Small Talks: Ольга Терефеєва, співзасновниця руху Save Kyiv Modernism

Цього року вперше відбувся Kyiv Design Week, який прихистив до себе тиждень дизайну у Цюриху. Подія проходила у межах програми ReACT4UA за фінансування уряду Німеччини одночасно на різних локаціях Цюриха й Києва. Свій проєкт європейській аудиторії представили, зокрема, Savekyivmodernism, які відправились з бажаючими у VR-прогулянку архітектурними об'єктами бруталізму української столиці. Співзасновниця руху Ольга Терефеєва відповіла на запитання Marie Claire.

Як народилась ідея проєкту?

Не всі об’єкти викликають відвертий захват, але «Тарілку» на Либідській я побачила ще малою дитиною і мені здавалося, що це космос, фантастична фантастика, якої не може бути, але ось вона. Потім уже в дорослому віці, коли я переїхала в Голосіївський район, то приїжджаючи щоразу повз, завжди на неї дивилася з тим самим захватом. Момент, коли була загроза її забудовувати, і став внутрішнім поштовхом до дій, яким рухало бажання зберегти те, що вважаєш неймовірно прекрасним. 

Якими критеріями ви керувалися, складаючи маршрут VR-екскурсії? Які об’єкти до неї увійшли?

Хотілося обрати об’єкти, які несли в собі ще й сенси. “Тарілка” стала нашою фронт-будівлею. Хотілося розкрити її прихований потенціал музично-акустичного залу, який за задумом її автора, мав бути ще й світло-музичним. Ми запросили композитора і музиканта Романа Григоріва. Він грав смичком по корпусу ракети, яка влучила в Бучу. Це дивовижна, сумна, емоційна музика. Такий перфоманс мав подвійне символічне значення: так само, як гучна пауза нависла над концертною залою “Тарілки”, яка не використовується за призначенням, ця ж гучна пауза нависла і над музичною кар’єрою Романа через війну, розв’язаною росією. І всі, хто займався творчістю теж на паузі.

Включення Київського крематорію до списку нашого маршруту могло б викликати неоднозначні реакції. Та я все одно вирішила його додати, бо він також космічний, закликає до польоту — дуже сумного, останнього контакту з близькими і рідними. Але це місце, яке допомагає морально відчути відрив у небо. На цій локації ми хотіли показати, що митці продовжують працювати навіть у скрутних умовах війни. Тому навіть попри гул сирен дизайнерка Юлія Яланжи продовжувала фарбувати, імітуючи процес реставрації будівлі чи будь-який творчий процес.

Третім об’єктом ми обрали Національну бібліотеку імені Вернадського, яка ставала декорацією для багатьох кліпів та футуристичних зйомок. Зараз бібліотека, що мала б працювати і виконувати свої освітні функції, втратила частково аудиторію і є символом інших українських бібліотек, куди мали б ходити діти, велика частина з яких виїхала до інших міст та країн. Щоб прокомунікувати цю втрату, ми розклали відкритими книжки, що чекають на дітей, що втратили свої домівки, іграшки, вчителів, друзів. Ці книжки, як певний образ усіх освітян, видавців, тренерів, шкіл, гуртків, які сумують за ними і дуже чекають. Для участі в зйомці, ми запросили двох сестер Таню і Поліну, які з батьками переїхали з Миколаєва до Києва, де вони відчувають себе більш захищеними подалі від лінії фронту та завдяки системам ППО.

Звідки ви знаєте, що така екскурсія може зацікавити європейців?

VR-екскурсія дає можливість людині відчути та трішки побути в Україні. Це якісний миттєвий туризм. Україна зараз на шпальтах всіх ЗМІ, людям може і цікаво приїхати, подивитись, але це небезпечно. Нашими партнерами стали прекрасні Aspichi, які реалізували цю культурну телепортацію. Вони зняли кілька роликів зі зруйнованими музеями. Також вони зняли подорож через Бородянку, Бучу, Гостомель для United 24. Завдяки цим мандрівкам ми можемо показати іноземцям, що у нас є класні гарні міста, але ми їх втрачаємо. І це не декорації, в Україні справді триває війна.

Крім того, коли я проводила екскурсії для іноземних спікерів, фотографів, архітекторів, нікому не цікаво піти дивитись на Андріївський узвіз. Їм хотілось побачити саме київський модернізм. У них немає такого у великій кількості, як у нас. А в Києві на кожному кроці можна побачити цікавинку завдяки нашому українському розвитку під час радянської окупації.

З ким з авторів-модерністів ви дуже хотіли познайомитися і це таки сталося?

Колись ми зробили петицію на 70 об’єктів модернізму, які хотіли додати до списку тих, які охороняються законом. За кожним з них є надзвичайно цікава історія створення, бо все це відбувалося під час Радянського Союзу. Архітекторам тоді було надто важко просувати такі ідеї, виборювати їх, захищати. Думаю, мені з кожним з них було б цікаво поспілкуватися. Тодішні архітектори вибороли для нас дуже багато того Києва, яким ми його знаємо — цікавим та сучасним на ті часи. Мені пощастило поспілкуватися дуже близько з автором київської “Тарілки” Флоріаном Юр’євим. Через архітекторів можна почути щось таке надзвичайне, що додає вартості, сенсів для любові до Києва. Це дуже потужні люди були і є.

Розкажіть про діяльність вашого руху. Над якими проєктами ви наразі працюєте?

Щойно закінчився проєкт для Kyiv Design Week в рамках тижня дизайну у Цюриху.  Окрім VR-подорожі архітектурними об’єктами бруталізму Києва, ми показали дві документальні стрічки. Перша — «Колір фасаду: синій» режисера Олексія Радінського. Фільм розповідає про “Тарілку», збудовану у 1971 році архітекторами Флоріаном Юр’євим та Львом Новіковим. Друга стрічка — «Шепіт кроків» від Фонду АРВМ, яка досліджує життя і творчість українського мистецького дуету Ади Рибачук та Володимира Мельниченка, відомі створенням монументально-декоративних проєктів у Києві 1960-1980-х років.

Далі ми займемось оцифруванням будівель. Уже маю відповідне погодження від ЮНЕСКО нам використання їхнього сканера для цього. Тому що війна триває, і сьогодні ці будівлі є, а завтра їх вже немає. Раніше ми займались збереженням будівель через можливе їхнє знищення забудовниками. А сьогодні вони можуть зникнути через війну. Також маю надію, що ми ще повозимо нашу VR-прогулянку містами і різними країнами. Зокрема, представимо її на архітектурному фестивалі «Вежа» у Львові.

Ще я маю мрію знайти інвесторів для реконструкцій, які розуміють модернізм, мають експертизу, знають як правильно розкрити потенціал краси цих будівель і хотіли б зберегти ідеї авторів, і змогли замінити все застаріле новими технологіями. Тому що не всі реконструкції якісні. Те, що я бачу по інших об’єктах, викликає сум і несе загрозу їхньому існуванню. Є люди, які заходять в реконструкцію об’єктів модернізму і виходять звідти з нерозумінням, з чим вони працюють, і нерозумінням як з цієї цікавої архітектури зробити завдяки її сенсам круті об’єкти, комерційні для себе.

Тож я й надалі займатимуть промоцією того, що вже зроблено і шукатиму інвестора-партнера. На хвилі обговорення відбудови України потрібно привернути увагу і сформувати цінність модернізму, як туристичної, культурної цінності країни. Це додана вартість для наших міст, суспільства, яка нам в реаліях війни може дати певний новий вектор розвитку.

Kyiv Design Week відбувається в межах проєкту TIPSTER: «Trade, Intellectual Properties Support, and Technical Regulation», який реалізується ГС «Фонд підтримки реформ в Україні» за фінансової підтримки уряду Німеччини в межах проєкту міжнародної співпраці ReACT4UA («Застосування та імплементація Угоди про асоціацію між ЄС та Україною у сфері торгівлі»), виконавцем якого є німецька федеральна компанія Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. Проєкт спрямований на підвищення конкурентоспроможності та стійкості українських малих і середніх підприємств, особливо з огляду на вступ до ЄС.

Партнер Kyiv Design Week — Програма USAID «Конкурентоспроможна економіка України».

Програма USAID «Конкурентоспроможна економіка України» підтримує стартапи й малі та середні підприємства (МСП) з метою підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому ринку України та на міжнародних ринках, допомагає в розбудові спрощеного та прозорого бізнес-клімату, а також забезпечує українські компанії можливостями скористатись перевагами міжнародної торгівлі.

Читайте також: SMALL TALK: КУРАТОРКА АНАСТАСІЯ БІЛЕЦЬКА ПРО KYIV DESIGN WEEK