Культурний код Сергія Мартинюка, лідера гурту “Фіолет”

 

 

Гурт “Фіолет” Сергія “Колоса” Мартинюка переріс із акустичного проекту в повноцінний і вже 10 років існує на українській сцені. Лідер та вокаліст колективу займається не лише музикою, а й пише книги, нещодавно випустив дебютну збірку віршів “Реп’яхи”, а на початку 2000-х працював журналістом у районних газетах і навіть головним редактором.

 

 

Музикант та письменник розповів Marie Claire про все, що складає його культурний код: книги, музику, кіно та багато іншого. 

 

 

Книги

 

 

Не пригадую, щоб хтось з оточення чи рідних багато читав. 

 

 

Активно читати я почав з раннього дитинства. В рідному Дубні на Рівненщині у 90-ті міська бібліотека була одним із найцікавіших місць часопроведення. Спочатку дитячий відділ, а згодом і дорослий. Не пригадую, щоб хтось з оточення чи рідних багато читав, але пригадую що з ранніх років любив запах книг і відчуття, з яким ти абстрагувався від буденності. Мої книги валялися по всій нашій маленькій квартирі: під ліжком, де я спав, на кухні, у ванній і незмінно в наплічнику. Хрестоматійна картинка про читаку під ковдрою з ліхтариком і книгою в руках вночі — це історія про мене! Бібліотекарки пам’ятають мене й досі. 

 

 

 

 

Читалося в дитинстві різне, але найбільше любив фантастику і пригодницьку літературу. «Робінзона Крузо» Дефо прочитав разів п’ять за школу. Одного разу пригоди вцілілого в кораблетрощі Робінзона і його життя на острові надихнули мене на написання своєї книги, у якій я збирався зміксувати сюжет Дефо, фільм «Один вдома» і трохи містики. Далі шести сторінок справа не пішла. Моя увага перемкнулась на дівчинку з сусіднього під’їзду.

 

 

 

 

В класі сьомому я вперше прочитав «Кладовище домашніх тварин» Кінга і то був початок моєї вже майже двадцятирічної любові до метра психологічної прози і хоррору. Древні місця з окультними таємницями, повернення з потойбіччя, зло в тілі ще вчора рідних людей… За ширмою жахастиків ховалося щось більше — реальне життя з реальними втрататами реальних людей.

 

 

 

 

Після книг Кінга я почувався на роки старшим. Ще одна важлива і дуже пам’ятна книга з минулого — «Кульбабове вино» Рея Бредбері — найкраща з мною читаних історій про дитинство. І хоча це історія питомо американська, з тамтешнім культурним кодом персонажів та їх рідних місць, кожне моє літо в дідуся та бабусі в селі супроводжувалося схожою магією і пригодами. На відміну від героїв Бредбері, які готували кульбабове вино, мій дід чаклував над своїм еліксиром вічної молодості, та це вже зовсім інша історія.

 

 

 

 

Серед основних натхненників під час написання дебютної книги “Капітан Смуток” було кілька авторів з їх книгами, текстами у світовій літературі класичними: Джек Керуак — «В дорозі», Джером Селінжер — «Ловець у житі» і вже згаданий вище Рей Бредбері з «Кульбабовим вином».

 

 

Мої топи улюблених книг постійно зазнають змін. Чимало класики я дістався тільки нещодавно, а масу цікавих сучасників почав відкривати тільки в останні роки. На сьогодні хочеться згадати наступні книги.

 

 

 

 

Любко Дереш — «Трохи пітьми»

 

 

Один з улюблених українських романів періоду університетської юності, коли я переживав перші серйозні закоханості, вчився заробляти перші гроші і намагався визначитися з тим, ким я хочу і точно не хочу бути. Роман-тріп на периферію свідомого, де ми стикаємося віч-на-віч зі своми внутрішніми монстрами, поміщений в декорації Карпат і культового фестивалю Шипіт.

 

 

 

 

Кен Кізі — «Над зозулиним гніздом»

 

 

Напевно найкрутіший і водночас найсентиментальніший з прочитаних мною романів про боротьбу з системою і відвагу відстоювати свої принципи до кінця. Зважаючи, що головному герою випало боротися за свою індивідуальність в стінах психлікарні, це ще й одна з найнезвичніших історій в літературі ХХ століття. Читати обов’язково!

 

 

 

 

Чак Паланік — «Вцілілий»

 

 

Хоча серед бібліографії письменника мені важко обрати якісь кращі чи гірші твори, цей роман, зважаючи на те, що з нього я і почав відкривати для себе Чака, для мене особливий. Король сучасного контркультурного гіпернатуралізму і соціального бурлеску-сатири розповідає в своєму другому романі про членів таємничої секти, які нібито допомагають американцям утримувати в порядку свої будинки, а направду замислили щось набагато грандіозніше.

 

Паланік — це ще й ходяча енциклопедія цікавих фактів і вкрай дивних історійок, але якщо ви вже засмакуєте його прозою, прочитаєте все!

 

 

 

 

Ді Бі Сі П’єр — «Світло згасло в країні див»

 

 

Вкрай своєрідний роман-дорослішання від одного з моїх улюблених сучасних авторів — історія втікача з реабілітаційної клініки, колишнього наркомана та п’яниці, який притомившись від безцільності власного життя і перемоги світового капіталізму, вирішує покінчити з собою. Проте, хоче зробити це якомога яскравіше. Стильний, психоделічно в’язкий гімн модерному декадансу, який особливо круто смакує в українському перекладі Гаськи Шиян.

 

 

 

 

Джон Фаулз — «Маг»

 

 

Прочитав роман тільки нещодавно, але був приємно вражений глибоким психологізмом історії, масштабом вигадливості автора та його ерудиції. Обожнюю романи, де межа між реальністю і вигадкою, тверезим глуздом і хворобливою свідомістю стерта до неможливості, а фінал лишає читача з горою питань і ледь не новою версією себе. В моєму випадку все так і відбулося. А ще, звісно, береги Греції, Егейське море, гарні жінки, мудрі бесіди і любов… Кайф!

 

 

Кіно

 

 

Багато часу проводжу в дорозі, тому фільмів встигаю дивитися чимало. Найцікавіші прем’єри намагаємося відвідувати разом ыз дружиною. Обожнюю кінотеатри: інколи навіть цілком прохідні фільми в IMAX смакують як шедеври. Хоча звісно, перший критерій відвідання того чи іншого кінотеатру — це смак поп-корну там.

 

 

 

 

Жанри не мають значення, якщо мова про улюблених кінорежисерів чи акторів. Соррентіно, Аранофські, фон Трієр, Іньярріту, Арі Астер, Дені Вільньов та ряд інших. Але загалом віддаю перевагу психологічним триллерам, драмам, розумним фантистиці і хоррору. Полюбляю і маловідоме фестивальне кіно, котре рідко коли зустрінеш в прокаті, але де можна відшукати справжні шедеври.

 

 

 

 

За останній час з новинок переглянули дві екранізації Стівена Кінга: «У високій траві» та «Доктор Сон», причому більше сподобалася перша, значно бюджетніша, стрічка, де на відміну від продовження «Сяйва», значно більше режисерської самобутності. Не міг не сходити на останнього «Термінатора» і не подивитися на Арні. Мене не полишає прикре усвідомлення, що для представників його покоління акторів кожен такий фільм може стати останнім.

 

 

«До зірок» з Бредом Піттом розчарував, хоча космічні історії я люблю. «Джокер» вразив мксимально, як я не намагався абстрагуватися від тотального захоплення навколо — максимально камерна і водночас емоційно масштабна стрічка.

 

 

Українське кіно, без сумнівів набирає в обертах, пропонуючи глядачу максимально широкий діапазон тем: від комедій і фантастики до історичних бойовиків. Приємно, що постає ціла генерація молодих акторів. Звісно, хотілося б спостерігати значно більшу заповненість залів, але думаю це питання часу і якихось кількох масово-проривних фільмів, які перевернуть гру. З ліпших фільмів, які запам’ятались: «Припутні», «Герой мого часу», «Позивний Бандерас», «Фужчоу», «Пропала грамота», «Кіборги», «#SelfieParty». Чимало очікуваних фільмів ще не встиг переглянути!

 

 

 

 

«Термінатор-2» та «Чужий»

 

 

«Термінатор-2» та «Чужий» — два улюблені фільми дитинства, які і привили мені любов до фантастики. Дивився їх стільки раз, що можу цитувати окремі діалоги між героями. А між тим, Сігурні Вівер в цьому році виповнилося 70 років. Ксеноморфи і досі мої улюблені космічні кіномостри. Другий «Термінатор» — фільм, який я переглянув рекордну кількість раз. Яку? Важко сказати, після першої сотні збився.

 

 

«Мати»

 

 

 

 

Аранофскі зняв, як на мене, кращу кінопритчу в світовому кінематографі XXI сторіччі, в якій знайшлося місце алюзіям на найболючіші питання сучасності: екологічну кризу, продовження вієн і культ людського егоїму. Одні з кращих ролей Хав’єра Бардема та Дженніфер Лоуренс.

 

 

«Американська історія Х»

 

 

 

 

Мій улюблений актор, Едвард Нортон, явив в «історії» приклад одного з найкультовіших ідеологічних кіноперероджень сучасності, еволюціновувавши з неонациста в ЛЮДИНУ.

 

 

«Мовчання ягнят»

 

 

 

 

Один з улюблених поганців в кіно і літературі — доктор Ганнібал Лектер у виконанні Ентоні Гопкінса і досі холодить мою уяву своєю химерною умішкою. Приємно, що справу доктора не менш колоритно «продовжив» вже в окремомому серіалі Мадс Міккельсен — ще один з моїх фаворитів серед сучасних акторів.

 

 

«Зелена миля»

 

 

 

 

Одна з найдобріших екранізацій Стівена Кінга з Томом Генксом в головній ролі — історія про диво і людську доброту, від якої на моїх очах ледь стримували сльози і найчерствіші друзі. Переглядаю стабільно раз в рік!

 

 

«Меланхолія»

 

 

 

 

Трієр — харизматичний псих і провокатор! Цей його фільм люблю за фірмову неспішність і чудову Кірстен Данст з її особливою сексуальністю.

 

 

«Вічне сяйво чистого розуму»

 

 

 

 

«Вічне сяйво чистого розуму» Гондрі, після «Термінатора» — другий фільм-рекордсмен у моїх топах. Серйозний Джим Керрі, грайлива Кейт Вінслет, не менш чудові Кірстен Данст, Марк Руффало та Елайджа Вуд. Відмінний сюр і водночас — моя улюблена мелодрама, розірвана на вічно актуальні цитати і образи.

 

 

Серіали

 

 

Із новинок особливо вразили «Роки і роки» своїм сміливим поглядом на найближчі десятиліття існування людства. «Чорнобиль» вразив менше, так як свого часу я прочитав чималу літератури на тему, тоді як серіал став відкриттям для тих, хто про Чорнобильську катастрофу знав вкрай мало. Але проект, без сумніву, важливий і дуже якісний! Щодо «Ейфорії», то, напевно, це один із найстильніших молодіжних серіалів сучасності, які доводилося бачити. Кастом, саундтреками, операторською роботою, персонажам. В одну з героїнь я навіть встиг закохатися. Втім, є чимало вже культових серіалів, які і не тягне дивитися. Наприклад, «Ігри престолів».

 

 

“Дивні дива”

 

 

 

 

З моєю любов’ю до естетики 80-их, серіал став справжнім подарунком, де класна історія і яскраві персонажі одне, а тло з скрупульозних дрібниць маркерів епохи і саундтреки — зовсім інше! Там все — Кінг, Спілберг, A-ha і одноповерхова Америка маленьких містечок. Фірма!

 

 

“Молодий папа”

 

 

 

 

Серіал Соррентіно вразив мене настільки глибоко, що я ледь не вдарився у віру. Звісно, цього автори певною мірою і домагалися, проте сміливий авторський погляд на ватиканське закулісся і харизматичний Джуд Лоу кожного глядача наштовхнуть на свої висновки.

 

 

“Справжній детектив”

 

 

 

 

Кримінальний нуар з готикою в першому сезоні і твердолобими хлопцями в другому і як результат, маємо один з найглибших в жанрі серіалів з крутими акторами і нетривіальними історіями.

 

 

“Двійка”

 

 

 

 

Ще один мій улюбленець Джеймс Франко, який виступає тут режисером та актором, розповідає світу історію про зародження порно-індустрії в Нью-Йорку 70-их, але робить це настільки фірмово і витончено, що перед нами — чудове соціо-культурне тло цілої епохи. Чесне, відверте і безкомпромісне. Від Франко я іншого і не чекав.

 

 

“Як я зустрів вашу маму”

 

 

 

 

«Як я зустрів вашу маму» — улюблений ситком, відмінний антидепресант та джерело хорошого настрою в найважчі дні. Напевно, рандомно преглядатиму стабільно!

 

 

Музика

 

 

Як музикант, я меломан, тому в моїх плейлистах вживається і Селін Діон зі «Slayer», і Майкл Джексон з хардкор-панком. Єдиним важливим критерієм тут є якість матеріалу і наявність у ньому певних емоційних тригерів, які й дають можливість відчути, що з цією музикою я готовий підкорювати якусь нову життєву вершину чи навпаки, в спокої провести вечір з дружиною вдома, увімкнувши якусь з улюблених вінілових платівок.

 

 

Radiohead — Black Star

 

 

 

 

James Blake — Limit Your Love

 

 

 

 

A-ha — Lifelines

 

 

 

 

Muse — Sing For Absolution

 

 

 

 

Queen — I Want It All

 

 

 

 

За творчістю фрешменів не слідкую, але сам феномен цікавий. Мені цікава увага підростаючого покоління, але як зробити так, щоб його цікавили мени за тридцять, у яких на першому місці не епатаж, а, зокрема, якість написаного, я поки намагаюся зрозуміти.

 

 

Із українських колег по цеху намагаюся слідкуватися як за старшими колегами, так і новими іменами. З нових подобаються «Женя і Катя», Гурт [O], Adam, Марина Круть, Макс Пташник. Не зникають з трек-листів Бумбокс, Тартак, Димна Суміш, проект Вакарчука «Вночі», Vivienne Mort, Анатолій Тапольський. З кайфом спостерігаю за розвитком «Без Обмежень» та «Антитіл» і черговим рок-витком творчості Жені Галича і банди.

 

 

 

 

Особистості

 

 

В дитинстві з моїх захопленням футболом я мав кілька кумирів, талант і досягнення яких здавалися мені чудовим прикладом для наслідування. Наприклад, захисник і на той час капітан італійського «Мілану» Паоло Мальдіні. Перехід в стан «россо-нері» Андрія Шевченка ще більше підкріпив мою віру у можливість неможливого. Втім, мене більше цікавили дівчата, книги і майбутній вступ до універу. Футбол так і лишився хоббі.

 

 

Особистості із сфери журналістики

 

 

З цим складно. Все важче зрозуміти, де вустами журналіста говорить його чесність і фах, а де інтереси медіа-холдингу, який він представляє. Втім, не можу не виокремити Яніну Соколову, Майкла Щура, певною мірою Вахтанга Кіпіані. В своїх форматах вони демонструють досить високий рівень гостроти і актуальності, тим самим формуючи яке не яке обличчя незалежної української журналістики.

 

Серед людей, які значно вплинули на мене та допомогли знайти свій шлях, є мій науковий керівник з Малої Академії Наук Анатолій Пожарський, без підтримки і настанов якого я навряд би поступив до Луцька, наважився лишити своє маленьке містечко, зайнявся громадською діяльністю, музикою і літературою. Деякими зі своїх слів він мені просто не лишив вибору.

 

 

Пригадую знакове для мене інтерв’ю з Любком Дерешем в Луцьку і його любов до власної справи, якою я захопився настільки, що остаточно зрозумів: варто дати шанс своїм мріям стати реальністю. Як і знайомомство з Сашком Положинським, без підтримки якої в перші роки існування Фіолету все могло скластися б цілком по-інакшому. І, звісно, мама — яка була, є і буде для мене символом набільшим життєвих подвигів — попри суттєві прикрощі, жити, віддаючи сповна свою любов тим, хто її потребує. Її відчуття любові — абсолютна і чи не найважливіша з осягнутих мною наразі життєвих істин.

 

 

Фото: Лора Молодець