У рамках кінофестивалю Docudays UA відбудеться прем'єра документального мюзіклу «Рози. Фільм-кабаре / ROSES Film Cabaret» про гурт Dakh Daughters. Мюзікл охоплює 7 років діяльності гурту, тобто фактично з самого початку створення фрік-кабаре. На запитання Marie Claire відповіла режісерка стрічки Ірена Стеценко.Як би ви охарактеризували коротко фільм, який вийшов в результаті, і чи ви сильно відійшли від задуму, що був на старті?
Вийшов документальний трагікомедійний м‘юзікл. А перший задум був кіно-альбом Dakh Daughters band «Рози», тобто з номерів першої вистави гурту. Власне мало що змінилося, тільки от Революція Гідності перетворила постановчий задум на документальний.
Мюзікл знімався протягом 7 років - це велике випробування для всіх. Сьогодні ви можете сказати напевно заради якого моменту його варто було закінчити й випустити в світ?
Трошки дивне запитання для мене. якби я робила цей фільм заради одного кадра, чи моменту, чи сцени, мабуть я би робила короткий метр, кліп тощо, який би складався з цього кадру або сцени. Я мала намір розповісти історію семи актрис славетного театру в країні що їм болить. Тож в короткий метр це б не вмістилося, і швидко не знялося.
Читайте також: SMALL TALK: НІКІТА КАДАН, ХУДОЖНИК
За вашими спостереженнями, займаючись якими справами люди розкриваються найповніше? Як це відбувалося з Dakh Daughters?
Такими справами, в котрих людина вірить в себе. Зазвичай, це найулюбленіше, з того шо людина вміє. Щодо Dakh Daughters, мабуть це очевидно, вони вміють грати і відчувати глядача.
Чому людині, яка незнайома з творчістю Dakh Daughters варто подивитися цей мюзікл?
Тому що з Dakh Doughters варто познайомитися! Я от познайомилась, і знайшла своє місце в житті, тож тепер усім раджу, як бачите. Вони шокують, спантеличують, розкривають, очищують і наповнюють. Вони дають глядачеві можливість прожити разом з ними важливі етапи пізнання, і навчитися створювати власноруч свій унікальний шлях.
Колись я вже мала розмову з героїнями ROSES Film Cabaret й просила порівняти кожну себе з музичним інструментом, який їй за звучанням найближчий. Тепер прошу зробити це вас.
Мабуть руки диригента, вони звучать голосами хору. власне я за першою освітою хормейстер, тож це природній для мене образ. Цікаво, як відповіла кожна з них?
Наталка Біда-Галаневіч асоціює себе із своїм контрабасом. Бо, за її словами, він для неї найрідніший. Анна Нікітіна з гітарою, по прі те що в неї в душі оркестр. Соломія Мельник назіває себе "мультиінструментом, бо й сама грає на віолончелі, фортепіано, акордеоні, барабанах.
Фото надані прес-службою
Читайте також: SMALL TALK: АНТАНІНА СТЄБУР, СПІВКУРАТОРКА ВИСТАВКИ МИСТЕЦЬКОГО АРСЕНАЛУ “КОЖНЫ ДЗЕНЬ. МИСТЕЦТВО. СОЛІДАРНІСТЬ. СПРОТИВ”