Тонка червона лінія продюсування документального кіно

Цікаво про продюсування документального кіно.

Цього року від України у міжнародному воркшопі EURODOC беруть участь Дар’я Бассель, продюсерка, директорка продакшену Moon Man та керівниця індустрійної секції DOCU/ПРО, та Аліна Горлова, режисерка, продюсерка та співзасновниця продакшену TABOR. За підтримки Українського культурного фонду Дар’я та Аліна роблять серію публікацій «Продюсувати док», де діляться корисними спостереженнями та знанням, здобутими на одній з кращих європейських програм, розробленої спеціально для незалежних продюсерів/-ок документального кіно. Для Marie Claire авторки поділилися найцікавішим. 

Про розробку документального проєкту

Дар’я: Наша школа продюсування — це школа власних помилок. Іноді здається, що ми йдемо темним тунелем навпомацки. Іноді в цьому тунелі спалахує світло, коли обмінюємося досвідами з колегами. Але ми всі постійно стикаємось з нестачею інформації, особливо українською мовою, про те, як продюсувати документальне кіно. Зараз, коли світ зменшився до екрана твого лептопу, молодим професіонал(к)ам, які тільки заходять на ринок і ще не мають міцних контактів, особливо важко. Можу на власному досвіді сказати, що в онлайні працюють лише попередньо встановлені зв’язки. Через великий потік інформації люди, які тебе не знають особисто, просто не відповідають на повідомлення. З другого боку, місцеве ком’юніті не завжди було відкритим та готовим ділитись досвідом. Зараз це змінюється — виникає цехова солідарність і розуміння, що ми потребуємо підтримки одне одного. 

Аліна: У 2017 році я вперше брала участь у пітчингу на міжнародному фестивалі CPH:DOX і страшенно нервувала. Але справжню розгубленість я відчула на фестивальній вечірці, коли ми з продюсером побачили у приміщенні купу людей, і всі вони жваво одне з одним про щось розмовляли. Пам’ятаю, я тоді сказала: «Мабуть, ми повинні з ними знайомитися та шукати партнерів. Але як?». За три роки багато чого змінилось, ми побували на великій кількості маркетів, воркшопів та пітчингів, і зараз я розумію, що тоді я була б дуже щаслива знайти необхідну інформацію про те, як продюсувати та просувати документальний проєкт. 

Читайте також: ИНТЕРВЬЮ С ХУДОЖНИЦЕЙ ПО КОСТЮМАМ «ИГРЫ ПРЕСТОЛОВ» МИШЕЛЬ КЛЭПТОН

Дар’я Бассель

Про залучення партнерів

Дар’я: Коли приступаєш до продюсування нового фільму, важливо розуміти, що один із найважливіших етапів роботи над ним — девелопмент. І під час EURODOC ми розбирали що потрібно робити продюсеру/продюсерці на цьому етапі. Цей етап включає як творчі пошуки, роботу над драматургією майбутнього фільму, занурення режисера/-ки у середовище, так і пошук фінансування, виписування стратегії фінансування. Бюджет та фінансовий план — це продюсерська мапа проєкту. І дуже важливо ще на початку розробки визначити, для кого саме ваша історія. Тоді не буде сумнівів чи робити копродукцію, чи шукати фінансування виключно у національних фондах, та в які саме фонди подавати заявки: ті, що підтримують соціально спрямовані проєкти, або ті, що шукають проєкти, що експериментують з кіномовою. Якщо говорити про копродукцію, то чи не найбільший її плюс — це перетин сенсів, світоглядів, досвідів і бачень.

Читайте також: КАК ПРАВИЛЬНО СМОТРЕТЬ АРТХАУСНОЕ КИНО: ЖЕНСКИЙ ВЗГЛЯД

Аліна Горлова

Про створення власної кінокомпанії

Аліна: Загалом існує тенденція, що спочатку режисер(к)и та продюсер(к)и працюють у більш досвідчених компаніях асистент(к)ами, лінійними та виконавчими продюсер(к)ами, помічниками та помічницями; там вони можуть побачити, як відбувається процес, і набути необхідних навичок. Потім, коли приходить час, уже більш досвідчені фахівці та фахівчині відкривають свій продакшн. Але мій досвід зовсім інший. Сім років тому одразу після університету я зі своїми друзями заснували компанію TABOR. Варто сказати, що ні про який бізнес-план ми тоді не думали. Ми хотіли знімати своє кіно, це була основна мрія і мета, яка тримала нашу компанію протягом цих років. Але життя продакшену змінилося кардинально, коли ми почали постійно їздити на різноманітні воркшопи, пітчинги та маркети. Про це зауважували й іноземні колеги на воркшопі EURODOC. А ще ділилися своїми досвідами, успіхами та поразками розпочаткування продакшн-діяльності в документалістиці. Приміром, Анне Кьонке з данської компанії Final Cut for Real зауважила, що їхнім найбільшим успіхом було те, що їм вдалося зробити фільми, у які вони щиро вірили, хоча багато хто їх від цього відмовляв. А продюсер з Португалії, Педро Невеш (Red Desert Films) зайшов до продюсування з іншого боку: “Тому що я втомився від того, що мої режисерські роботи продюсували інші люди, хоча насправді виробництвом займався я сам. Чи вдається мені заробляти продюсуванням документальних фільмів? Заледве, але справляюсь. Мабуть, через те, що в мене не так багато витрат. У мене вже 20 років одна машина, є свій дім, за який не потрібно платити іпотеку, а ще я сам роблю роботу, яку мали б робити 4–5 людей”. 

Дар’я: Здається, що наступний вагомий крок для молодого продюсера/-ки — заснування компанії. Якщо ви зібрались заснувати власний продакшн, то перше, про що варто подумати — це про свою команду та з якими фільмами ви б хотіли зв’язати своє життя. Виробництво документального кіно зазвичай відбувається 2-5 років, тож варто братися за те, що здається вам по справжньому важливим та вартим 3-5 років вашого життя.

Нашим найбільшим успіхом було те, що нам вдалося зробити фільми, у які ми щиро вірили, хоча багато хто нас від цього відмовляв,

— як зауважила данська продюсерка Анне Кьонке, фільми якої фільми якої двічі номінувалися на «Оскар».