обожнюю писати про моду, цікаві бʼюті-знахідки, мистецтво та self made людей, які надихають підкорювати нові вершини.

Всі статті автора

Поділись: