Олімпійські ігри в Парижі 2024 стали першою в історії Олімпіадою, на якій буде досягнуто повного гендерного паритету з рівною кількістю спортсменів і спортсменок. З чого почався шлях до олімпійської рівності і над чим ще потрібно працювати?
Є гра, в яку я люблю грати на тихих світських заходах, щоб трохи краще пізнати людей (і водночас пожвавити розмову між новими знайомими). В грі немає справжніх правил, немає переможця чи переможеного. Суть ось у чому: я хочу почути, яким має бути фестиваль вашої мрії. Назовіть п’ять артистів (мертвих чи живих), які б виступали на одному славетному — можливо, хаотичному — заході. Відповіді людей говорять про їхній жанровий смак. Але також й про ніжні та зворушливі моменти, які їм дорогі. Про спогади, пов’язані з обраною ними музикою. Я б хотіла пограти з вами у подібну гру. Але вона буде з родзинкою. Назовіть п’ятьох олімпійців (які зараз змагаються, вийшли на пенсію чи вже не живуть), яких ви б хотіли побачити в найкращій формі усіх разом на Олімпійських іграх.
Мій список легко скласти: Джессіка Енніс-Гілл, Келлі Голмс, Сімона Байлз, Лора Кенні та Усейн Болт. Для мене — і я впевнена, зокрема для багатьох інших мілленіалів — ці спортсмени водночас втілюють колосальний талант і теплу ностальгію. Кожен з них пов’язан з важливими подіями в моєму житті. Це залиті сонцем літні ранки, коли я з татом налаштовуюся на Олімпійські ігри і з подивом дізнаюся, що мені справді подобається спорт. Так, що я хвилююся, коли бачу, як Келлі проноситься повз суперника. Не дискредитуючи та не применшуючи успіхи Кріса Гойа та Макса Вітлока — чоловіків, за якими я так само спостерігала, — у моїй пам’яті витатуйовані жіночі перемоги.
Тому я вітала новину про те, що Олімпійські ігри в Парижі 2024 стануть першою в історії Олімпіадою гендерної рівності (давно назріла віха), під час якої змагатиметься однакова кількість спортсменів і спортсменок (48,7% спортсменів у Токіо 2020 були жінками, що дотепер робило ту Олімпіаду найбільш гендерно збалансованою). І це ще не все. Цьогорічна Олімпіада також стане першою, коли жіночій марафон завершить Ігри, які традиційно закриваються чоловічим марафоном.
Останніми роками ми спостерігаємо такий монументальний прогрес у жіночому спорті. Наприклад, жіноча команда «Арсенал» уперше зіграє більшість матчів WSL сезону 2024/25 на стадіоні Emirates Stadium після рекордної відвідуваності в сезоні 2023/24. Іноді нам потрібно підбити підсумки того, як далеко ми зайшли. Відверта реальність полягає в тому, що якби правила ранніх Олімпійських ігор діяли сьогодні, більшість жінок не змогли брати в них участь. Включно з чотирма жінками з мого списку та, можливо, з вашого також. Важко уявити світ, у якому спортсменам, які тепер є символом Олімпійських ігор, не дозволяли б змагатися. І все ж ви можете бути здивовані тим, як нещодавно були зняті деякі обмеження. Отже, читайте далі, щоб отримати повну інформацію.
Сучасні Олімпійські ігри були засновані в 1894 році (перші Ігри відбулися в 1896 році) французьким бароном П’єром де Кубертеном. Він вважав, що спорт підтримує розвиток освіти і що відродження Олімпійських ігор із залученням країн усього світу може сприяти міжнародному миру. Він також вважав, що жінкам не місце на Олімпійських іграх.
Звичайно, у той час жінки мали дуже мало прав, і їхньою першочерговою метою було виховання дітей і виконання жіночих обов’язків. Змагання на Олімпійських іграх, як вважалося, несе ризик їхній здатності досягти цієї мети.
«Кубертен походив із дуже консервативної аристократичної родини. Тут, безумовно, є важливе питання класу. Крім того, існували медичні побоювання щодо ризику для здоров’я жінок, які займаються елітним спортом», — пояснює Йорг Крігер, асоційований професор Орхуського університету, який досліджує жінок на Олімпійських іграх, і співавтор книги «Жінки на Олімпійських іграх».
Було побоювання, що жінки страждатимуть від репродуктивних проблем, якщо вони перевищуватимуть свої «природні обмеження» під час фізичної активності, і що заняття спортом призведуть до збільшення маскулінності. Що б це не означало.
Обговорюючи можливість конкуренції жінок у листі від 1912 року, Кубертен писав, що це було б «непрактично, нецікаво, непривабливо і […] непристойно». На жаль, таку думку поділяло багато людей. Отже, знадобилося століття з моменту, коли він написав ці слова, щоб усі види спорту стали доступними для жінок-спортсменок на Олімпіаді.
Олімпійські ігри 1900 року не були організовані Міжнародним олімпійським комітетом (МОК) — організацією, сформованою Кубертеном для підтримки та контролю за організацією ігор, кожен член якої на той час був чоловіком — і тому Кубертен не мав багато впливу. В результаті на Олімпіаді в Парижі взяли участь 22 спортсменки з крокету, кінної виїздки, гольфу, вітрильного спорту, тенісу. Жінки становили 2,2% усіх суперників.
«Ці види спорту вважалися підходящими для жінок-спортсменок, оскільки вони могли носити довгий одяг і їхнє тіло не було так виставлено напоказ», — каже Крігер. Вважалося, що вони менш фізично важкі, що дозволяє жінкам залишатися «витонченими» та «жіночними» під час змагань.
У 1921 році, після того як МОК відмовив спортсменкам у змаганнях з легкої атлетики, в Монте-Карло відбулася жіноча Олімпіада. У 1922 році французька феміністка та веслувальниця Еліс Мілліат організувала перші Всесвітні жіночі ігри, щоб забезпечити лідерство жінок у жіночому спорті. Участь в цих іграх взяли 75 жінок з п’яти країн. Їх відвідали 20 тисяч глядачів. Наступні Всесвітні жіночі ігри відбулися в 1926, 1930 і 1934 роках. Міжнародна жіноча спортивна федерація, яка організувала Ігри, була розпущена після змагань 1934 року, оскільки жіночий спорт все більше інтегрувався в МОК і Міжнародну асоціацію легкоатлетичних федерацій (IAAF).
Спочатку було заборонено, оскільки вважалося, що жінкам небезпечно займатися високоінтенсивними фізичними навантаженнями. У 1928 році до програми вперше було додано п’ять видів легкої атлетики: 100 м, естафета 4 х 100 м, стрибки у висоту, метання диска та 800м. На це рішення значною мірою вплинуло занепокоєння МОК щодо лідерства жінок у жіночому спорті та успіх Всесвітніх жіночих ігор Еліс Мілліат. На цих Іграх спортсменки встановили світові рекорди на всіх дистанціях, крім 100 метрів.
Фанні Бланкерс-Кун з Нідерландів стала першою триразовою чемпіонкою 14-х Олімпійських ігор, фінішувавши третьою у фіналі жіночої дистанції на 200 метрів.
Так, ви правильно прочитали. Того ж року, коли жіноча легка атлетика дебютувала на Олімпійських іграх, біг на довгі дистанції був заборонений. Повідомлялося, що після завершення дистанції 800 метрів на Іграх 1928 року спортсменки мали повністю виснажений вигляд. Лідери МОК занепокоїлися, що це вказує на надмірне напруження, і що жіноче тіло надто слабке для таких змаганнях. Жінкам не дозволяли брати участь у бігу на 800 метрів протягом 32 років.
Спортсменок не прийняли в першому в своєму роді Олімпійському селищі для Ігор у Лос-Анджелесі 1932 року. Замість цього їх поселили в місцевому готелі.
Після (скажімо чесно — непотрібного) 32-річного очікування жінкам нарешті дозволено знову змагатися на дистанції 800 метрів на Олімпійських іграх у Римі 1960 року. Ця дистанція залишалася найдовшою до 1972 року, коли для спортсменок був введений біг на 1500 метрів.
На Олімпійських іграх 1968 року в Мексиці спринтерка Аніта Нейл стала першою чорношкірою олімпійкою у Великій Британії. Вона брала участь у бігу на 100 метрів та в естафеті 4 х 100 метрів. Потім у тих же змаганнях на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені. В інтерв’ю, опублікованому на сайті Team GB, Нейл каже:
«Я знала, що я — не біла людина в команді, але я не дуже про це думала. Я намагалася злитися з іншими. Але знати, що я — перша темношкіра жінка-олімпійка у Великій Британії, — це фантастично. Це те, чим я справді пишаюся».
52 роки тому лише 14,8% олімпійців на літніх Олімпійських іграх у Мюнхені 1972 були жінками. Натомість жінки становили 28,9% олімпійців на Олімпійських іграх у Барселоні 1992.
Івонн Сондерс з Ямайки починає другий чвертьфінал змагань на 400 метрів серед жінок 2 вересня 1972 року під час ХХ літніх Олімпійських ігор на Олімпійському стадіоні в Мюнхені, Німеччина.
Протягом 87 років МОК повністю складався з чоловіків. У 1981 році дві жінки — Пірьйо Хеггман з Фінляндії та Флор Ісава-Фонсека з Венесуели — приєдналися до комітету та вперше взяли роль олімпійських лідерів.
Лише 40 років тому жінкам-спортсменкам вперше дозволили брати участь у марафоні на Олімпіаді. Це був найшвидший жіночий марафон в історії — дев’ять спортсменок фінішували менш ніж за 2:30. На Олімпійських іграх у Лос-Анджелесі 1984 жінкам також стали доступні й інші види спорту. Зокрема спортивне плавання, велоспорт, художня гімнастика та стрільба. Семиборство також замінило п’ятиборство.
У 1991 році МОК запровадив нове правило, згідно з яким будь-який вид спорту, який претендує на участь в Олімпійських іграх, повинен включати жіночі змагання.
Діана Елліотт з Великої Британії долає планку у змаганнях зі стрибків у висоту серед жінок під час XXIII літніх Олімпійських ігор у 1984 році.
Пляжний волейбол став офіційним видом спорту на Олімпійських іграх у 1996 році, і, завдяки правилу 1991 року, яке вимагало, щоб нові види спорту були дозволені також спортсменкам, жінки могли змагатися у цьому виді спорту участь. Однак жінкам було заборонено брати участь у змаганнях у будь-якому вигляді, окрім бікіні чи купальника. Це означало, що багато хто, наприклад, мусульманки, не могли змагатися, і це сприяло сексуалізації жінок-спортсменок.
Це залишається предметом суперечок й сьогодні. Компанія Nike викликала обурення у всьому світі, коли випустила зразок офіційної олімпійської форми 2024 року для команди США, яка включала гоночний жилет і велосипедні шорти довжиною до колін для чоловіків і комбінезон із надзвичайно високим вирізом для жінок. Все ж форма є ключовим фактором ефективності.
«Для будь-чого, що ви робите, незалежно від того, бігаєте ви на доріжці чи в офісі, ви маєте відчувати себе добре», — каже Жанетт Квак’є, колишня спринтерка, олімпієць і телеведуча. Найважливіше, за її словами, те, що у спортсменів є вибір, і що ми не піддаємо жінок остракізму на основі їхніх переваг у формі.
Тестування на стать почалося в 1930-х і 1940-х роках, коли IAAF, яка контролювала легку атлетику, випадково перевіряла стать спортсменок, яких вони вважали «підозрілими» (через їх зовнішній вигляд або спортивні здібності) за допомогою фізичного огляду. У 1968 році МОК запровадив обов’язковий тест на статеву приналежність, який, за словами олімпійської чемпіонки з п’ятиборства 1972 року Мері Пітерс, був найгрубішим і найпринизливішим досвідом, який вона коли-небудь зустрічала в своєму житті.
Згодом були використані різні методи визначення статі, включно з тестом Барра, який використовував хромосоми для визначення статі, і гормональним тестом. Обов’язкове тестування на стать було остаточно скасовано для учасників Олімпійських ігор у 1999 році. Однак, оскільки міжнародні федерації відповідають за правила прийнятності, багато інтерсексуальних і трансспортсменів все ще стикаються з багатьма проблемами, намагаючись змагатися на Олімпійських іграх.
Лише 12 років тому — з появою жіночого боксу — Олімпійські ігри в Лондоні 2012 стали першими, де жінкам було надано дозвіл брати участь у всіх видах спорту в програмі. Також 2012 рік став першим роком, коли в команді кожної країни-учасниці були жінки.
Нікола Адамс виграла «золото» і разом із багатьма іншими спортсменками того року увійшла в історію:
«Це змінює правила гри, чи не так. Тому що раптом ви можете побачити, що шлях є. Якщо ви хочете бути жінкою-боксером, ви можете піти і займатися боксом».
Звіт Ofcom Online Nation за 2022 рік показав, що жінки частіше зазнають негативного впливу онлайн-аб’юзу, ніж чоловіки. Отже, незважаючи на те, що нова система штучного інтелекту МОК призначена для всіх спортсменів, вона є бажаним кроком вперед для жінок на Олімпійських іграх. Ця технологія відстежуватиме тисячі облікових записів у соціальних мережах на всіх основних платформах, виявляючи та позначаючи загрози, щоб якомога ефективніше боротися з аб’юзом. Однак деякі соціальні медіа-платформи, як відомо, погано реагують на мову ворожнечі, тому буде цікаво подивитися, як система ШІ зможе тут допомогти. Крім того, для всіх учасників Олімпійських ігор у Парижі 2024 була створена спеціальна лінія психічної допомоги, яка буде доступною протягом чотирьох років.
Хоча рівне представництво чоловіків і жінок на Олімпійських іграх є бажаним кроком вперед для досягнення гендерного паритету, ще є над чим працювати. Коли я запитую Йорга Крігера, що він думає про перші цьогорічні Олімпійські ігри гендерної рівності, він каже, що вважає це маркетинговою кампанією:
«Питання про гендерну рівність ставляться скрізь — ми обговорюємо їх на кожному форумі. Тому, звичайно, МОК разом із французьким оргкомітетом намагатиметься просувати Олімпіаду таким чином».
При цьому він також визнає, що ми дуже далеко відійшли від тих перших ігор 1896 року, і що МОК зіграв важливу роль у досягнутому прогресі:
«Але для мене те, як вони це просувають, занадто, бо є ще проблеми. Вони ніби кажуть: «Це гендерна рівність, і ми нарешті її досягли». Якщо ми подивимося, наприклад, на тренерів, то відсоток тренерів-жінок порівняно з тренерами-чоловіками все ще значний. Зараз ми не можемо вплинути на це безпосередньо, але я думаю, ще багато чого потрібно зробити».
Наприклад, на Олімпійських іграх у Токіо 2020 лише 13% тренерів були жінками. Крім того, він вважає, що МОК може ще більше покращити гендерну рівність на Олімпійських іграх, підтримавши більше дівчат на масовому рівні та поставивши більше жінок на керівні посади:
«МОК існує 130 років, але у нас, наприклад, не було жінки-президента МОК. Я не кажу, що наступним президентом має бути жінка — це має бути найкращий з можливих претендент — але я думаю, що вони повинні просувати жінок, щоб жінки ставали найкращими претендентами на цю посаду».
Коли Жанетт Квак’є брала участь в Олімпійських іграх 2008 року, вона сказала, що Ігри здавалися їй рівними умовами гри. Однак розбіжності між спонсорством чоловіків і жінок поставили спортсменок перед додатковим викликом, з яким їхні товариші по команді не обов’язково стикалися:
«Поза Олімпійськими іграми чоловікам завжди платили більше. Вони отримали більше спонсорів. Так було завжди. Незважаючи на те, що я досягла набагато більшого, ніж деякі чоловіки в моїй британській команді, мені платили значно менше, тому це не завжди було весело».
Квак’є задоволена прогресом, якого ми досягаємо в жіночому спорті загалом, але каже, що для досягнення повного гендерного паритету нам потрібно більше чоловіків-союзників:
«Є багато чоловіків, які займають впливові посади — це та підтримка, яка потрібна. Нам потрібні ці фантастичні союзники, щоб вийти і сказати: «Ні, це неприйнятно». Їм потрібно відчувати себе комфортно, щоб це зробити».
Так, Олімпійські ігри в Парижі 2024 року є важливою віхою для гендерного паритету на Іграх, але ця віха не може бути останньою.
Автор: Еббі Гендерсон
Фото: Marie Claire UK
Читайте також: УКРАЇНА ЗДОБУЛА 12 НАГОРОД НА ОЛІМПІЙСЬКИХ ІГРАХ У ПАРИЖІ 2024
