Я — феминистка. Откровенные истории украинских девушек

Весь март Marie Claire пишет о феминизме, делает тематические подборки книг, фильмов, рассказывает историю феминизма и не только. 

Мы спросили у трех девушек, почему они называют себя феминистками, чтобы показать: представительницы движения за права женщин могут быть разного возраста, социального статуса и семейного положения, а также развеять стереотипы, распространенные в обществе.

«Феминизм — это о равных правах и возможностях для женщин и мужчин. А не о  доминировании первых или вторых», — говорит героиня нашей статьи. 

Оксана Павленко, главная редакторка сайта The Devochki

Не замужем, 32 года

Я — феминистка, потому что именно это слово емко описывает мои убеждения.

Я за равенство полов и уверена, что это смогут сделать будущие поклонения мужчин и женщин, будучи счастливей и богаче. В наше время феминизм мне кажется естественным и правильным выбором, при этом мне интересно разбираться и в истории феминизма, и в современных тенденциях, дискуссиях. 

Думаю, о феминизме я узнала в школьном возрасте: о движении говорили на уроках истории, были упоминания в литературе. Я читала, слышала аргументы и за, и против феминизма, да и сама металась  между двух полюсов. Не скажу, что уделяла феминизму много внимания. Сфокусировалась на нем уже работая над своим изданием. В начале пути мы хотели создать новое женское издание, изучали опыт из разных стран и обращали внимание на «женскую повестку». Где-то в 2014-2015 годах о феминизме заговорили громче, движение поддерживали известные женщины. Возможно вы помните пламенную речь Эммы Уотсон или манифест о неравных зарплатах Дженнифер Лоуренс. 

Кадр из сериала «Девочки»

Где-то в этот момент произошел  пик популярности сериала «Девочки» от Лины Данэм, который во многим изменил сериалы о женщинах. Тогда журнал Elle выпустил номер, посвященный «ребрендингу феминизма», а Always запустили кампанию Like a girl. 

Мы не только смотрели на происходящие, но старалась изучить тему глубже и поняли, что это наша волна. 

Я знаю, что в Украине часто боятся феминизма, мне кажется, что это из-за недостаточных знаний и нежелания смотреть шире. Знакомые мне лично ничего не говорили, да и мне сложно представить себя такую ситуацию. Но в комментариях под своими постами могу прочесть что-то неприятное, порой люди соревнуются в остроумии, чтобы задеть. Но долгие годы работы в интернете выработали закалку, и многие высказывания я воспринимаю, как инсайты — о чем еще стоит написать, какой вопрос поднять и т.д.

Я бы посоветовала человеку, который ничего не смыслит в вопросе феминизма, потратить вечер на его изучение, вооружившись гуглом, книгами, документальными или художественными фильмами. Люди не используют тот огромный ресурс информации, который имеют. 

Феминизм — это о равных правах и возможностях для женщин и мужчин. А не о  доминировании первых или вторых. Мне кажется, что те, кто говорит, что феминизм о доминирование женщин, не видит другого мирового порядка. Лишь тот, где кто-то доминирует.

Феминизм о равенстве: равенстве мужчин и женщин в социальном, юридическом, политическом и экономическом смыслах. Многих удивляет, что не обязательно, чтобы кто-то доминировал, а кто-то подчинялся. Если говорить об основных моментах, на которые сейчас обращает внимание феминизм, то можно обозначить репродуктивное насилие, домашнее насилие, разрыв в зарплатах, право на образование женщин. Но это далеко не все вопросы. 

Безусловно, встречались на бытовом уровне какие-то неуместные замечания, сексистские шутки и прочие глупости. Если у меня есть ресурс сейчас сказать человеку, что именно не так, я это делаю. Но далеко не всегда иду на открытый конфликт. Я не берусь говорить, что должно произойти в сознании женщин или мужчин. Это за границей моей компетентности. Во многом наше мнение формируется благодаря рекламе, медиа, лидерам мнений и звездам. Думаю, что если больше транслировать идеи феминизма и равенства через эти каналы, то общество будет меняться. 

Мою жизнь меняет не феминизм, а то, что у меня изменился взгляд на многие вопросы. 

Ольга Штець, працює в правозахисній організації Amnesty International, веде книжковий блог

26 років, заміжня

Я називаю себе феміністкою, тому що вірю, що жінки й чоловіки заслуговують на рівні права.

Про фемінізм дізналася в університеті. Деякі студентки тоді підтримували цей рух, а я, працюючи фотокореспонденткою, кілька разів була на Маршах жінок. Тоді я себе не вважала феміністкою, бо думала, що всі права у жінок вже є, а якщо хочуть більше, то цього треба досягати ділом на власному прикладі, а не маршами й словами. На жаль, знаю багатьох дівчат і жінок, які досі так думають. Просто мало хто хоче вдаватися в деталі, а якийсь щоденний сексизм почали сприймати як щось нормальне, буденне і навіть не помічати.

Феміністкою стала себе називати у 23 роки, коли почала осмислювати, наскільки щоденний сексизм і дискримінація стосовно жінок вплинули й на мене. Почала більше вивчати різну статистику в медіа, читати книжки про фемінізм – і зрозуміла, скільки прав і досі не вистачає жінкам і як важливо за них боротися усім разом.

Фемінізм потрібен, щоб і жінки, і чоловіки росли і жили без зобов’язань, які нав’язує їм суспільство через стать. Ми всі маємо право стати тим, ким хочемо, для цього треба максимально розвивати наші здібності. А як це можливо, якщо нам з дитинства кажуть, що «чоловіче», а що «жіноче»? Є речі, які можна почати зі своєї сім’ї: однакове виховання для дітей (а не: «хлопці мають бути сильними, а дівчата поступливими» чи «хлопці мають грати у футбол, а дівчата вишивати»), треба дозволяти дітям самим вивчати їхні можливості, а не вказувати, якими вони мають бути через гендерні стереотипи; розділяти між партнерами хатню роботу і догляд за дітьми, аби це не звалювалося на жінку (бо хтось думає, що це у нашій крові, ніби ми народжуємося з вмінням готувати й прибирати).

«Виростеш — перестанеш нести цю дурню», «от вийдеш заміж, то чоловік поставить на місце!»

Феміністки борються за однакові умови й оплату праці (жінкам досі платять менше, ніж чоловікам на однакових посадах з однаковим досвідом), за можливість працювати на будь-якій роботі (ще кілька років тому в Україні був закон, який забороняв жінкам обіймати 450 різних професій), за закони, які захищатимуть жінок (і чоловіків) від насильства, за реформи в освіті, які б виключали предмети типу «Основи сім’ї» (факультативний урок, який ввели у 2019 році, навчає учнів, як будувати щасливе подружнє життя, себто усіляким стереотипам) і за багато інших речей, які краще розкажуть книжки про фемінізм та, наприклад, українські медіа «Гендер в деталях» і «Повага. Кампанія проти сексизму в українських ЗМІ та політиці».

Багато друзів підтримують і самі є фемініст(к)ами. А в соцмережах, коли я вперше почала писати про фемінізм, то незнайомі закидали: «виростеш — перестанеш нести цю дурню», «от вийдеш заміж, то чоловік поставить на місце!» (хоч тоді вже була заміжня) чи «через те, що ти пишеш, інші чоловіки потім і думають, що жінки — тупі істерички». Але зазвичай мої історії про фемінізм чи пояснення інші сприймають адекватно. Деякі навіть дивуються: «то я теж виявляється фемініст(ка)?», бо раніше мали геть інші уявлення про фемінізм.

У 22 роки я вийшла заміж і переїхала з чоловіком в США, тоді від родичів і почалося постійне: «ти зараз не працюєш, саме час народити дитину!» і всілякі поради, що мені треба готувати чоловіку і як прибирати у хаті. Тоді одразу звалилися всі інші спогади з минулого: «ти дівчинка і ти маєш… завжди бути доглянутою, взувати підбори, поступатися чоловікам у сварках, не злити чоловіка, догоджати йому, не заробляти більше».

Пам’ятаю, навіть викладач в університеті казав: «журналістами хай стають чоловіки, а ви, дівчатка, йдіть на аспірантуру, будете мати багато вільного часу на дім і дітей». Пригадую, як неодноразово якісь чоловіки знайомилися в громадських місцях і навіть після сотого «ні» продовжували розмовляти і йти поруч, як одного разу в метро хтось почав обіймати. Працюючи фотокореспонденткою, доводилось потрапляти на якісь дикі протести, під час яких колеги-чоловіки часто просто відштовхували мене в бік (бо я ж «маленька дівчинка», куди я лізу). На таких подіях і без того важко спіймати кадр, а тут ще й доводилося пробиватися через колег.

Знаю, що дехто скаже: «а що в цьому всьому такого? Не слухай їх! Роби по-своєму!». Я теж так думала. Та насправді дуже ламає, коли всі постійно знецінюють тебе просто через стать, кажуть, що ти, як жінка, мусиш робити одне і не можеш робити інше, а ще оце постійне намагання бути приязною до незнайомців, які лізуть знайомитися й обійматися, бо боїшся потім через кілька кварталів бути зґвалтованою, якщо агресивно відповідатимеш. Якщо з дитинства дівчат виховувати, нібито вони чогось не можуть, що головне «вдало вийти заміж», то в результаті жінки самі починають в це вірити, хоча насправді немає жодних наукових доказів, що чоловіки розумніші за жінок.

Думаю, було б добре, якби наші медіа почали по-іншому висвітлювати й подавати різні новини, тому що вони мають значний вплив на наше сприйняття інформації. Було б добре проводити різні лекції на тему прав жінок. Наприклад, в Amnesty International Ukraine зараз якраз є матеріали для проведення уроку в школі, який би пояснив дітям через різні ігри, чому 8 березня — це не свято квітів та краси, а День боротьби за права жінок. Такі лекції треба проводити в університетах та компаніях. Так люди почнуть розуміти (через освіту), що фемінізм бореться з реальними існуючими проблемами, які стосуються і жінок, і чоловіків.

Завдяки фемінізму я стала впевненішою у собі, більше вірю у власні сили та можливості. Та й нарешті полюбила себе, полюбила бути жінкою.

Ольга Леонова, працює в книгарні-кав’ярні Старого Лева, веде блог про книги в Instagram

29 років, заміжня, має двох донечок шести й трьох років

Я називаю себе феміністкою, тому що вважаю, що так мусить називати себе кожна свідома людина, адже фемінізм за рівні права для будь-кого. Все інше — міфи та маніпуляції.

Про фемінізм я не дізналась в один переломний момент. Усвідомлення приходило поступово, від сумнівів «хіба я можу називатись феміністкою, сидячи вдома в декреті, на гроші, які заробляє мій чоловік» до чіткого розуміння, що шлюб — це рівноправний союз. Якщо чоловік заробляє, це не означає, що він головний. На плечах жінки також лежить великий обсяг роботи по дому та вихованню дітей. І це тільки один приклад!

Більше про фемінізм я дізнавалась спочатку з блогів дівчат в Instagram — Олі Штець та Саші Мітрошиної. Потім почала сама цікавитись, можу порадити «Чому не варто боятись фемінізму» Тамари Марценюк, ця книга для мене все чітко розклала по поличках — від витоків фемінізму до сучасних реалій.

Фемінізм для кожної/го свій. Якщо узагальнювати — це про рівні права і більше нічого.

Якщо брати конкретні приклади, їх може бути справді багато:

• можливість одягатись так, як тобі подобається (яскраво, нестандартно або сексуально) і не зустрічати засудждення;
• обирати самій — фарбуватись, чи ні;
• голити ноги чи ні;
• не чути на робочому місці сексистських жартів (які навіть не всі вміють ідентифікувати, на жаль);
• не соромитись говорити про менструації;
• вміти пояснити своєму партнерові, як саме тобі подобається кохатись.

Для мене усе це — про фемінізм. 

Тут я також можу порадити книжку, в якій зібрано багато різних думок про фемінізм, від радикальних до таких, що тільки починають знайомитись із цим поняттям. Називається вона «Феміністки не носять рожевого та інші вигадки». 

Найяскравіший стереотип — що всі феміністки радикальні, шалені дівчата з оголеними цицьками.

Щодо інших часто бачу таку думку: «от подорослішаєш і це минеться». Так от, не думаю! Саме для своїх донечок я найбільше хочу, щоб про фемінізм більше говорили й писали, більше пояснювали, бо часто люди навіть не задумуються про такі теми. Хочу, щоб вони жили у світі, більш наближеному до ідеального рівноправ’я.

Коли я проходила курси водіння, щоб отримати права, треба було відкатати певну кількість годин з інструктором. Мені попався жахливий сексист. Мало того, що він постійно непристойно жартував, ще й дозволяв собі класти свої лаписька на мої коліна. Мені було соромно йому щось сказати, а так не має бути! Тільки тепер я це розумію, а тоді не могла відстояти свої права.

Я вважаю, що вся справа в тому, що у людей неправильне уявлення про фемінізм. Мало хто піде перевіряти інформацію, люди вірять тому, що десь колись чули. Саме тому було б круто більше про це говорити. Вірю, що поступово свідомість населення буде змінюватись. Я вже бачу покращення, хоч попереду багато-багато просвітницької роботи.

Найбільше фемінізм допоміг навчитись поважати себе та інших. Не засуджувати. Це так важливо, хоч і не звично для нашого менталітету. Частіше нагадувати собі, що ми не знаємо, що відбувається в житті іншої людини. Поважайте одне одного і буде нам щастя.