Small Talk: Тетяна Філевська, артменеджерка, дослідниця творчості Казимира Малевича про фільм «Малевич'»

Тетяна Філевська, артменеджерка, кураторка, дослідниця творчості Казимира Малевича, авторка книг «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930» та «Казимир Малевич. Київський аспект», креативна продюсерка фільму про видатного художника напередодні його дня народження розповіла про роботу над картиною та невідомі факти про нього.

У вас є декілька книг про митця, вас називають знавцем Малевича. Що стало поштовхом для вашої зацікавленості митцем?

Це було у 2009 році, я працювала в команді ЦСМ і ми були партнером Премії Малевича, яка була започаткована Польським Інститутом для молодих українських митців. Тоді я займалась сучасним мистецтвом. Для мене було шоком, що Казимир Малевич має стільки зв’язків з Україною, про які ми нічого не знаємо. На той момент навіть факт народження в Києві був не дуже відомий, не кажучи вже про інші аспекти. Мене обурило, що такий цікавий і відомий митець фактично не існує в нашому ландшафті — міста, актуального мистецтва, публічного дискурсу. Крім того не існувало публікацій і дуже мало документів про його роботу тут в 1928-1930 рр. Я почала вивчати це для себе і захопилась, бо Малевич не може не захоплювати. Його харизма працює навіть зараз. Ідеї того, що треба робити: екскурсії, лекції, конференції, книги — виникали самі собою. Далі мені принесли архів його асистента Мар’яна Кропивницького і я підготувала першу книгу до публікації за кілька місяців. Це мало вибуховий ефект. Було ще кілька архівних відкриттів, зокрема місця його народження. Малевич повернувся до Києва.

Вам довелось наочно побачити картини Малевича? Які були ваші враження? Яку картину мрієте побачити особисто?

Малевича багато в різних музеях світу. Він загалом має велику спадщину. Я бачила дуже багато, працювала з колекціями різних музеїв, архівами. Щоразу це справляє велике враження. Можу розглядати роботи годинами, вдивлятись в кожен сантиметр, розглядати деталі, якісь непомітні деталі. Завжди бачу щось нове. Досі не мала нагоди побачити “Точильника (Принцип мигтіння)”, який зберігається в Художній галереї Йєльського університету.

Нещодавно музей Метрополітан визнав художників Рєпіна і Айвазовського українцями, це раніше — Куїнджі. Що цьому сприяло і які кроки необхідні для того, щоб це торкнулось і Малевича?

Насправді, зміна етикеток в музеях — свідчення кількох речей. З одного боку це прямий результат активності українських громадян, які вимагали змін, а також перемовин Олександри Ковальчук, в.о. директорки Одеського художнього музею з представниками Метрополітан. З іншого — потреби великих музеїв висловити свою “підтримку” України. На жаль, ці точкові зміни зовсім не свідчать про справедливість стосовно українського мистецтва, яке досі ігнорували великі інституції. Потрібно досягати саме системних зсувів, завдяки яким українське мистецтво стане частиною світового мистецтва. Що ж стосується Малевича, то змінювати його ідентичність в музеях почали ще до вторгнення. Резонанс від відкриття київських архівів у 2016, низка міжнародних конференцій, моя робота в музеях, документальні фільми на міжнародних фестивалях — це все проявило українську ідентичність Малевича дуже чітко. Проте ідентичність його та інших митців цього періоду — складна, не моноетнічна, і це варто пам’ятати.

У фільмі ви виступаєте креативним продюсером. В чому полягає ваша задача?

Я працювала ще на етапі написання сценарію, допомагала сформувати баланс між біографічною правдою та задачами художнього твору, надавала архівні фотографії та історичні довідки для підготовки зйомок, давала поради щодо підбору акторів (і рада, що кілька моїх порад спрацювали дуже добре), також запропонувала запросити талановитого оператора Олександра Рощина. Під час зйомок, на жаль, не була з командою особисто, але постійно була на зв’язку. 

Яка частина роботи над фільмом здається вам найцікавішою?

Дуже хвилюючим був знімальний етап. Навіть на відстані мені передавалась “хімія”, що виникла на знімальному майданчику. Страшенно шкодую, що не брала живої участі в цьому процесі, і захоплююсь колегами, які змогли реалізувати надскладний творчий процес під російськими ракетними обстрілами.

Читайте також: ЧОЛОВІК ГОВОРИТЬ: ВІТАЛІЙ АЖНОВ, АКТОР