Small Talk: Катерина Горностай, режисерка «Стоп-Земля»

Повнометражний дебют Катерини Горностай «Стоп-Земля» вже вразив гостей та кінокритиків на Берлінале та Одеському міжнародному кінофестивалю. Картина вийде на екрани українських кінотеатрів 20 січня, на разі ми розпитали Катерину про секрет успіху фільму «Стоп-Земля» та діалог через кінематограф з сучасними підлітками.

Катю, «Стоп-Земля» підкорив не одне журі та глядачів. У чому секрет, адже, починаючи працювати над кожним фільмом, режисер робить усе можливе, щоб його фільм мав успіх?

Якщо режисер робить авторське кіно — він навряд думає про секрети успіху. Він чи вона просто прагнуть зробити таке кіно, яке би самі хотіли подивитись. А вже те, що фільм потім може мати успіх, це певний «побічний ефект», хоча звісно я злукавлю, якщо скажу що не думала про нашу прем’єру і про те, як саме фільм прийде до глядача Впевнена, що ті фільми, які робляться щиро, так, як хоче команда, як бачить режисер, вони й мають бути успішними. У всякому випадку, в моєму світі це так. Але є великий індустрійний світ, який має свої інструменти «успішного кіно» і де фільм створюється холодно, із розрахунком, і воно теж стає успішним, але мені так не цікаво.

Чи хотіли ми, щоб фільм став відомим та потрапив до якогось фестивалю класу А? Звісно хотіли. Але ми просто робили фільм, який нам подобається. І головна причина створювати кіно — щоб його побачив глядач. Великі фестивалі — це певна легітимізація фільму, його побачить більше людей. Плюс, я надіюсь, це допоможе робити кіно надалі.

Який фільм кожен студент-підліток просто повинен подивитися і чому?

Одного фільму недостатньо. Я за те, щоб у школах ввели такий предмет як кінознавство. Або кінокритика. Або мистецтвознавство. В межах якого діти з певного віку будуть дивись щотижня на сталій основі фільм з класики та нові. Щоб були кураторські розбори цих фільмів. Мені здається, що саме так виховується майбутнє покоління глядачів. Не тільки глядачів, а й майбутніх творців.

Щоб ви хотіли донести до сучасних підлітків?

Зараз все так швидко змінюється, що часто саме підлітки є для нас більшими вчителями, ніж ми для них. Мені не хочеться говорити з підлітками з позиції «а давайте я вам розкажу як жити», і фільм, який ми створили, теж такий. Я сподіваюсь, що фільм працюватиме як підтримка. Не тільки для підлітків, а й для всіх нас. Бо нам також потрібна підтримка. Підтримка в тому, що ти не один в своїх переживаннях, в тому, що може бути не ок, навіть якщо зовні все начебто ок.

Який твір мистецтва справив на вас найбільший вплив?

Потрясіння трапляються інколи раптово. Одного разу на фестивалі “Молодість” в добірці короткого метру я побачила простий фільм про розлучену пару, що ділять опіку над дитиною — дуже буденна історія, один день з життя їх дочки. Мене так сильно зачепив цей фільм, що я не могла вийти з зали кінотеатру. Причина — він потрапив у мій досвід, я дуже відчула героїв, бо розуміла їх. Тоді я подумала, що якщо хоч одна людина в залі так себе відчує після нашого фільму — значить це все не марно.

Серед переваг фільму — круті саундтреки. Яка пісня з вашої пам’яті є саундтреком до шкільного дитинства?

Це, звичайно, Metallica — Nothing Else Matters. Основний медляк всіх наших дискотек. На другому місці Sting — Shape of my Heart.

Фото надала пресслужба

Читайте також: Артпроєкт «Діабет не вирок»