Як вижити в Азії: розповідає мандрівник Артем Заєць

Три роки тому журналіст та мандрівник Артем Заєць вирушив у найдовшу подорож у своєму житті. Індія, Філіппіни, Таїланд, Камбоджа, Китай – Артем розповів Marie Claire про те, як вижити в Азії.

Звичайно, все сталося не одразу. Перед від’їздом була підготовка, яка зайняла кілька років. Я пішов з офісу в Інтернет-фріланс, що дало мені можливість заробляти, перебуваючи в будь-якій точці земної кулі. Я читав багато іноземних веб-сайтів, що зміцнило мою зародкову англійську. Я вийшов на такий рівень заробітку, який дозволяв винаймати недороге житло за кордоном. Також я з’їздив до Європи та Азії і зрозумів, що Азія мені імпонує значно більше західних країн: там і дешевше, і цікавіше, і люди усміхненіші. А ще там спека серед зими, смачна їжа, море, екзотична природа.

Ставлення до європейців у азіатів загалом чудове. Адже білі люди везуть до Азії гроші. Туристів поважають як дійних корів, які обов’язково поділяться своїми капіталами, якщо з ними правильно поводитися. Так що на шляху вам зустрінеться багато людей, які хочуть чимось допомогти. Звичайно, тут одразу треба обчислювати працівників турбізнесу – це найбільш вульгарні люди, які ніколи нічого не роблять просто так. Вони розстеляться перед вами скатертиною-самобранкою, але на вас особисто, зрозуміло, їм при цьому зовсім начхати, і вони не проґавлять можливості здерти з вас подвійну ціну на будь-яку послугу. Якщо ти турист, то постійно натикатимешся на цю публіку, яка давно й щільно окупувала туристичні маршрути. До приїжджих такі ділки ставляться досить цинічно, і якщо ви не зійдетесь у ціні, можуть прямо натякнути, мовляв, якщо ти такий бідний, навіщо взагалі приїхав. Це може створити хибне враження про цілу націю.

Світ не без добрих людей

Не всі азіати корисливі і світ не без добрих людей. Багато хто при нагоді допоможе і просто так: влаштують подорожнього на нічліг, нагодують, покажуть дорогу. (Вважаю, це роблять або люди, яким іноземці все ще на диво, або ті, хто нормально заробляє і так – загалом, ті, хто не вміє професійно вичавлювати з приїжджих гроші або просто не бачить у цьому необхідності.) Хоча, звичайно, спеціально розраховувати на такі дива не слід. Краще бути реалістом і вчитися торгуватися, в Азії це допомагає уникнути багатьох зайвих витрат. Шукати точки, де їдять, винаймають житло та роблять покупки самі місцеві жителі. А ще вчити мови, це відчиняє багато дверей.

Різниця між сервісом та рабством

Зауважу, деякі приїжджі хибно розуміють стан речей – їм здається, що гроші наділяють їх правом хамити і зневажати всіма зустрічними азіатами, як прислугою. Все має межі, і азіатська толерантність також. Не треба плутати сервіс з рабством, а ввічливість з улесливістю. Азіат терпить грубість, але якщо його сильно дістати, може і як зробити. Це у нас, можливо, люди не бояться «втратити обличчя», а для азіату прилюдне приниження – це ганьба, яку жодні гроші не виправдовують. Потрібно поважати один одного, і все буде добре.

Азіатський експрес

Найкраще до приїжджих ставляться, мабуть, у Таїланді. Там «блідолиці», як то кажуть, «в тренді» і мати білих друзів модно. При цьому тайці напрочуд сором’язливі і ненав’язливі. Найважче мені довелося, мабуть, у Китаї. Там я реально відчував себе чужим. Англійською майже ніхто не володіє, написи скрізь ієрогліфами, «гуглокарти» не працюють, та й загалом усім на тебе барабаном: навіть побачивши, що в тебе проблема, – пройдуть повз, розбирайся сам. Китайські звичаї навіть наших тертих громадян можуть фраппувати: багато людей там не бачать нічого поганого в тому, щоб справляти потребу під парканом, штовхатися в транспорті, кричати та реготати за обідом у ресторані. Так що в кожній країні культура та поняття про гостинність, звичайно, мають свої особливості. В Індонезії, наприклад, люди дуже люблять фотографуватися з приїжджими (своїх фотоапаратів вони зазвичай не мають, і навіть фото вони надіслати не просять, сенс цього явища залишається для мене загадкою). Це приємно, але може дістати, коли робиш це багато разів на день – адже вони просто так тебе не відпустять, спробують ще зав’язати довгу бесіду поганою англійською. Можливо, дехто просто не вміє вступати в контакт по-іншому. А на Філіппінах будь-який бідняк вважає за свій обов’язок голосно окликнути тебе на вулиці – не тому, що в нього є до тебе справа, а просто йому приємно поспілкуватися з розумною людиною.

Спілкування у Facebook

Якщо ви познайомилися з кимось в Азії та обмінялися фейсбучними контактами, то все одно, мені здається, з цього мало що вийде. Азіати використовують соціальні мережі інакше. Ми пишемо туди свої думки і робимо репости новин, а вони переважно балуються селфі. Якщо щось пишуть, то частіше своєю мовою, яку ви не зрозумієте, а якщо й зрозумієте – навряд чи придумаєте вдалий коментар. Рівень їхнього володіння англійською граматикою програє розмовним навичкам, отже спроби спілкування зведуть до «првіє як діла?».

Дружба без грошей

Я не вірю в швидку дружбу, тому не позичаю азіатам грошей і рідко сам звертаюся до них за якоюсь допомогою – коротше, намагаюся не робити нічого такого, що поставило б мене в незручне становище. А якщо мене покликали кудись нові друзі, не попередивши про платний вход і сподіваючись, що я заплачу за всіх, чемно прощаюся з ними біля входу і їду додому. Коли хтось дуже привітно ставиться до мене без видимої причини, я намагаюся зрозуміти, чого йому від мене потрібно, тому що – ну подумайте самі, стали б ви кидатися на шию до людини, яку зовсім не знаєте, витрачати на неї свій час, не сподіваючись нічого отримати натомість? Хіба інших справ немає? Навіть якщо людина здається вам непоганою, не піддайте її зайвий раз спокусі, не довіряйте грошей і цінних речей, і не покладайтеся на її обіцянки зробити щось, що для вас вкрай важливо, але при цьому не несе жодної вигоди їй особисто.

Читати блог Артема на livejournal