Я – феміністка. Відверті історії українських дівчат

Весь березень Marie Claire пише про фемінізміробить тематичні добірки книг, фільмів, розповідає історію фемінізму і не тільки. 

Ми запитали трьох дівчат, чому вони називають себе феміністками, щоб показати: представниці руху за права жінок можуть бути різного віку, соціального статусу та сімейного стану, а також розвіяти стереотипи, поширені в суспільстві.

«Фемінізм — це про рівні права та можливості для жінок і чоловіків. А не про домінування перших чи других», – каже героїня нашої статті. 

Оксана Павленко, головна редактор сайту The Devochki

Неодружена, 32 роки

Я феміністка, бо саме це слово ємно описує мої переконання.

Я за рівність статей і впевнена, що це зможуть зробити майбутні поклоніння чоловіків і жінок, будучи щасливішими і багатшими. У наш час фемінізм мені здається природним і правильним вибором, при цьому цікаво розбиратися і в історії фемінізму, і в сучасних тенденціях, дискусіях. 

думаю, про фемінізм я дізналася у шкільному віці: про рух говорили під час уроків історії, були згадки у літературі. Я читала, чула аргументи і за, і проти фемінізму, та й сама металася між двома полюсами. Не скажу, що приділяла фемінізму багато уваги. Сфокусувалася на ньому, вже працюючи над своїм виданням. На початку шляху ми хотіли створити нове жіноче видання, вивчали досвід із різних країн та звертали увагу на «жіночий порядок денний». Десь у 2014-2015 роках про фемінізм заговорили голосніше, рух підтримували відомі жінки. Можливо ви пам’ятаєте полум’яну промову Емми Вотсон або маніфест про нерівні зарплати Дженніфер Лоуренс. 

Кадр із серіалу «Дівчатка»

Десь у цей момент стався пік популярності серіалу «Дівчатка» від Ліни Данем, який багато в чому змінив серіали про жінок. Тоді журнал Elle випустив номер, присвячений ребрендингу фемінізму, а Always запустили кампанію Like a girl. 

Ми не тільки дивилися на те, що відбувалося, але намагалася вивчити тему глибше і зрозуміли, що це наша хвиля. 

Я знаю що в Україні часто бояться фемінізму, мені здається, що це через недостатні знання та небажання дивитися ширше. Знайомі мені особисто нічого не говорили, та й мені важко уявити таку ситуацію. Але в коментарях під своїми постами можу прочитати щось неприємне, часом люди змагаються в дотепності, щоб зачепити. Але довгі роки роботи в інтернеті виробили загартування, і багато висловлювань я сприймаю як інсайти — про що ще варто написати, яке питання порушити тощо.

Я б порадила людині, яка нічого не тямить у питанні фемінізму, витратити вечір на її вивчення, озброївшись гуглом, книгами, документальними чи художніми фільмами. Люди не використовують величезний ресурс інформації, який мають. 

Фемінізм – це про рівні права і можливості для жінок і чоловіків. А не про домінування перших чи других. Мені здається, що ті, хто каже, що фемінізм про домінування жінок, не бачить іншого світового порядку. Лише той, де хтось домінує.

Фемінізм про рівність: рівності чоловіків та жінок у соціальному, юридичному, політичному та економічному сенсах. Багатьох дивує, що не обов’язково, щоби хтось домінував, а хтось підкорявся. Якщо говорити про основні моменти, на які зараз звертає увагу фемінізм, можна позначити репродуктивне насильство, домашнє насильство, розрив у зарплатах, право на освіту жінок. Але це не всі питання. 

Безперечно, зустрічалися на побутовому рівні якісь недоречні зауваження, сексистські жарти та інші дурниці. Якщо я маю ресурс зараз сказати людині, що саме не так, я це роблю. Але не завжди йду на відкритий конфлікт. Я не беруся говорити, що має статися у свідомості жінок чи чоловіків. Це за межею моєї компетентності. Багато в чому наша думка формується завдяки рекламі, медіа, лідерам думок та зіркам. Думаю, якщо більше транслювати ідеї фемінізму і рівності через ці канали, то суспільство змінюватиметься. 

Моє життя змінює не фемінізм, а те, що в мене змінився погляд на багато питань. 

Ольга Штець, працює у правозахисній організації Amnesty International, веде книжковий блог

26 років, заміжня

Я називаю себе феміністкою, бо вірю, що жінки та чоловіки заслуговують на рівні права.

Про фемінізм дізналася в університеті. Деякі студентки тоді підтримували цей рух, а я, працюючи фотокореспонденткою, кілька разів була на Маршах жінок. Тоді я собі не вважала феміністкою, бо думала, що всі права у жінок уже є, а якщо хочуть більше, то цього треба досягати ділом на власному прикладі, а не маршами та словами. На жаль, знаю багатьох дівчат і жінок, які досі так думають. Просто мало хто хоче вдаватися до деталей, а якийсь щоденний сексизм почали сприймати як щось нормальне, буденне і навіть не помічати.

Феміністкою стала собі називати у 23 роки, коли почала осмислювати, наскільки щоденний сексизм і дискримінація щодо жінок вплинули і на мене. Почала більше вивчати різну статистику в медіа, читати книжки про фемінізм – і зрозуміла, скільки прав і досі не вистачає жінкам і як важливо за них боротися всім разом.

Фемінізм потрібний, щоб і жінки, і чоловіки росли і жили без зобов’язань, які нав’язує їм суспільство через стати. Ми всі маємо право стати тим, ким хочемо, для цього треба максимально розвивати наші здібності. А як це можливо, якщо нам змалку кажуть, що «чоловіче», а що «жіноче»? Є речі, які можна почати зі своєї сім’ї: однакове виховання для дітей (а не: «хлопці мають бути сильними, а дівчата поступливими» чи «хлопці мають грати у футбол, а дівчата вишивати»), треба дозволяти дітям самим вивчати їх можливості, а не вказувати, якими вони мають бути через гендерні стереотипи; розділяти між партнерами хатню роботу та догляд за дітьми, аби це не звалювалось на жінку (бо хтось думає, що це у нашій крові, ніби ми народжуємось зі вмінням готувати й прибирати).

“Виростеш – перестанеш нести цю дурню”, “від вийдеш заміж, то чоловік поставити на місце!”

Феміністки борються за однакові умови та оплату праці (жінкам досі платити менше, ніж чоловікам на однакових посадах з однаковим досвідом), за можливість працювати на будь-якій роботі (ще кілька років тому в Україні був закон, який забороняв жінкам обіймати 450 різних професій), за закони, які захищатимуть жінок ( і чоловіків) від насильства, за реформи в освіті, які виключали б предмети типу «Основи сім’ї» (факультативний урок, який ввели у 2019 році, навчає учнів, як будувати щасливе подружнє життя, тобто всіляким стереотипам) і за багато інших речей , які краще розкажуть книжки про фемінізм та, наприклад, українські медіа «Гендер у деталях» та «Повага. Кампанія проти сексизму в українських ЗМІ та політиці».

Багато друзів підтримують і самі є фемініст(ками). А в соцмережах, коли я вперше почала писати про фемінізм, то незнайомі закидали: «виростеш — перестанеш нести цю дурню», «від вийдеш заміж, то чоловік поставити на місце!» (хоча тоді вже була заміжня) чи «через ті, що ти пишеш, інші чоловіки потім і думають, що жінки — тупі істерички». Але зазвичай мої історії про фемінізм чи пояснення інші сприймають адекватно. Деякі навіть дивуються: «то я теж виявляється фемініст(ка)?», бо раніше мали геть інші уявлення про фемінізм.

У 22 роки я вийшла заміж і переїхала з чоловіком у США, тоді від родичів і почалося постійне: «ти зараз не працюєш, саме час народити дитину!» і всілякі поради, що мені треба готувати чоловікові і як прибирати у хаті. Тоді одразу звалилися всі інші мемуари з минулого: «ти дівчинка і ти маєш… завжди бути доглянутою, взувати підбори, поступатися чоловікам у зварках, не злити чоловіка, угоджувати йому, не заробляти більше».

Пам’ятаю, навіть викладач в університеті казав: «журналістами хай стають чоловіки, а ви, дівчатка, йдіть на аспірантуру, матимете багато вільного часу на дім і дітей». Пригадую, як неодноразово якісь чоловіки знайомилися в громадських місцях і навіть після сотого «ні» продовжували розмовляти і йти поруч, як одного разу в метро хтось почав обіймати. Працюючи фотокореспонденткою, доводилося попадати на якісь дикі протести, під час яких коллеги-чоловіки часто просто відштовхували мене в бік (бо я ж «маленька дівчинка», куди я лізу). На таких подіях і без того важко спіймати кадр, а тут ще й доводилося пробиватися через колег.

Знаю, що дехто скаже: а що в цьому всьому такого? Не слухай їх! Роби по-своєму!». Я так думала. Та насправді дуже ламає, коли всі постійно знецінюють тобі просто через стати, кажуть, що ти, як жінка, мусиш робити одне і не можеш робити інше, а ще це постійне намагання бути приязною до незнайомців, які лізуть знайомитися і обійматися, бо боїшся потім через кілька кварталів бути зґвалтованою, якщо агресивно відповідатимеш. Якщо з детства дівчат виховувати, якби вони чогось не можуть, що головне «вдало вийти заміж», то в результаті жінки самі починають у це вірити, хоча насправді немає жодних наукових доказів, що чоловіки розумніші за жінок.

Думаю, було б добре, якби наші медіа почали по-іншому висвітлювати й подавати різні новини, бо вони мають значний вплив на наше сприйняття інформації. Було б добре проводити різні лекції на тему прав жінок. Наприклад, у Amnesty International Ukraine зараз якраз є матеріали для проведення уроку в школі, який би пояснив дітям через різні ігри, чому 8 березня – це не свято квітів та краси, а День боротьби за права жінок. Такі лекції треба проводити в університетах та компаніях. Так люди почнуть розуміти (через освіту), що фемінізм бореться із реальними існуючими проблемами, які стосуються і жінок, і чоловіків.

Завдяки фемінізму я стала впевненішою у собі, більше вірю у власні сили та можливості. Та й, нарешті, полюбила собі, полюбила бути жінкою.

Ольга Леонова, працює у книгарні-кав’ярні Старого Льова, веде блог про книги у Instagram

29 років, заміжня, має двох донечок шести і трьох років

Я називаю собі феміністкою, тому що вважаю, що так має називати собі шкірна свідома людина, адже фемінізм за рівні права для будь-кого. Все інше – міфі та маніпуляції.

Про фемінізм я не впізнала одного разу. Усвідомлення приходило поступово, від сумнівів «хіба я можу називатися феміністкою, сидячи вдома у декреті, на гроші, які заробляє мій чоловік» до чіткого розуміння, що шлюб – це рівноправний союз. Якщо чоловік заробляє, це не означає, що він головний. На плечах жінки також лежить великий обсяг роботи по дому та вихованню дітей. І це лише один приклад!

Більше про фемінізм я дізнавалася спочатку з блогів дівчат у Instagram — Олі Штець та Саші Мітрошиної. Потім почала сама цікавитись, можу порадити «Чому не варто боятися фемінізму» Тамарі Марценюк, ця книга для мене все чітко розклала по полочках — від витоків фемінізму до сучасних реалій

Фемінізм для кожної/го свій. Якщо узагальнювати — це про рівні права і більше нічого.

Якщо брати конкретні приклади, їх може бути справді багато:

• можливість одягатися так, як тобі подобається (яскраво, нестандартно чи сексуально) і не зустрічати засудження;
• обирати самій — фарбуватися, чи ні;
• голити ноги чи ні;
• не чути на робочому місці сексистських жартів (які навіть не всі вміють ідентифікувати, на жаль);
• не стеснятися говорити про менструації;
• вміти пояснити своєму партнерові, як саме тобі подобається кохатися.

Для мене все це – про фемінізм. 

Тут я також можу порадити книжку, в якій зібрано багато різних думок про фемінізм, від радикальних до таких, що тільки починають знайомитись із цим поняттям. Називається вона «Феміністки не носять розового та інші вигадки». 

Найяскравіший стереотип — що всі феміністки радикальні, шалені дівчата з оголеними цицьками.

Щодо інших часто бачу таку думку: «від подорослішаєш і це мінеться». Тож, не думаю! Саме для своїх донечок я найбільше хочу, щоб про фемінізм більше говорили та писали, більше пояснювали, бо часто люди навіть не задумуються про такі теми. Хочу, щоб вони жили у світі, більш наближеному до ідеального рівноправ’я.

Коли я проходила курси водіння, щоб здобути права, треба було відкатати певну кількість годин з інструктором. Мені попався страшний сексист. Мало того, що він постійно непристойно жартував, ще й дозволяючи собі класти свої лаписки на мої коліна. Мені було стыдно йому щось сказати, а так не має бути! Тільки тепер я це розумію, а тоді не могла відстояти своїх прав.

Я вважаю, що вся справа в тому, що у людей неправильне уявлення про фемінізм. Мало хто піде перевіряти інформацію, люди вірять тому, що колись чули. Саме тому було б круто більше говорити про це. Вірю, що поступово свідомість населення буде змінюватися. Я вже бачу покращення, хоч попереду багато-багато просвітницької роботи.

Найбільше фемінізм допоміг навчитися поважати собі та інших. Чи не засуджувати. Це так важливо, хоч і не звично для нашого менталитету. Найчастіше нагадувати собі, що ми не знаємо, що відбувається в житті іншого людини. Поважайте один одного і буде нам щастя.

Повʼязані теми:

рівноправністьінтерв'юфемінізм

Євгенія Власенко

Редактор Marie Claire Ukraine

Вірю в силу слова, та його здатність торкатися сердець. Обожнюю писати про моду, цікаві бʼюті-знахідки, мистецтво та self made людей, які надихають підкорювати нові вершини.

Всі статті автора

Поділись: