Janeuary: «Мої методи не зовсім легальні»

Про секретну магію музики, любов до кіно та бажання дожити до завтра нашому виданню розповіла українська співачка і композиторка Janeuary.

Перед Різдвом ти презентувала свій новий сингл під назвою In my Damn Head*. У музичному плані він дещо відрізняється від інших твоїх композицій. Це разовий експеримент чи можна чекати на продовження?

Ви бачили і чули не те, що вершину, а лише крихітну крижинку на піку айсберга. У мене величезна кількість музики в роботі, а її різноманітності могли б позаздрити всі особи Біллі Міллігана разом узяті.

У твоєму попередньому альбомі No News But Muse є композиції, присвячені видатним режисерам сучасності — Джармушу, Вуді Аллену, Гільєрмо Дель Торо. Чи не виникало бажання створити саундтрек до фільму?

Якщо ці режисери попросять у мене саундтрек, я постараюся краще.

Якщо вже ми заговорили на цю тему, то треба відзначити твою витончену кіногенічність, продемонстровану як на «живих» концертах, так і у власних відеокліпах. Камера, як-то кажуть, тебе любить. Маєш акторській досвід?

Камера любить мене. Я люблю камеру. У нас давні стосунки та взаємне кохання, пристрасть, дружба, бесіди. Хоча іноді ми взагалі не розмовляємо, але потім знов-таки миримося.

Чи вважаєш ти себе експериментатором у музиці?

Вважаю себе експериментатором у житті. А якщо ти не експериментуєш у музиці – вона помре.

Музика — то потужна магія. Своїми композиціями ти взаємодієш з різноманітними сенсами людського буття — коханням, творчістю, усвідомленням невідворотності смерті. Що, окрім написання музики і текстів, допомагає тобі витримувати власну екзистенційну тривогу?

Я не можу чесно відповісти на це питання, тому що мої методи не зовсім легальні. 🙂

Святкую те, що я сама себе витримую, а це вже велике досягнення.

Є думка, що творчі особистості вміють ментально “переселятися” у різні вікові групи, що й допомагає їм творити мистецтво. На скільки років почуваєшся ти, записуючі новий альбом?

Вмію переселятися у різні тіла, предмети, стани, століття, книги… Коли я пишу музику, то не відчуваю віку взагалі. В ці миті я безсмертна.

Що останнім часом грає у твоєму плейлисті?

У мене немає і ніколи не існувало плейлистів. Це якась нісенітниця! Ти просто перемикаєш музику і потрапляєш у точку в певний момент. Все.

Слухаю те саме, що й усе своє життя. Вся музика, написана людством, у різному порядку, темпі, ритмі та стилі. Але майте на увазі, що я говорю про Музику, а не про те, що зараз іноді нею називають. 

З ким із відомих музикантів, які коли-небудь жили або живуть й дотепер, ти хотіла би влаштувати джем-сейшн?

По-перше, що таке джем-сейшн? Адже це, швидше за все, не «five o’clock»  чаювання з булочками та апельсиновим джемом?..

По-друге, це як спитати «яка у тебе улюблена книга?». Особливо, якщо треба назвати лише одну. Болісне питання…

Не турбуватимемо тих, кого нарешті залишили у спокої (вічному, адже всі мої-мої вже не на цьому світі). Але гаразд, пройдемося разом із живими: Філіп Ґласс, Крістофер Леффлер — ось такі у мене фантазії… Далі робіть висновки самі.

Janeuary через десять років — якою вона буде?

Дайте дожити хоча б до завтра.

Ми-то дамо. Але сусіди сама бачиш які. Думки про еміграцію тебе часто відвідують?

Ніколи. 

Найдивніша річ, яку тобі доводилося чути про свою музику?

В принципі, не чула ординарних речей про свою музику. Або дивне, або нічого.

Тому важко.

Напевно, об’єднати враження можна тим, що моя музика — це чародійство, від якого не існує відворотного зілля.

Твої побажання українцям в усьому світі.

Будьте собою, але щоб мені за вас було не соромно.

*Зазначимо, що пісня In My Damn Head додана майже у дві сотні плейлистів на Spotify в різних країнах світу, а про її реліз написали музичні блоги не тільки у нас, але і в таких країнах, як Італія, Греція, Сан-Маріно, Венесуела та Кенія. (прим. редакції)

Фото: Лора Молодець