N̶oNewName: репер Паліндром про сольну кар’єру та стереотипи

У новій рубриці ми розповідатимемо про молодих артистів, яких вже не назвати NoName, вони — справжні NewName.

Репер Паліндром зі Львова, справжнє ім’я якого Степан Бурбан, розпочав кар’єру в музиці як учасник гурту Глава 94, а потім спробував себе як сольний виконавець, придумав альтер-его та випустив два альбоми — «Про сьогодні, завтра і вчора» та «Стіни мають вуха».

Ми поговорили з Паліндромом про плани на майбутнє, його особливості, стереотипи про реперів та багато іншого.  

Читайте також: N̶oNewName: певица Riya о пути от журналистики до музыки

— Чим принципово Паліндром відрізняється від інших виконавців, у чому ваші особливості?

— Не знаю чи я чимось відрізняюся, насправді. Десь глибоко всередині дрімає бажання до слави, купань в басейні з шампанським та грошей. А поки воно дрімає, я можу собі дозволити пафосні висловлювання про незалежність та андеграунд, розказувати всім, що моїм сенсом робити музику є лише музика, бо дуже люблю того ровера. Але хто мені повірить після мого визнання? (Якщо я його застану.

— В який момент і чому вирішили створити сольний проект Паліндром?

— Моя перша паліндроміська пісня зараз виглядає фактично випадковим експериментом. Я підбирав мелодії в програмі, у який зазвичай пишу біти для репу, але вийшов якийсь незвичний для мене ембіент. Наспівав поверх кілька фраз, і опублікував на своєму саундклауді. Здивувався від відгуків, які почали мені надсилати. І так трек за треком — склався перший альбом.

— Що в житті молодого репера найскладніше, а що — найприємніше?

— Найскладніше залишитись молодим, мабуть, а найприємніше — втрачати голову від процесу творення, напевно. Не знаю чи у моєму випадку досих пір працюють о ці категорії та ярлики стосовно професії, яку я собі вибрав серед сотні інших амплуа в світі мистецтва, я б не називався репером, краще музикантом, безробітнім чи дивакуватим, мовчазним парубком, але точно не репером.

— З якими стереотипами про реперів ви стикалися? Що з них правда, а що не відповідає дійсності?

— Завжди дивували тези про те, що реп – це музика для дітей та підлітків. Звісно, ситуація ця близька до реальності, але завдяки репу як формі, можна донести багато цікавих та якщо пощастить зрілих думок до дорослого дядька чи жінки. Категоричне мислення тут дещо зайве. Про наркотики, дорогі машини і все в цьому дусі — писати не буду, бо це вже затертий моветон.

— Будь-який молодий артист і не тільки переслідує як одну з головних цілей появи на арені шоу-бізнесу — популярність. Що ви вкладаєте в це поняття і яку фінальну мету собі ставите?

— Раніше це справді була чи не основна наша мета. Але в якийсь момент переосмислив, що мені подобається творити чи не найбільше —  заради моменту творення. Але не буду лукавити: заробляти музикою гроші було б непогано, це дуже спростило б життя і не довелось би шукати підробітків.

— Є знаменитості, які стають популярними після довгої кропіткої роботи в сумі зі щасливим випадком. Яка історія серед світових або українських артистів з яскравою появою на сцені вам подобається найбільше?

— Чомусь одразу згадується історія Денієля Джонсона, американського музиканта, який хворів шизофренією і протягом усього свого творчого шляху боровся з нею. В двох словах Денієль завжди був незалежним лоу-фай виконавцем, який ігнорував будь які запити від лейблів. Така ізоляція від потенційного мейнстріму все одно не завадила тому, щоб Nirvana чи Tom Waits переспівували його пісні. А пісні були душевні та справжні як і він сам. Достойна постать в історії музики як на мене.

— По музичному смаку іншої людини можна багато що про неї зрозуміти, назвіть ТОП пісень від Паліндрома.

Зеновій Гучок — «Черемхова віхола»

Ірина Білик — «Після кохання»

Team Sleep – «Formant»

Іван Попович — «Скажи мені»

Kurs Valüt  — «Love Inspektor»

— Головні цінності Паліндрома в житті.

— Не бреши самому собі, навіть якщо від цієї брехні залежить думка оточуючих про тебе.

Не витрачай себе на пояснення, які і так не зрозуміють.

Не будь злим! Злість тебе з’їсть.

— Назвіть кілька фактів про себе, яких публіка про вас не знає.

— Я бронтофоб (людина, яка боїться грози — ред.) і не можу пояснити сам собі чому. Дуже ірраціональна річ. Також я не дуже полюбляю сонячні дні, коли погода похмура, я продуктивний та в гарному настрої.

— Де ви бачите себе через рік і з яким проривом у кар’єрі?

— Я не можу заглядати так далеко вперед, бо ще навіть не оговтався від другого альбому. Було б непогано, якби зараз вдалося дати кілька концертів, доробити кліп на одну із пісень. 

Фото: Христина Соломончук