У київському Saint Bar, засновницею якого є Марія Дідковська, відбувся благодійний вечір на честь другої річниці відкриття закладу. У рамках заходу відбувся благодійний аукціон та концерт грузинської співачки Ніно Катамадзе, під час якого було зібрано 3 829 205 гривень для Центрального Військового Клінічного Госпіталю та мобільних шпиталів. Про музику та благодійність грузинська співачка розмовіла в інтерв’ю журналістці Крістіні Цап.
Яку особливу благодійну місію ви плануєте реалізувати у рамках співпраці з благодійним фондом Марії Дідковської?
В особливий момент ми прагнемо залишатися відданою гаслу «бути людиною і залишатися людиною». На цей раз ми об’єднуємо зусилля з Ніколасом Рачвелі. Знання історії цього фонду підтверджує, що їхня місія охоплює значний обсяг допомоги, спрямованої на підтримку госпіталю та тих, хто найбільше потребує. Для нас це не просто захід – це честь долучитися, а ми вже готуємося до оперативних дій для швидкої допомоги госпіталю.
Які моменти у вашому творчому шляху викликали найглибші емоції та вплинули на ваше сприйняття психічного здоров’я?
Звісно, такі події трапляються, але у випадках, коли ти вже довго не можеш вийти з цього стану. Визнаю, це війна. Вона торкається на кожному кроці, але, щоб бути відвертою, у моєму одному телефоні звучить сирена Києва, а в іншому – Львів. Кожен раз, коли вона активується, особливо якщо я перебуваю за межами України і мені ставлять запитання, чому я дозволяю це собі, я нагадую їм: “Ви повинні почути цю сирену, цей звук сирени”. Я хочу, щоб вони зрозуміли, як сильно це впливає на кожен день, і я відзначаю це, бо це змінює не лише мою внутрішню сутність як людину, але і впливає на моє музичне сприйняття. Це змінило сенс музики, а також моє ставлення до сім’ї, до чоловіка і до України. Ти розумієш, що треба цінувати кожен момент, лишатися людиною, боротися за чуже життя. Бо коли навколо тобі погано, іде війна, а ти живеш добре, то все це обман. Це вимагає сили і допомоги тим, хто поруч із тобою.
Які аспекти української культури та мистецтва вас надихають?
По-перше, візерунки. Також мені неймовірно подобається хоровий спів, коли бабусі, з їх теплими голосами – це, знаєте, схоже на церковний спів. Тому що їхні голоси настільки чисті, теплі та відмінні. Я, зокрема, вихована в грузинській поліфонії, але українська співуча мене вражає. Художні елементи, притаманні народним вишиванкам, всі ці лінії, вони виражають простотою, чистотою і глибоким сенсом. Це насправді дуже ніжно.
Дайте рекомендації тим, хто мріє домопогти через мистецтво та благодійність?
Коли виникає будь-яке відхилення у твоєму житті, його завжди можна безболісно підтримати та вилікувати. Коли довкола тебе є соціальний простір, і ти можеш довіряти лікарям і інститутам, які поряд. Якщо виникають проблеми, важливо вести дітей до музичних та художніх шкіл. Це дозволяє їм розвивати слух та творчий розум, створюючи сприятливе середовище для рішення складних завдань. Навіть якщо вони не стануть музикантами, ці навички будуть корисними у подальшому житті. Сподіваюся, що у мирний час музика та малювання будуть доступні в усіх школах, допомагаючи дітям розвиватися та знаходити рішення у дорослому житті.
Хто для вас сьогодні є героєм, а хто більше не герой?
Для мене герої – ті, хто свідомо стоять у перших рядах і ведуть боротьбу. Героями для мене є бабусі, які не залишають свій дім, і ті, хто завжди має на увазі інших.
Що сьогодні для вас важливо, а що стало другорядним?
У воєнний час важливо все.
Авторка інтерв’ю: Крістіна Цап
Читайте також: SMALL TALK: ОЛЕКСІЙ КОГАН ПРО «ДЖАЗОВІ ІСТОРІЇ З ОЛЕКСІЄМ КОГАНОМ»