Small Talk: Ярослав Деркач — художник, який надає нових форм традиційним українським символам

Главная › Стиль Жизни › Small Talk: Ярослав Деркач — художник, який надає нових форм традиційним українським символам

12 июня 2023, 16:21

В київській галереї ЦЕХ (вул. Кирилівська, 69) відкрилась персональна виставка «Гопак» художника Ярослава Деркача. Серія представляє 15 об’єктів з металу, що символізують традиційні поняття української культури. Козак, трембіта, мазанка, шабля, сонях – це тільки деякі з об’єктів- символів, які побачать на виставці глядачі. Утім не варто очікувати звичних зображень: рефлексія автора спрямована на переосмислення народних архетипів і трансформацію їх в абсолютно неочікувані образи, що нашаруванням сенсів спонукатимуть аудиторію до нових прочитань.

Small Talk: Ярослав Деркач — художник, який надає нових форм традиційним українським символам-Фото 1

За яким принципом було обрано предмети, що увійшли до експозиції «Гопак»?

Якщо говорити про символи, то я обирав найвпізнаваніші. Тризуб, козак, трембіта, прапор, мокоша – всім відомі, усталені образи, проте подані так, що коли дивишся на них, бачиш щось інше.

Загалом, якщо звертатися до назви, то гопак як танок – це карколомні стрибки, а гопак як метафора у візуальному мистецтві – це «стрибки» ідей, форм та асоціацій. Проєкт «Гопак» – це 15 об’єктів, які є впізнаваними символами України, проте вони зазнають метаморфоз і набувають неочікуваних додаткових сенсів. Якщо трикутнику додати оселедець, вийде «Козак Трикутник», квадрат із ногами стане «Артистою», «Шабля» може продовжитися лабіринтом, а «Трембіта» перетворитися на цвях. Трансформація сталих феноменів – саме це є метою проекту.

Що не увійшло?

Увійшло все, що мало увійти. Чого не мало бути, того і нема.

Чому ви працюєте саме з металом? Це не найпростіший у роботі матеріал.

Метал – цікавий для мене матеріал. Він має брутальні властивості, але може бути і надлегким. Метал може оголити свою фактуру по максимуму, але її можна приховати так, що залізо втрачає всі свої ознаки та мімікрує в потрібних напрямках. Такі його якості дають можливість втілити будь-які художні задуми.

А загалом, за останні 17 років я пройшов шлях від фігуративного живопису до роботи з об’єктами. Були експерименти і з інсталяцією – одна з таких робіт є «Подіум», створена для групового проєкту «Спорт» в Литві. (Інсталяція «Подіум» Ярослава Деркача зараз знаходиться в одній з європейських публічних колекцій – прим. ред). Метал виник тоді, коли мені стали біль цікаві об’єкти, ніж живопис. В 2014 році я переїхав з Луганська до Києва, з’явились можливості працювати з новим матеріалом.

Small Talk: Ярослав Деркач — художник, який надає нових форм традиційним українським символам-Фото 2

«Тризуб», 2023

Які цілі ви сьогодні переслідуєте як митець?

Наразі в арт процесі мене цікавить жанр, який я би назвав концептуально-асоціативним, а основний метод, з яким я працюю – це метод позбавлення. Асоціація, як відомо, виникає тоді, коли одне уявлення спричинює інше. Асоціації багатовимірні, бо будь-яка річ має багато вимірів. Асоціації встановлюють зв’язок між усім, в результаті чого різнорідні явища зливаються в амальгаму (суміш різнорідних речей, ідей — прим.ред), а значення стають нескінченними. Це важливо на всіх рівнях: ідеї, форми та матеріалу. Ну і власне в часи візуального перенасичення, в які ми живемо зараз, я обираю шлях позбавлення, обираю мінімалізм та сувору геометрію, бо насправді найпростіші речі виявляються найскладнішими.

Розкажіть ваш перший спогад про українську культуру або про візуальне мистецтво. Що це було?

Першими, що спадають на думку, будуть татові виконання народних пісень та його ж карикатури. Мій батько – вчитель української мови та літератури, він знає мільйон українських пісень, і з дитинства не було жодного застілля без його завзятих виконань. Щодо візуального мистецтва, то це теж пов’язане з батьком — він майстерно і дуже швидко робив (та й продовжує робити) карикатури, які з дитинства викликали у мене сміх. Думаю, ці карикатури та народні пісні у батьківському виконанні вплинули на мене якнайбільше.

Ваше рідно місто – Луганськ. Що ви згадуєте, коли думаєте про нього?

Природу, насамперед. Луганщина та взагалі Донбас – це суцільний степ, неймовріно красивий. У нас було дуже жарко влітку, а взимку вітер такий, що все засипало. Цікава радикальна природа, лісів багато. Була в цьому своя романтика — брутальна, але все-таки була.

Який антивоєнний твір ви вважаєте шедевром, таким, який зміг вплинути на суспільство та змінити його?

Справді антивоєнними творами я вважаю ті, які максимально зображують війну — себто такі, що паралізують своєю ненавистю та жахом, а не — боронь боже! — в’ялим пацифізмом. Саме тоді війна стає тим, чим вона є.

Якщо брати візуальне мистецтво, то це, насамперед, експресіонізм, в літературі – можливо, різні трансгресивні тексти, в музиці – скажімо, black metal. Нехай це буде твір, який я вперше прочитав на антивоєнну та антиутопічну тему — »Мавпа та суть» Олдоса Гакслі. А чи він зміг вплинути на суспільство і змінити його залежить від кількості тих, хто його прочитав…