Small Talk: художниця Марія Левитська про персональну виставку костюмів для Національного театру опери та балету України

У виставковій залі Національної академії мистецтв України (вул. Бульварно-Кудрявська, 20) триває персональна виставка головної художниці Національного академічного театру опери та балету України імені Тараса Шевченка, народної художниці України Марії Левитської. Художниця презентує глядачам ескізи театральних костюмів, створених для вистав Національної опери України різних періодів. Про роботу над сценічними костюмами та любов до музики вона розповіла арт-журналістці Дарії Кибець.

Пані Маріє, розкажіть про роботи, які представлені на вашій персональній виставці, що відбудеться незабаром.

Кілька років тому я познайомилася з галеристом Ігорем Глобою, який очолює галерею «Портал 11», яка знаходиться навпроти Михайлівського собору. Ігор дуже цікава інтелігентна персона, він і запропонував створити виставку. Він  зробив експозицію ескізів костюмів привів мене і сказав: «Ви бачите, що це високе мистецтво?» Я була вражена. З того часу ми зайнялися цим питанням. Частина ескізів зараз в Італії, в місті Турині, частина були відправлені в Америку для участі в благодійному аукціоні. А  академік пан олександр .федорук  сказав мені, що я мушу видати книгу своїх ескізів, адже таких більше ні в кого немає. Тоді я почала дивитися на себе і свою роботу під іншим кутом.

Теперішня виставка в академії дійсно вийшла велика, майже сто десять ескізів костюмів. Моя гордість, що з них лише п’ять чи шість намальовані спеціально, всі інші – це робочі ескізи.  Усі роботи в різних стилях і виконані різною технікою. Серед них і оперні, і балетні, і ескізи для акторів кіно, яким вже по тридцять років та які абсолютно відрізнаються і по стилю, і по манері малювання. Є навіть кілька ще більш ранніх робіт, створених в роки навчання в інстітуті.

Чи можете розкрити кілька професійних секретів, пов’язаних з процесом роботи над костюмами?

Я працюю в Оперному театрі понад тридцять два роки як головний художник. А до того, як стати головним художником, звісно, там же робила вистави деякий час. Моєю першою роботою була «Дон Джованні» Моцарта з Іриною Олександрівною Молостовою, яка й узяла мене в театр. Я роблю не тільки костюми, а і декорації, і реквізит. Але костюми це моя любов. На початку кар’єри після інституту я працювала протягом десяти років на кіностудії імені Довженка як художник по костюмах. Брала участь у чудових фільмах, таких як «Повернення Батерфляй» Олега Фіалко, «Поцілунок» Романа Балаяна, «Капітан Фракасс» Володимира Савельєва. Але кінокостюм це особливий момент. Це крупний план, це прискіпливість, це образ. Кожна найменша деталь важлива в кадрі, особливо якщо це широкоформатне кіно. В театрі відбувається так: спочатку я роблю декорації, а потім туди вписую, вмальовую  костюми. Навіть мій стіл стоїть так, щоб я завжди бачила макет — це сценічні декорації, тільки в маленькому маштабі. Ще Федір Федорович Нірод, чудовий театральний художник, всебічно інтелектуальна особистість, з яким була знайома моя мама, навчив мене, що саме кольором ти прописуєш драматургію, адже більшість деталей декорацій не видно із залу. Він тоді саме ставив «Ромео і Джульєтту» Прокоф’єва і все пояснював через колір: «Ось на сцену «вилітають» червоні Капулетті, за ними сині Монтеккі, а згодом з’являється помаранчевий тібальд!» Але ці кольори і форми мають ідеально лягти на музику, виставу. Костюм і доповнює, і водночас є домінантою на сцені.

До речі, у мене багато графічних і живописних робіт.  Останні десять років я захопилася малюванням квітів. Я сценограф малюючий, що є досить унікальним випадком. Зараз в театрі зазвичай по-іншому вирішують ці питання. Але я прийшла в цю сферу дуже давно. Панорама, яку ви бачите на сцені, має двісті п’ятдесят квадратних метрів, а якщо відбувається декілька змін, то й значно більше. Наприклад, у «Лебединому озері» художники декоратори намалювали понад  п’яти тисяч метрів. І ескізи необхідно творити дуже грамотно. Ось чому я почала малювати пейзажі. Уявіть, що вам необхідно намалювати небо. Жодні листівки вам не допоможуть. Необхідно написати це небо з натури. Спочатку ти його намалюєш, потім запам’ятаєш, потім переробиш, а потім перетвориш це небо в костюм, у якому відбувається сцена на заході сонця. До того ж, театральні костюми дуже відрізняються від костюмів у кіно. Адже уявіть, що найважливіше для танцівника чи танцівниці балету, які летять по сцені? Пластика, динаміка і польот тканини. Адже якщо це буде тканина не «польотна», ми зламаємо танцівниці все. І колір. А декор… Він насправді більш важливий для артиста чи артистки, ніж глядача.

У моєму розумінні як пересічної глядачки сценічні костюми підкреслюють характери персонажів та допомагають розкрити ідею режисера.Які складові необхідні для створення ідеального сценічного образу? 

Глибоке знання історії мистецтва та розуміння епохи у всі її виявах. Якщо ти знаєш ці дві складові, то можеш створити абсолютно все, аж до фентезі. По-третє, знання історії костюму. І останнє, співвідношення кольорів. Колись, готуючись до Турандот, я сама за свої гроші поїхала у Китай. Коли готувалася до «Дон Карлос» поїхала до Іспанії. Я привозила тисячі фотографій і кілограми книг. Під час тієї поїздки до Іспанії зі мною сталася кумедна історія. Я доїхала вже до Гранади, де є усипальниця Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастільської. В цій усипальниці посеред темної кімнати стоїть вітрина з їхніми коронаціонними костюмами та короною. Я так захопилася, фотографувала цю корону і зверху, і знизу, і з усіх боків, аж поки не почула згори голос, який іспанською сказав мені: «Ну може ти вже припинеш?». Я підняла голову і відповіла: «Та ні, мені дуже треба!» Врешті я зробила навіть фото, на якому видно, що зсередини корона мала тріщину, і її хтось склепав. Зрозуміло, що на сцені цього ніхто не побачить, нікому це не потрібно, але як художнику це потрібно мені. Так, я поведена на своїй професії, робота і хобі у мене співпадають (усміхається).

З якими викликами найчастіше стикаєтеся під час творчого процесу?

З жодними! Завжди лише стоїь питання, чи є в театрі гроші  та час на нову виставу, чи нема. Але я працюю з одними й тими ж людьми вже пртягом такого довгого часу, що навіть не знаю, як точніше висловитися, це моя команда чи сім’я. І буває, що ми працюємо в чотири або в шість рук над аплікаціями майже без розмов. А в ескізах у мене дуже багато аплікацій, особливо під час роботи над українськими національними костюмами. Я вирізала їх без малюнку, бо, якби взяла олівець в руки, кінець, вони були б мертві. Тож потім мій помічник з пінцетом тижнями склеює їх. І цією технікою більше ніхто не користується, бо ні в кого немає таких неймовірних помічників. Але ми в одній кімнаті понад тридцять років. Я вважаю, що мені дуже пощастило, але я й сама вкладаю дуже багато сил в роботу, оскільки це найбільший театр України, найбільші майстерні, сцена, і мені подобається моя робота.

Сценічні образи, створені вами, зазвичай ошатні та яскраві. А якому вбранню надаєте перевагу особисто ви в повсякденному житті?

Я завжди в чорному, і одяг має бути таким, щоб нічого не заважало працювати. У мене з одягом так: або на сцену на поклон, або на роботу в цех. Я маю фантастичне біле пальто, яке вже четвертий рік висить у мене в шафі, і яке я не маю нагоди одягнути. Метро, комбінат чи магазин з тканинами не місце для нього. До речі, колись дуже давно я мала цікаву історію в магазині тканин. Ми ставили «Петрушку». Я вибирала  в магазині хутро різних кольорів. Був цілий натовп людей, але я замріялася, стою і гладжу то синє, то червоне, то зелене хутро. Продавчиня мене запитує: «Жіночко, на що берете?», а я кажу: «На ведмедя». Мене там ніхто не зрозумів (сміється). Але я пошила тоді фантастичного різнольорового ведмедя!

Чи маєте улюблені творіння або ті, робота над якими особливо запам’яталася?

Моя улюблена вистава це «Набукко», одна з моїх останніх. Там дійсно фантастичні костюми. Їх понад триста п’ятдесят, і я розкажу вам секрет: я робила їх без ескізів. Все в голові. Правда потім в кінці дня я часом намагаюся відчинити двері карткою для проїзду в метро, але це дрібниці (сміється). Загалом, якщо ти працюєш без ескізу, то все доводиться робити на манекені або на людині. Тож я приходила і по 5-10 годин проводила з булавками в руках, збираючи разом з помічницями ці костюми по маленьких шматочках, наче музику.

Україна переживає історичний, епохальний період своєї історії. А яка епоха в музиці, літературі є вашою улюбленою?

Я дуже люблю барокову музику, але, на жаль, опери  Вівальді  в нас в Україні поки що не ставлять, тому що там задіяні контртенори. Це дуже рідкісні чоловічі голоси, їх одиниці в світі. Наприклад, видатний французький оперний співак Філіпп Жарускі, його голос даний богом. А ще з музики люблю «Політ Валькірії» Вагнера, вона войовнича і сильна.

Авторка: Дарина Кибець

Читайте також: ETERNAL Х SHMELEVSKY: ОММАЖ СЮРРЕАЛІСТУ ТА МІСТИКУ РЕНЕ МАГРІТТУ