Спецпроєкт «Коріння»: Наталія Жижченко (Онука) про Опішнянське гончарство Полтавщини

Нематеріальна культурна спадщина: національні традиції, обряди, святкування,  кухня, виконавські мистецтва, мова як носій живої спадщини, традиційні ремесла — це наші культурні коди, які передається від покоління до покоління.  І саме вони формують нашу  ідентичність. 

«Коріння» — спільний спецпроєкт Міністерства культури та інформаційної політики з Marie Claire. Мета проєкту — познайомити читачів з розмаїттям живoї спадщини через наших героїв та героїнь, які розповідають про нематеріальну спадщину певного регіону, з яким мають генетичний зв’язок.

Наталія Жижченко (Онука) про Опішнянське гончарство Полтавщини

Амбасадорка традиції

Наталія Жижченко — вокалістка та засновниця українського електро-фольк гурту «ONUKA». Авторка текстів — справжній музикант-віртуоз: грає на сопілці, окарині, свистульці, омнікорді, невеликих перкусійних інструментах тощо.

Генетичний зв‘язок

Назва проєкту «ONUKA» — це данина поваги молодшого покоління до старшого, поваги відомої вокалістки Наталії Жижченко до свого рідного діда, видатного українського майстра музичних інструментів Олександра Шльончика. Олександр — знаний майстер народних музичних інструментів та музикант, народився у Чернігові.

Олександр Шльончик все життя присвятив відродженню і вдосконаленню фольклорних духових інструментів своєї малої батьківщини та всієї України.

Історія

Опішнянська кераміка — це самобутній вид українського народного мистецтва, який виник у селі Опішня на Полтавщині та був поширений у центральній частині України. Ця кераміка славиться своєю технікою та вишуканими декоративними мотивами.

Опішнянська кераміка втілює тисячолітні знання про використання глиняних виробів у щоденному житті та обрядовій практиці, відображаючи українські естетичні та художні концепції. Вoна привертає увагу своєю яскравістю композицій, різноманітністю форм, різнобарв’ям орнаментів та витонченістю у виборі кольорових рішень.

Роботи опішнянських майстрів — це повсякденна та святкова кераміка, а саме: різноманітний посуд — глечики, горщики, миски, макітри, дзбанки, барильця, куманці. Декорування посуду відбувалось за допомогою техніки ріжкування або фляндрівки з переважанням рослинного орнаменту. Крім того, важливим аспектом є фігурний декоративний посуд з образами тварин, таких як леви, барани, бики, коники, півні.

Для створення виробів використовується сіра глина, яка після випалювання набуває світло-жовтого відтінку. Глина висихає природним шляхом протягом тижня перед процесом випалювання. Після цього вироби обробляють поливом або розписують, і потім знову випалюють. Загалом, виготовлення керамічних виробів займає не менше 30–40 днів, і воно вимагає великого таланту та майстерності.

З кінця XIX століття опішнянські гончарі почали сміливо експериментувати з формами виробів, поливами та орнаментальними мотивами, а також активно займалися створенням декоративних деталей для зовнішнього та внутрішнього оформлення громадських будівель. Форми опішнянської кераміки кінця XIX — початку XX століття заслуговують на звання класики української гончарної майстерності.

Керамічні вироби вражають своєю різноманітністю, ідеальною формою, насиченістю кольорів і високим рівнем виконавської майстерності.

Особливий інтерес представляють малі керамічні скульптури, які створені з деталей, вироблених на гончарних колесах, і прикрашена багатошаровим рельєфним декором та кольоровим поливом. Тут можна знайти вершників, коників, молодиць, парубків і різні композиції, зображення людей і тварин.

Окрім цього, в Опішні виробляються різні дитячі глиняні іграшки, такі як кізочки, рибки, баранчики, свинки, леви, півні, коники й пищалки.

На початку XX століття відбулися інновації у сфері орнаментації глиняного посуду. Майстри почали застосовувати рослинний бароковий орнамент не лише на мисках, але й на різних інших видах посуду. Також з’явилися нові інструменти, які полегшили та збагатили техніку декорування кераміки: поруч з традиційним ріжком використовувалися й гумові спринцівки. Це дозволило майстрам регулювати товщину та насиченість фарби в лініях орнаменту. Основну особливість декору визначили такі традиційні елементи та мотиви, як «лиштва», «ребінчики», «вивідець», «опускання», «кривульки», «решітка», «накапування», «пальчики», «пояски», «крапельки», «яблучка», «доріжка», «клинці», «овесець», «волочок», «дряпачка» та інші. Ці стилістичні та технічні новації суттєво вплинули на характер опішнянської кераміки, забезпечивши їй популярність як в Україні, так і за її межами.

«У такі випробувальні часи, які переживаємо нині, ми починаємо не тільки цінувати нашу нематеріальну культурну спадщину, але й розуміти, наскільки вона крихка, наскільки легко її стерти. А ще збагнули, як багато в ній зашифровано інформації, енергії і що вона — дійсно наша сила. Такі своєрідні талісмани — я щиро вірю — допомагають нині чинити супротив ворогу. У спадщині — коди самоідентифікації та рятівні кола, в яких філософія, мудрість попередніх поколінь», – Наталія Жижченко.

Креативним партнером проєкту виступила незалежна контент-агенція SLAY agency. Партнером локації виступив Національний музей народної архітектури та побуту України. До створення образу героїні долучився український бренд Etnodim.

Фото: Владислав Томік

Макіяж: Анна Жадко

Стиль: Софія Нестеренко

Креативна команда: Поліна Геращенко, Дар’я Лучинкіна, Дар‘я Цикунова (МКІП), Валентина Лазарченко, Катерина Євсікова (SLAY agency)

Повʼязані теми:

культурні традиціїСпецпроект "Коріння"Наталія ЖижченкоНематеріальна культурна спадщинаОнукаукраїнська культура

Татаренко Ірина

Всі статті автора

Поділись: