Small Talk з науковицею: Віра Єфремова, нейробіологиня

Віра Єфремова – нейробіологиня, яка вирощує мозкові органоїди. Мета Віри — своєю роботою допомогти дітям із генетичними хворобами, що викликають часті епілепсії. Сьогодні вона героїня рубрики Marie Claire.

Кому ви радите познайомитися з вашим проєктом в першу чергу та чому?

Підліткам, які часто занадто самокритичні у ставленні до себе та сумніваються у власних силах. Це фільм, який би я хотіла побачити сама, коли мені було 15 років і почути “у тебе все вийде!”. Цей проєкт про важливість знайти “свою” мрію, яка буде варта усіх зусиль для її досягнення. Неможливого у цьому світі дуже мало — я перевірила це на власному досвіді, бо, як виявилось, від звичайної школи у Білій Церкві до науковиці найкрутішого університету США не так далеко, як може здаватись. А ще цей проєкт дуже щирий та справжній, а зовсім не про “успішний успіх”.

Що з вашої наукової діяльності ви вважаєте: справжнім успіхом, а що вашою власною перемогою?

Справжній успіх — думаю, він ще попереду, бо я дуже хочу знайти нові підходи у лікування туберального склерозу та допомогти людям, що страждають на дуже сильну епілепсію внаслідок цього захворювання. Саме це є головним фокусом моєї роботи зараз.

Найбільша власна перемога — отримання докторського ступеню, на шляху до якого було багато складнощів та перешкод, коли хотілося усе кинути.

Чи доводилося вам стикатися з проявами гендерної нерівності? Якщо так, то як ви з цим боролися?

Так, на жаль, мені доводилося стикатися з проявами сексизму: від жартів про те, що справжніми науковцями можуть бути тільки чоловіки (цей, так званий жарт, був розказаний викладачем університету на парі, де була присутня більшість студенток в аудиторії) до запитать “чому я просто не вийду заміж — навіщо мені наука”. Коли я була молодшою, я часто просто мовчала, тому що була шокована, що такі питання дозволяють собі викладачі ВУЗів, але пізніше я припинила просто мовчати і коли чую подібні “жарти” чи запитання, завжди запитую у відповідь, чи сказали б вони таке чоловіку замість мене, тоді абсурдність та недоречність таких запитань стає досить очевидною. А зараз я дуже активно залучена до популяризації науки серед дівчат підлітків та власним прикладом намагаюся руйнувати стереотипи, бо науку створюють не чоловіки чи жінки — науку створюють люди.

Хто з видатних жінок вас надихає та чому?

Мене надихають дуже багато жінок: Мішель Обама, Мелінда Гейтс, Джейн Фонда та інші. Але в першу чергу я дуже хотіла б познайомитися із Дженіфер Дудною, яка стала Нобелівською лауреаткою з хімії у 2020 році за відкриття “молекулярних ножиць”, за допомогою яких можна робити “copy/paste” в ДНК людини. Окрім наукових питань, мені хотілося б почути її підхід до того омріяного і часто недосяжного work-life balance.  Сподіваюся, що у мене з’явиться така нагода, оскільки зараз ми працюємо в одному й тому ж університеті.

Читайте також: Small Talk: Катя Тейлор, мистецтвознавиця та арт-менеджерка

За вашим спостереженням, яка головна риса характеру для майбутньої науковиці?

Думаю, наполегливість. Тому що доведеться подолати дуже багато хвиль на шляху до того омріяного берегу і продовжувати шлях навіть коли здається, що нічого не виходить. А приблизно 90% усіх результатів ніколи не побачить світ, тому треба настільки сильно любити те чим ти займаєшся, щоб задоволення від інших 10% повністю затьмарювало усі складнощі щоденної рутинної роботи.