Особистий досвід: як переїхати на острів Корфу, слідуючи за мрією дитинства

Незалежний PR-експерт та блогер Ольга Висоцька закохалася у грецький острів Корфу ще у дитинстві. Хто б міг подумати, що мрія 14-річної дівчинки стане реальністю за 20 років? Читайте надихаючий досвід Ольги, яка доводить нам, що життя неймовірне і мріяти треба лише по-великому!

 

 

– Переїхати в іншу країну – це виклик. Чи складно розпочинати життя з нуля?

 

 

— Виклик… Так, мабуть. Але я не починало життя з нуля. Я приїхала зі своєю професією, все з тими ж проектами та життєвим укладом. Викликом, швидше, було створити баланс між місцевим ритмом життя та моїм робітником.

 

 

Якщо ж йдеться про спілкування та друзів — давайте будемо відвертими, у нашу цифрову епоху ми й із друзями з одного міста, часом, можемо не зустрічатися по кілька місяців.

 

 

Найближчі залишилися зі мною, в онлайні, дехто навіть приїздив у гості. Звичайно, хотілося б бачити їх частіше, але в цей дивний час чи можна щось планувати?

 

 

– Чому саме Корфу? Яка історія пов’язана із цим місцем?

 

 

— Відповідь на це запитання дуже проста, але чомусь для всіх вона дивовижна і навіть сумнівна, чи що. Я прочитала про Корфу в книгах англійського натураліста та письменника Джеральда Даррелла, коли мені було близько 10 років. Ці книги мені принесла моя улюблена бабуся (яка, до речі, вже приїжджала до мене у гості). Він розповідав у них про своє дитинство, проведене на цьому острові, і про те, як уже дорослий приїжджав сюди щороку. І я тоді подумала — я хотіла б жити на цьому острові і бути письменником.

 

 

Ось саме на цьому острові.

 

 

І ця мрія мене ніколи не покидала, вона завжди жила зі мною. Просто вона була саме мрією, і я не знала, коли я зможу її здійснити, тобто перетворити її на мету. Років о 14-й я зрозуміла, що хочу стати журналістом, після школи вступила саме туди, куди хотіла. Після випуску вирішила працювати в PR — за роки навчання в університеті у мене вже склалося розуміння, що, на жаль, професія журналіста, принаймні штатного, у нашій країні не дуже престижна і не принесе мені того, чого хотілося б отримувати від своєї роботи.

 

 

Я завжди писала для роботодавців, потім для клієнтів і завжди паралельно писала щось своє. Я розуміла, що працюючи з репутацією компаній, мені завжди доведеться озиратися на те, як мої висловлювання вплинуть на мою компанію, і тому поступово йшла до роботи як незалежний фахівець. Я насправді думаю і при цьому нікому не нашкодити.

 

 

Зараз, останні 2-3 роки, я не афішую клієнтів, з якими працюю, а отже, можу бути вільна у своїх висловлюваннях. І, звичайно, саме це потрібно було, щоб реалізувати те, що я завжди хотіла.

 

 

 

 

— Скільки минуло часу з моменту, коли ви вперше подумали про життя на Корфу до купівлі квитка в один бік?

 

 

– Щось близько трьох років. З того моменту, коли я вперше побувала на Корфу, до травня минулого року. Коли літак сів на острів, тоді, вперше, я подумала: адже це ж реально.

 

 

А потім, приблизно через рік, я повернулася з достатньої тривалої самостійної подорожі до Європи (Нідерланди), і відчула такий контраст у тому, що зрозуміла — треба активніше рухатися до мети/мрії. Тобто, мабуть, це був фінальний поштовх. Я зрозуміла, що немає жодної причини, через яку я не могла б хоча б спробувати переїхати жити на Корфу.

 

 

Тут все ж таки мені пощастило — адже я хотіла жити не в Швейцарії чи Монако, а лише в Греції, де вартість життя набагато ближча до української.

 

 

— Як близькі поставилися до вашого рішення виїхати з рідної країни?

 

 

– Абсолютно всі близькі моє рішення схвалили. Вони чудово знали, що я мріяла про це з дитинства, і були раді, що в мене з’явилася така можливість.

 

 

Приблизно рік у мене зайняв збір капіталу (близько 2000 євро), я взяла квиток та поїхала.

 

 

 

 

— Говорять, що у глобальних речах найстрашніше — невідомість. Що було найстрашнішим для вас на етапі планування переїзду?

 

 

– Мені взагалі не було страшно. Дискомфортно, стресово – так. Але не страшно. Я вже бувала тут кілька разів, на щастя, у мене було кому допомогти з пошуком житла та побутовими питаннями. Питання роботи не стояло, і, мабуть, це і є ключовий момент. Тому що ось з роботою тут мені б ніхто не допоміг, та й середнього заробітку місцевого жителя мені просто не вистачило б на життя з урахуванням оренди житла.

 

 

Говорячи про роботу, вибудовування більш менш стабільного віддаленого заробітку зайняло у мене близько року.

 

 

– Як проходила ваша адаптація?

 

 

— З фізіологічного погляду — аж ніяк. Мені дуже підходить місцевий клімат (попри те, що я зі східної, більш холодної та сухої частини України і навіть у Криму я погано адаптувалася). Мені підходить їжа, повітря тощо.

 

 

Психологічно — я думаю, жоден мігрант не проходить повної адаптації, хоч би скільки років він тут жив. Це інша культура, це люди з іншими цінностями, це інші жести та інтонації, зрештою. Наприклад, у грецькій мові, ствердна фраза звучить із запитальною (для нас) інтонацією. Як до такого можна звикнути, якщо ти не виріс, чуючи таку мову?

 

 

Через деякий час ти перестаєш дивуватися, що в понеділок, середу та п’ятницю після 14:30 нічого не працює, сантехнік може запізнитися на 3 години або взагалі не прийти, а запланована за тиждень ділова зустріч може скасуватись через те, що твій партнер ‘t feel like to talk o business totay & just want to relax. На щастя, у мене практично немає ділових стосунків із греками (Посміхається).

 

 

 

— З якими складнощами ви зіткнулися під час облаштування? Що б ви порадили тим, хто хоче жити у Греції?

 

 

– Житло. За неповний рік я змінила 3 ​​місця проживання і зараз знову знаходжусь у пошуку. Я б не говорила «у Греції», скоріше «на грецькому острові». На популярному туристичному острові Корфу. Я знаю, що в Афінах чи Салоніках за 300 євро можна досить легко знайти пристойне житло, тут за ці гроші ти зможеш винайняти дуже невеликий будинок у селі або, якщо пощастить, студію у місті. І це буде нелегко, шукати можна і місяць, і два.

 

 

Фонд постійної оренди дуже маленький – відколи з’явився Airbnb власники житла воліють здавати його 5-6 місяців на рік, а решта часу просто не морочити собі голову з квартирантами, а просто насолоджуватися життям. Якщо сезон був хороший (а на Корфу він майже завжди хороший — острів відвідує близько 5 млн осіб щорічно), то за сезон можна заробити на нормальне життя протягом року, а здавання у довгострокову оренду накладає додаткові зобов’язання та впливає на обсяг річних податкових відрахувань. 15% із суми оренди потрібно віддавати державі.

 

 

Таким чином, житла дуже мало і, отже, воно коштує недешево. До того ж, на острові є університет (далеко не на кожному грецькому острові є ВНЗ), і гуртожиток у нього дуже маленький. Відповідно, багато студентів протягом 4-5 років щось знімають і платять за них здебільшого батьки. Зрозуміло, вони хочуть своїм чадам найкращого та надійного житла, тому власники цим і користуються. Ось такий своєрідний склад населення: місцеві та/або власники житла, студенти та такі, як я. І туристи нагорі цього ланцюжка.

 

 

Про роботу я навіть не говоритиму — середня зарплата (як і в багатьох країнах Європи середня і мінімальна — це майже одне й те саме. Тобто, ніхто не отримує нижче цієї суми, при цьому стільки отримує більше 60% населення) у Греції щось близько 600 євро, і якщо ти не маєш свого бізнесу або квартири, яку ти здаєш туристам, то вижити на ці гроші просто неможливо.

 

 

Я порадила б мати більше грошей і стабільну роботу, власне, і все.

 

 

— Чи був момент, коли вам стало страшно і захотілося повернутися додому?

 

 

– Не страшно. Було кілька разів, коли я говорила про те, що зараз візьму квиток і поїду. Але не тому, що хотілося повернутися чи сумувала за життям в Україні. Просто було дуже важко — не виходило знайти житло, були проблеми з грошима чи щось таке. Але потім я збиралася з духом, допомагали друзі чи рідні, і ці думки йшли.

 

 

– Як справлялися з самотністю?

 

 

— Хіба можна впоратися з ним? Де б ти не був. Так, це, щоправда, найважче у переїзді до нової країни. Те, навіщо я сумую — люди, не країна. Коли було дуже погано чи сумно, говорила з рідними та друзями з відеозв’язку, бувало й годинами. Дивилася старі серіали чи фільми, слухала музику та… вперед, у новий день.

 

 

Ми ж побачимось колись!

 

 

 

 

— Як відрізняється менталітет греків та українців?

 

 

— Греки дуже люблять життя, люблять йому насолоджуватися, отримувати задоволення і, мабуть, у цьому є сенс їхнього життя. Я не хочу сказати, що це погано, це навіть добре — варто подивитись хоча б на тривалість життя цієї нації порівняно з українцями, які живуть і роблять тому, що треба.

 

 

Найстрашніше для грека це стрес. При цьому, звалити його в нього дуже легко. Розслабленість, повільність абсолютно в усьому. І ще щоб був настрій і щоб не напружувало. Ще й додамо майже сільський спосіб життя на острові – всього 100 000 чоловік, активне життя в туристичний сезон і повний штиль весь час.

 

 

— Які звички та традиції греків ви не готові прийняти, із чим уже змирилися, а що вам уже подобається?

 

 

— Греки дуже емоційні, і свої емоції показувати не соромляться. А вони бувають не тільки життєрадісні та веселі, а й похмурі та злі. Грек може щось говорити від щирого серця, вірити в це на всі 100%, але завтра він може думати зовсім по-іншому і теж скаже вам про це.

 

 

Наприклад, у мене була ситуація, коли власниця мого житла принесла мені рахунок за електрику, написану від руки, і він утричі відрізнявся від показань лічильника. На мою відмову платити цю суму вона, звичайно, розлютилася, ми сильно посварилися, а через 3 хвилин як ні в чому не було вона постукала в мої двері і з усмішкою вручила тарілку з домашнім приготовленим обідом. Я не можу назвати це традицією, це просто особливість ментальності, але звикнути до такого зовсім не можу.

 

 

І з цієї особливості випливає та сама, добре відома за межами країни, грецька необов’язковість — але якщо знати, звідки ростуть ноги, це стає очевидним. Якщо в тебе помінявся настрій, значить, помінялися й плани.

 

 

Я думаю, це і є той самий здоровий егоїзм, про який ми багато читаємо або чуємо від психологів (до речі, по-грецьки «я» — це «его»). Коли ти ставиш свій емоційний стан вище за все інше.

 

 

Мені це імпонує з погляду особистісного здоров’я, але це у жодному разі не стосується роботи. Робота – це святе. А ось у греків, оскільки поруч море, сонце, туристи, риба, фрукти і далі за списком, це має трохи інший формат.

 

 

Але з погляду турботи про себе — уважніше ставлення до свого емоційного стану. Якщо раніше я могла піти кудись із приятелями, незалежно від настрою, якщо ми заздалегідь домовилися, або просто робити якісь заплановані речі на кшталт прибирання, то зараз, якщо у мене немає настрою, я просто не робитиму цього. Зрештою, кому буде краще, якщо я піду гуляти і псуватиму друзям настрій своїм кислим виразом обличчя?

 

 

Ну, і ставлення до їжі – греки дуже люблять смачно та добре поїсти. Вони можуть не купувати собі дорогого одягу або техніки, але завжди будуть тільки якісну їжу. Це дуже важливо, я повністю з цим погоджуюся. Наразі мої витрати на їжу збільшилися відсотків на 20% від усіх доходів, при цьому на інші категорії я почала витрачати грошей менше.

 

 

 

 

— Ви плануєте асимілюватися: вивчати мову, вступати до університету, працювати у місцевій компанії?

 

 

— Цілком точно планую вчити мову. Крім того, що це значно спростить комунікацію, мені дуже подобається. Дуже гарна мова, і з глибоким змістом практично у кожному слові. Каноніки означає “звичайний”, наприклад. Тобто, канонічний — це насправді звичайний, такий, як має бути.

 

 

Можливо, якщо з’явиться час, вступлю до місцевого університету — він тут один, і в ньому дуже хороший факультет аудіовізуальних мистецтв. Але мені насамперед треба працювати, а потім — все інше.

 

 

Працювати на місцеві компанії я не планую, бо їх тут немає. Принаймні за моєю професією. Якби була цікава профільна пропозиція, могла б її розглянути, але, чесно кажучи, особливого бажання немає. У моїх планах реліз та розвиток власного туристичного ресурсу для міжнародної аудиторії, він уже у розробці, та паралельно продовжувати вести особистий блог, на рідній мові.

 

 

– Як виглядає ваш звичайний день? У вас є ритуали?

 

 

— Я зазвичай встаю досить рано, о 8-9. І так, звичайно, є ритуал — тільки відкрити очі і бігти за кавою (Посміхається). П’ю тільки фреддо (за весь час тут не купила жодної чашки гарячої кави), такої оселі я зробити не можу, тому вранці обов’язково вихід за кавою.

 

 

Я гуляю двічі на день, мінімум 1-1,5 години. Перша прогулянка збігається з виходом на каву, залежно від місцевості, в якій я зараз живу – вздовж моря чи вулицями старого міста.

 

 

Після цього я працюю годин до 17-18:00 і йду на другу прогулянку. Вечеряю і працюю ще пару годин. Після цього або кіно вдома, або спілкування з друзями або чил на балконі зі склянкою рецини (Посміхається).

 

 

Якщо є настрій та дозволяє локація, вранці бігаю. Приблизно раз на тиждень влаштовую собі вихідний для виїзду на море.

 

 

 

 

– Як Корфу змінив ваше життя?

 

 

— Я думаю, життя тут навчило мене бути уважнішими до себе. Не знаю, чи це країна чи переїзд як такий, але коли ти сам за себе, ти вчишся більше про себе дбати. У тебе просто нема вибору. Ти не можеш дозволити собі захворіти, втратити роботу, втратити житло та багато чого ще. А отже, ти завжди маєш бути у формі.

 

 

А Корфу як такий… Простіше до всього ставитись, чи що. Який сенс божеволіти від нерозв’язних проблем, якщо можна піти до моря або поїсти смачної їжі? І любити себе, яка ти є. Ну, не на всі 100%, але я абсолютно подобаюсь собі тут набагато більше, ніж коли жила в Україні. Мені часто згадується фраза, сказана мені на батьківщині близькою людиною, — тобі вже 32, а ти все дурня валяєш. Тут мені кажуть – тобі всього 34, ти ще така молода!

 

 

— Якби ви могли порадити себе тоді, коли тільки збиралися переїжджати, щоб ви сказали?

 

 

– Вчи мову (Посміхається). 

 

 

 

Бліц опитування

 

 

Улюблене місце на Корфу – У місті – район Мандукі, улюблений пляж Агіос Гордіос.

Улюблена грецька страва – грецький йогурт.

Улюблений грецький напій – рецина (сорт білого вина – прим. ред.)

Улюблений заклад на Корфу — Політехно (це єдиний бар на острові, де грають хорошу електронну музику та де збираються творчі люди). 

Улюблене слово грецькою мовою — малакія (це, власне, практично мат. означає щось на зразок «фігня», але грубіше). Абсолютно універсальне слово.