Small Talk: Тетяна Осадча та Ганна Алієва, кураторки виставки «Олег Соколов. Колір, музика, слово» в NAMU

Редагувати переклад

Главная › Стиль Жизни › Small Talk: Тетяна Осадча та Ганна Алієва, кураторки виставки «Олег Соколов. Колір, музика, слово» в NAMU

21 апреля 2021, 12:00

На офіційних сторінках у соціальних мережах NAMU триває виставка Олега Соколова, підготовлена в рамках музейної програми «Клітина» у партнерській співпраці з Музеєм сучасного мистецтва Одеси. Чому цю подію неможна оминути увагою розказали кураторки експозиції Тетяна Осадча та Ганна Алієва.

Чому наразі актуально говорити про творчість Олега Соколова? За яким принципом було обрано саме його?

Тетяна Осадча: Аби зачепити сучасного глядача, мало володіти бездоганною виконавською технікою. Треба бути особистістю, чиїми очима ти б хотів подивитися на цей світ. У цьому плані Олег Соколов є унікальним художником: він був дуже освіченою, дотепною людиною з тонким чуттям.

Ця виставка, власне, – його творчий щоденник-маніфест, де багато інтуїтивного, несвідомого і суб’єктивного. Він пропонує зовсім нову естетичну парадигму, в яку хочеться зануритися.

Тетяна Осадча

Ганна Алієва: До сторіччя Олега Соколова одеська спільнота провела низку подій та представила глядачу творчий доробок митця. З часом стало зрозуміло, що мистецтво Соколова необхідно репрезентувати на національному рівні, він багато в чому дав поштовх сучасному мистецтву Одеси. Творчий метод Соколова став прообразом методу одеського концептуалізму.

Ганна Алієва

Яка наскрізна ідея творчості Олега Соколова?

Т.О.: Основа його творчості – авторські інтерпретації музики, художніх творів і явищ. Це емоційне, інтуїтивне й математичне осмислення синестезії мистецтв.

Г. А.: Синтез мистецтв, де поєднуються візуальне, наративне й аудіальне. Соколов продовжує традицію, започатковану митцями ще на початку ХХ століття – слідом за Кандинським, Барановим-Россіне, пізніше – Сумаром, Юр’євим – це спроба передати музичний лад за допомогою візуального ряду. Навіть Дісней у своїй «Фантазії» 1940 року звертався до цієї теми.

Які твори — головні в творчості Соколова?

Т.О.: Насправді, будь-який з етапів його творчості представляє чималий інтерес. Цілком новаторські абстрактні композиції 50-х років. Він – один із перших, хто тоді використовував текст як повноцінну одиницю художньої виразності. В середині 60-х він відкриває для нас поп-арт, роботи, які покликав до життя космос. У 70-х – яскрава, динамічна графіка, аплікації. Розвивався сам – розвивалася і його творчість. Навіть через десятки років він іноді повертався до старих робіт, доповнюючи їх.

Г. А.: Кожен з його періодів цікавий, але мені хотілось би виділити графічні твори 1950–60-х років. Це здебільшого монохромні роботи, близькі до каліграфії – мінімалістичні, але багатозначні. Також цікаві його арт-буки. Це такі зошити або альбоми, які є, з одного боку, щоденниками, з іншого, – це документація та архів – у них є ескізи, вірші, газетні вирізки, п’єси. Загалом багато іронії та навіть сарказму, що межує з абсурдністю та ліризмом.

Читайте також: SMALL TALK: ВОЛОДИМИР ЦІСАРИК, АВТОР КОЛЕКЦІЇ QUARANTINE ART ТА СКУЛЬПТУРИ ДЛЯ ТІНИ КАРОЛЬ

Шанувальникам яких музичних та художніх напрямків буде зрозумілим та близьким мистецтво Олега Соколова?

Т.О.: Сфера інтересів художника була душе широкою, це позначилося і на його роботах. Він переосмислював Кандинського, Вазареллі, Скрябіна, Штайнера, Булгакова. Його надихала і японська філософія, і фізика. Якщо вам цікавий он-конформізм, абстракції, колажі, кольоромузика та ізо-поезія, то ви знайдете щось для себе.

Г. А.: Насамперед шанувальникам усього незвичного та несхожого на інше. Соколов був художником у широкому сенсі цього слова – його цікавили всі прояви мистецтва, він бачив його сутність як універсальну. Щодо музики, то він багато творів присвятив інтерпретації музичних творів Шнітке, Скрябіна, Вагнера, Мусоргського. З боку візуального, мені здається, що його твори можуть зацікавити дизайнерів та взагалі тих, хто цінує експерименти з формою.

Є розбіжна думка, що талановиті автори мають випереджати свій час. Чи згодні ви з цією думкою? Чи це вдалося Олегу Соколову?

Т.О.: Намагатися свідомо «випереджувати час» – від початку хибний шлях. Найбільш затребуваними виявляються художники, які не просто відображають час, в якому живуть, а роблять це чесно, без загравання з глядачем і бажанням сподобатися всім. Саме тому популярність до них приходить набагато пізніше.

Олег Соколов прекрасно розумів, що його творчість була «неприпустимою», «нереалістичною» для радянського часу. Офіційні виставкові простори були для нього недоступні. Утім він гуртував навколо себе «альтернативну публіку», з якою залюбки ділився своєю творчістю, філософією.

Сам художник прекрасно розумів, що визнання з часом до нього прийде. Зі зміною соціальних і політичних контекстів так і склалося, однак він цього вже не застав.

Г. А.: Вважаю, що теза про те, що справжній художник завжди пророк, була актуальною для Соколова. В своєму мистецтві він ризикував, працюючи майже все життя в державній установі – музеї, Соколов був у змозі обійти офіційний художній процес. Він використовував незвичні для художнього продакшену матеріали – знайдені речі, афіші, те, що залишилось від музейного оформлення. Поєднував техніки, експериментував, не боявся загравання з наративом радянської дійсності. Все це дозволило йому справді випереджати свій час, і зараз художній доробок Соколова мислиться в парадигмі сучасного мистецтва.